Наукові публікації. Виступи
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/66dcdcbd-ffae-44ea-ab22-66e30708f1b5
Browse
10 results
Search Results
Item Інституціоналізація патронатної служби в органах публічного управління та адміністрування України(Одеса : Гельветика, 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті розкрито особливості становлення патронатної служби в органах публічного управління та адміністрування України у трьох її аспектах: правовому, організаційному та соціальному. Правове забезпечення патронатної служби започатковано положеннями чинної Концепції адміністративної реформи в Україні (1998 р.). Згідно з якою пропонувалось закріпити три типи посад: політичні, патронатні та адміністративні, де дві останні належали до посад державної служби. В організаційній площині сучасна патронатна служба в державних органах значно розширилась не лише за переліком інституцій, де вона запроваджена, але і за посадами. Відбулась трансформація статусу патронатних службовців державної служби відповідно до Концепції адміністративної реформи на працівників патронатної служби як окремого виду публічної служби згідно із нормами нової редакції Закону України «Про державну службу» (2015 р.). Виявлено особливості інституціоналізації патронатної служби в органах місцевого самоврядування. Актуалізовано різні питання, пов’язані з функціонуванням патро¬натної служби в цих інституціях. Означено можливості адаптивного потенціалу інновацій, що запроваджуватимуться новою редакцією Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2023 р.) у зв’язку з його прийняттям. Аргументовано, що особливостями процесу інституціоналізації патронатної служби є з одного боку виведення її представників зі складу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а з друго¬го – створення нових посад працівників патронатної служби. Вказано на необґрунтованість формування структурних підрозділів органів публічного управління та адміністрування, збільшення їх штату, які фактично дублюють функції патронатної служби. Проаналізовано організаційний аспект становлення патронатної служби, у зв’язку з чим розглянуто особливості змін адміністративно-правового статусу працівників патронатної служби, зокрема питан¬ня прийняття та звільнення, їх кваліфікаційних вимог, завдань та ін. Розкрито особливості трансформації соціального захисту працівників патронатної служби (у частині оплати праці, стажу, матеріальної допомоги), що зумовлено прийняттям нових законів та внесенням змін у діючі. Із прийняттям нових редакцій законів «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» обґрунтовано необхідність розрізняти патронатну службу в державних органах та патронатну службу в органах місцевого самоврядування. Представлено класифікацію публічної служби з визначенням патронатної служби як важливої її складової. Матеріали дослідження уможливили формулювання пропозицій, а також дефініції «патронатна служба», виокремлення специфічних ознак патронатної служби в Україні.Item Доктринальні та правові підходи до становлення інституту правничої служби в Україні(Одеса : Гельветика, 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.Здійснено спробу надати науково обґрунтовану характеристику процесу становлення правничої служби в Україні як складової державної служби на підставі аналізу нормативно-правового забезпечення та теоретичних напрацювань, виокремлення структурних складових цієї служби та їх співвідношення з іншими видами. Проаналізовано внесок вітчизняних науковців у розвиток досліджень класифікацій публічної та державної служб для визначення у ній місця правничої служби. Визначено дискусійні питання розроблених на сьогодні класифікацій державної служби, означено їх переваги та недоліки. Встановлена динамічність створення класифікацій державної служби засвідчує як відсутність однозначного розуміння понятійно-категорійного апарату, так і чітких критеріїв формування класифікацій. Представлено класифікацію публічної та державної служб, їх різновидів з урахуванням чинного законодавства та наведенням відповідних доктринальних положень. Акцентовано на відсутності у довідково-енциклопедичних джерелах терміну «правнича служба», проблематиці її виокремлення, спірних питаннях у науковій літературі. Обґрунтовано, що правнича служба, яка стосується професійної діяльності прокурорів і суддів, є складовою державної служби. З’ясовано тенденції трансформації ролі, місця та функціонального призначення прокуратури в Україні, зокрема у процесі конституційних змін. Виявлено істотні розбіжності функцій прокуратури, затверджених у нормах Конституції України та Закону України «Про прокуратуру». Спростовано висновок про амбівалентність природи діяльності на посаді Генерального прокурора України, оскільки чинне законодавство має бути взаємодоповнюваним, а не суперечливим. Спростовано підхід щодо розуміння прокуратури як органу державної влади, що суперечить класичному поділу влади на три гілки: судову, виконавчу та законодавчу. Розкрито сутність та особливості суддівської діяльності в сучасних умовах. Оскільки реалізація функцій прокурорської діяльності безпосередньо пов’язана із судами, а деякі з них виконуються лише в судах, обґрунтовано необхідність єдності прокурорської та суддівської діяльності як правничої служби у процесі забезпечення верховенства права у здійсненні правосуддя. Беручи до уваги доктринальні та правові підстави, з'ясовано існуючі підходи до правничої діяльності суддів і прокурорів, яка: не належить до служби; є одним із видів державної служби; є складовою публічної служби. Розкрито сутність терміну «правник», сформульовано дефініцію «правнича служба» та її ознаки.Item Державна стратегія повоєнного відновлення та розвитку критичної інфраструктури в Україні(2024) Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.; Заболотний, А. В.У статті проаналізовано основні аспекти державної політики, що можуть бути мобілізовані задля розробки комплексної операційної стратегії та планування повоєнного відновлення постраждалих у результаті бойових дій об’єктів критичної інфраструктури, а також розвитку та модернізації інших життєво-необхідних секторів. Акцентовано увагу на тому, що тимчасова окупація частини території України та систематичні атаки ворога, свідомо націлені на критичну інфраструктуру призвели до дисфункцій у режимах роботи життєво-важливих для цивільного населення об’єктів та до стрімкого зростання економічних збитків. Обгрунтовано важливість відновлення функціонування сфери критичної інфраструктури, що обумовлено обов’язком державної влади гарантувати належні умови життя громадян та доступності їм соціально-важливих послуг, необхідністю підтримки ресурсного та інфраструктурного забезпечення бізнесу, перспективами реалізації стратегічного економічного розвитку, росту ефективності використання потенціалу територій. Відзначено, що потенціал державної політики повоєнного відновлення та розвитку критичної інфраструктури лежить у площині євроінтеграційного курсу України. Звертається увага на перспективності амбітного набору реформ відповідно до плану відбудови, пов’язаного із запланованим Європейською комісією механізмом. Визначено комплекс інститутів, наділених відповідними повноваженнями для розробки та реалізації державної стратегії повоєнного відновлення та розвитку критичної інфраструктури в Україні, серед яких особливу роль відведено Національній раді з відновлення України від наслідків війни та її робочим групам. Узагальнено алгоритм реконструктивного розвитку критичної інфраструктури України. Проведено оцінку загальної суми прямих збитків критичній інфраструктурі завданих Україні через війну та обсяг необхідних інвестицій на її відновлення. Окреслено вектори стратегічних напрямів відновлення й модернізації критично важливих об’єктів інфраструктури на основі аналізу успішних зарубіжних практик та проаналізовано структуру проєкту відновлення України в рамках реалізації програми Ukraine Facility. Внесено наукові пропозиції до включення у структуру даного проєкту модуля реконструкції та розвитку об’єктів критичної інфраструктури та обґрунтовано перспективні джерела фінансування для його практичної реалізації.Item Особливості інституційної імплементації гендерної політики в Україні(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.; Назаренко, М. О.Досліджено особливості інституційної імплементації ґендерної політики в органах публічної влади України. Встановлено, що за останні 15 років відбулися суттєві зміни у формуванні та реалізації публічної ґендерної політики. Серед позитивних зрушень відзначено прийняття низки нормативно-правих актів ґендерного спрямування та розробку інституційного механізму реалізації ґендерної політики в органах публічної влади. Визначено, що у системі публічної влади ґендерну політику реалізовують інституції загальної та спеціальної компетенції. З’ясовано, що ґендерна проблематика найбільше інтегрована в органах виконавчої влади. Зокрема на загальнодержавному рівні визначено відповідальні посадові особи за реалізацію ґендерної політики та створено консультативно-дорадчі органи. Виявлено, що на центральному, регіональному та місцевому рівнях ґендерну політику реалізують уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, консультативно- дорадчі органи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, радники з ґендерних питань, уповноважені структурні підрозділи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Встановлено, що інституційний механізм реалізації ґендерної політики в органах публічної влади функціонує ще не досить ефективно. Серед причин відзначено невідповідність діючих ґендерних інституцій сучасним запитам суспільства. Визначено, що низький рівень практичного інтегрування ґендерних підходів у діяльність органів публічної влади пояснюється недостатністю наявної ґендерної компетентності уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, факультативністю призначення ґендерних радників, а також недостатністю застосування ґендерних підходів під час поточної діяльності, проведення державних реформ, розроблення стратегічних і програмних документів, стратегій розвитку регіонів і територіальних громад. Запропоновано посилити інституційний механізм реалізації ґендерної політики в органах публічної влади через впровадження системного підходу до формування ґендерних компетенцій публічних службовців, зокрема більше застосовувати ґендерне бюджетування; проводити ґендерні аудити та ґендерно-правову експертизу; підвищувати ґендерну обізнаність та формувати ґендерну чутливість публічних службовців.Item Державна кадрова політика в системі публічної служби України: нормативно-правове забезпечення(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті обґрунтовано, що процес становлення державної кадрової політики в системі публічної служби є складним, багатокомпонентним, тісно взаємопов’язаним із нормативно-правовим забезпеченням цієї сфери, проходженням певного алгоритму його напрацювання. Задля покращення правового регулювання державної кадрової політики в системі публічної служби, нормативно-правові документи мають бути логічно взаємопов’язані та узгоджені з принципом системності: доктрина – концепція (закони) – стратегія – план. З’ясовано, що здебільшого, цей процес відбувається безсистемно та за відсутності доктринальних документів. У цьому аспекті важливу роль відіграло б вироблення кадрової доктрини як висхідної концептуальної ідеї. Становлення та розвиток державної кадрової політики в системі публічної служби України тісно пов’язаний із формуванням самого інституту публічної служби та його підсистем: інституту державної служби, інституту служби в органах місцевого само- врядування, інституту політичної служби, інституту патронатної служби. Важливим у цьому напрямку є прийняття не лише від- повідних законів, які регулюють взаємовідносини у цих сферах, але й окремого норматив- но-правового документу про публічну службу, який би регулював загальні її питання. Акцентовано на ризиках у затягуванні цих процесів, зокрема щодо остаточного прийняття законопроєкту «Про службу в органах місцевого самоврядування», формування ефективного кадрового резерву, вироблення дієвих механізмів добору на публічну службу та ін. Аналіз скасованих документів, затверджених Указами Президента, засвідчив постійну актуальність кадрових питань, прийняття певних рішень, спрямованих на вирішення проблем, пов’язаних із: розвитком законодавства про державну службу, комплексною підготовкою державних службовців, адаптацією інституту державної служби в Україні до євростандартів і його реформуванням та ін. Водночас у цих стратегічних доку- ментах розроблялись першочергові заходи, спрямовані на вдосконалення формування та реалізацію державної кадрової політики як самостійного напрямку, що підтверджувало її пріоритетність. Аналіз сучасного стану нормативно- правового забезпечення демонструє зміну пріоритетності державної кадрової полі- тики, розгляд її як окремого напряму, складової реформування публічного управління загалом, визначення несуттєвих індикаторів у сфері публічної служби та їх запланованих результатів у прийнятих стратегічних документах. У чинному законодавстві у сфері публічної служби виявлено концептуальні зміни розуміння служби як діяльності. Зроблено висновок, що у цій частині державна кадрова полі- тика має бути спрямована на модернізацію системи публічної служби, що частково враховано у прийнятій Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025. Позиціонуючи державну кадрову політику як науково обґрунтовану, цілеспрямовану та розраховану на тривалий період стратегічну діяльність держави, вважаємо, що вона має базуватись на цілісному нормативно-правовому підґрунті.Item Перспективи розвитку державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури в Україні(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024) Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті проаналізовано основні аспекти державної політики, щодо розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Доведено, що даний напрям є досить важливим і дієвим механізмом залучення довгострокових інвестиційних ресурсів для модернізації критичної інфраструктури у світі. Обґрунтовано необхідність детального наукового дослідження перспектив інтеграції проєктів державно-приватного партнерства у сферу захисту критичної інфраструктури в Україні. Визначено, що державно-приватне партнерство є однією із найперспективніших форм взаємодії громадянського суспільства та держави, із залучення громадськості до прийняття управлінських рішень та мобілізації ресурсів недержавного сектору. Обгрунтовано, що завдяки такій співпраці покращується результат взаємодії між державою, територіальними громадами та приватним сектором, підвищуючи якість життя населення в регіонах. Описано змістовне наповнення терміну «державно-приватне партнерство» та проведено огляд нормативно-правової бази, що регулює даний сегмент у сфері державної політики захисту критичної інфраструктури. Узагальнено спектр потенційних приватних партнерів у сфері розвитку та захисту критичної інфраструктури. Структуровано організаційно-функціональну схему та узагальнено моделі державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури в Україні. Проаналізовано світову практику застосування моделей державно- приватного партнерства у сфері розвитку та захисту критичної інфраструктури. Вивчено досвід координування даної сфери у ЄС, де цією діяльністю опікується спеціально створений інститут – Європейський експертний центр державно-приватного партнерства. На основі проведеного дослідження узагальнено ключові положення успішності проєктів державно-приватного партнерства у сфері розвитку та захисту критичної інфраструктури в Україні.Item Державна кадрова політика в системі публічної служби: теоретико-методологічна основа(Запоріжжя : Класич. приват. ун-т, 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.Обґрунтовано, що у процесі наукових досліджень виникає потреба у з’ясуванні та уточненні понять і термінів галузі публічного управління та адміністрування. Здебільшого, цей процес відбувається на основі вибору декількох тлумачень, наведених у публікаціях вітчизняних і зарубіжних учених, енциклопедичних та довідкових видань. Означений статичний підхід не охоплює повної картини сутності досліджуваного поняття, характеристики його змісту, виявленню істотних ознак, підходів, тим більше формулюванню нових переконливих дефініцій. Встановлено, що єдиного визначення «державної кадрової політики», зокрема що стосується публічної служби – немає. Дослідження еволюції сутності поняття «державна кадрова політика» в системі публічної служби за роки незалежності, засвідчують намагання вчених викласти її суть від найкоротшого до якомога повнішого, водночас громіздкого, місцями перевантаженого деталями, дефінітивного визначення. Аналіз наведених тверджень «державна кадрова політика» вказує на те, що автори по різному тлумачать, акцентують на різних аспектах та використанні низки класичних теорій і підходів, що безумовно відображаються у її змісті та загалом підтверджує багатоманітність підходів, систематизованих за допомогою табличного методу. Досліджуючи характеристики поняття «державна кадрова політика», усі визначені ознаки розмежовано на три складові, де перша – розкриває її зміст, друга – її спрямування, третя – характеризує об’єкт, на який вона спрямована. У чинному законодавстві у сфері публічної служби виявлено концептуальні зміни розуміння служби як діяльності. Зроблено висновок, що у цій частині державна кадрова політика має бути спрямована на модернізацію системи публічної служби. Встановлено, що науковці та практики позиціонують державну кадрову політику як стратегічну діяльність держави, яка має бути науково обґрунтована, цілеспрямована та розрахована на тривалий період. Результати дослідження слугували формулюванню дефініції «державна кадрова політика» в системі публічної служби.Item Трансформація правового механізму формування та реалізації ґендерної політики в Україні(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті досліджено трансформацію правового механізму формування та реалізації ґендерної політики на основі розгляду міжнародного та національного ґендерно-правового регулювання. У результаті конституційного закріплення ґендерних правовідносин відбулася легітимація найважливіших ґендерно-паритетних принципів і прав громадян. Україна юридично приєдналася до основних міжнародних документів, зокрема міжнародні ґендерні стандарти відображені у Конституції України та інших нормативно-правових актах. Міжнародні правові документи, які ратифіковані Україною, спрямовані на забезпечення ґендерної рівності у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства, збільшення участі жінок у прийнятті рішень, зменшення ґендерного розриву в оплаті праці тощо. За роки незалежності Україні вдалося сформувати основні засади публічної ґендерної політики. У процесі вдосконалення законодавства чимало положень нормативно-правових актів зазнали позитивної ґендерної еволюції. Виявлено, що у перших нормативно-правових документах з ґендерної проблематики закладена концепція поліпшення становища жінок, натомість із 2005 р. активно впроваджується концепція комплексного ґендерного підходу у національному законодавстві. З’ясовано, що впродовж 2015–2021 рр. у результаті впровадження ґендерних квот в Україні, зросло представництво жінок у Верховній Раді України, обласних і районних радах. Однак, внаслідок проведеної реформи щодо децентралізації публічної влади, зменшилось представництво жінок у представницьких органах місцевого самоврядування базового рівня. Встановлено, що законодавство України не містить дискримінаційних норм і обмежень, які стосуються участі жінок і чоловіків у політичній чи громадській діяльності, однак відсутній перелік спеціальних ґендерних механізмів і процедури їх впровадження, санкції за порушення ґендерного законодавства тощо. Запропоновано вдосконалювати правовий механізм щодо реалізації ґендерної політики через ефективне виконання міжнародних ґендерних зобов’язань, урахування ґендерних принципів та проведення ґендерної експертизи всіх проєктів нормативно-правових актів, розроблення ґендерних нормативних санкцій і стимулів.Item Державне управління у сфері пенсійного забезпечення в Україні: правові та організаційні аспекти(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2023) Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.Досліджено правові та організаційні аспекти державного управління у сфері пенсійного забезпечення. З’ясовано, що суттєві проблеми з наповненням Пенсійного фонду України пов’язані з неефективністю функціонування української пенсійної системи. Розкрито особливості національного законодавства, основні положення якого регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Встановлено, що в Україні з-поміж визначених, відповідно до чинного законодавства, трьох рівнів пенсійної системи: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та добровільна система недержавного пенсійного забезпечення – реалізовані лише дві: солідарна та добровільна. Виявлено, що впродовж двадцяти років органи державної влади здійснювали чимало спроб щодо запровадження накопичувальних пенсій, зокрема до Верховної Ради України надходило вже п’ять законопроєктів із питань пенсійного забезпечення, але жодного разу не були ухвалені. Частково вирішити проблему пенсійного забезпечення мало б запровадження другого рівня – накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. З’ясовано, що запровадження такого підходу є досить дискусійним питанням в силу численних переваг та недоліків. Поєднання накопичувального та солідарного елементів робить пенсійну систему стійкішою та збалансованішою щодо основних викликів сучасних пенсійних систем. Натомість солідарна система менш піддатлива фінансовим ризикам, у той час як накопичувальна – чутливіша до демографічних і політичних змін. Обґрунтовано важливу роль Верховної Ради України, яка формує державну політику у сфері пенсійного забезпечення. Розкрито особливості статусу та функціонування органів загальної (Кабінет Міністрів України) та спеціальної компетенцій (Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, їх територіальні органи), які реалізують державну політику у сфері пенсійного забезпечення. З’ясовано особливості реального стану пенсійного забезпечення в Україні та зарубіжних держав. Продемонстровано сучасний розподіл пенсійних виплат громадянам, обґрунтовано його невідповідність із статусом держави як соціальної відповідно до Конституції України. Сформульовані відповідні висновки та аргументовано необхідність трансформації пенсійної системи. Акцентовано на тому, що, принаймні, до завершення війни органам державного управління необхідно здійснити всю необхідну підготовчу роботу щодо проведення пенсійної реформи в Україні.Item Електронна публічна адміністрація: рефлексії для роздумів(Харків : ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2021) Яременко, О. І.; Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.За умов поширення мережевих інформаційно-комунікативних технологій модель New public management має замінити модель цифрового управління, головними ознаками якої є: максимальна цифровізація управлінських процесів, розвиток публічних цифрових мереж, забезпечення уніфікованої комунікації між владною адміністрацією та різними суб’єктами громадянського суспільства за допомогою електронних каналів в режимі online.