Феномен виконавців Великого терору 1937-1938 рр. в Радянській Україні: історичні обставини : дисертація

Abstract

Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Структура дисертації зумовлена основними завданнями кваліфікаційного дослідження. Уперше об’єктом дослідження стали виконавці Великого терору 1937-1938 рр. в радянській Україні як його дієвці та жертви, а предметом дослідження − історичні обставини формування феномену виконавця терору в його генезисі. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше введено до наукового обігу масив документів з ГДА СБУ та електронного архіву Українського визвольного руху, а також фокусно проаналізовано матеріали збірника опублікованих документів «Відлуння Великого терору», які раніше широко не використовувалися науковцями у дисертаційних дослідженнях; систематизовано та проаналізовано праці новітньої західної історіографії з проблеми виконавців масових злочинів, на базі опрацювання якої запропоновано авторське інструментальне визначення та типологію виконавців Великого терору в УРСР; комплексно досліджено соціоантропологічний контекст діяльності дієвців терору як агентів репресивної системи радянсько-партійної диктатури; проаналізовано мотивацію їх дієвості в рамках терору і чинники соціальної активності, простежено формування корпоративної культури чекістів, трансформацію поведінки і свідомості, колективної етики і особистого сумління; проаналізовано діяльність працівників органів державної безпеки не лише як пасивних учасників, але й активних суб’єктів, які діяли на різних рівнях тоталітарної системи, що включає розкриття власної ініціативності щодо масштабування каральних дій, прагнення до особистої вигоди (матеріальне збагачення, кар’єрне просування, бажання догодити лідерам тощо); розкрито, як свідомо або ж підсвідомо людина ставала частиною тоталітарної системи; досліджено, як через пропаганду та тоталітарний вплив працівник НКВС перетворювався на бездушного виконавця злочинних дій; розглянуто виконавців як об’єктів терору, коли вони самі ставали жертвами терору, опинившись на лаві підсудних «за порушення соціалістичної законності», як усвідомлювали індивідуальну і групову відповідальність; показано, що виконавці терору являли зразок «нової людини», яку формувала радянська репресивна система методами насильства і «соціальної інженерії» сталінської доби. Незважаючи на значну кількість досліджень, питання функціонування радянських органів державної безпеки залишається актуальним і продовжує цікавити як українських, так і зарубіжних істориків. Важливим кроком у дослідженні стало уточнення ключових термінів, що сприяло чіткому визначенню їх значення та забезпечило єдність у розумінні термінології. Використаний у дисертації фактологічний матеріал, сформовані на його основі висновки мають практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані в освітній сфері, зокрема: при розробці навчальних програм, курсів; підготовці підручників, посібників, довідників з історії України; у розробці дидактичних матеріалів для відповідних спецкурсів. У сфері наукового застосування результати дослідження сприятимуть поглибленню знання про Великий терор 1937-1938 рр. через феномен виконавця та розкриттю механізмів дії радянської тоталітарної системи на суспільство і людину, увиразненню безпосередніх та пролонгованих наслідків окупації України більшовиками. Отримані результати дослідження можуть стати основою для створення інформаційних платформ, меморіальних комплексів, експозицій і виставок, присвячених Великому терору. Перший розділ присвячений аналізу історіографічного доробку з досліджуваної проблеми, джерел та визначенню поняттєво-термінологічного апарату, методології дослідження. Проблема виконавців Великого терору як соціоантропологічного феномену активно розробляється у сучасній вітчизняній та західній гуманітаристиці, низка питань залишається предметом наукових дискусій. Зокрема, потребують подальшого вивчення такі аспекти, як ступінь усвідомлення суб’єктами злочинної природи їхньої діяльності, роль ідеологічних чинників та індивідуальної відповідальності, а також довготривалі наслідки участі в репресіях для самих виконавців. Подальші наукові дослідження в цьому напрямку є критично важливими для поглибленого розуміння механізмів функціонування тоталітарних режимів та запобігання їхній рецидивів. Для виконання поставлених наукових завдань було застосовано комплексний підхід до формування джерельної бази дослідження. Вона представлена широким спектром неопублікованих та опублікованих документів, класифікованих за наступними категоріями: архівно-слідчі матеріали, що містять кримінальні справи стосовно співробітників НКВС; оперативно-розпорядча документація, зокрема, накази та директиви; матеріали судочинства, які включають протоколи допитів та судових засідань; аналітична документація, що складається з доповідних записок та звітів; епістолярні джерела, а саме, листи та скарги; статистичні дані. Основну базу неопублікованих джерел становили архівно-кримінальні справи на співробітників НКВС, що зберігаються у ГДА СБУ. Вперше введено в науковий обіг масив оцифрованих документів з електронного архіву Українського визвольного руху, а також проаналізовано, виокремлено архівні матеріали збірника опублікованих документів «Відлуння Великого терору», які раніше широко не використовувалися науковцями у дисертаційних дослідженнях. Застосування поняттєво-категоріального апарату в дослідженні виступило фундаментальним інструментарієм для поглибленої концептуалізації та аналізу цього складного історичного явища. Чітке визначення таких термінів, як «виконавець», «терор», забезпечило структурування дослідження, виокремлення ключових аспектів проблеми та проведення міждисциплінарного аналізу. Сформульовано авторське інструментальне визначення поняття «виконавці Великого терору» − це люди, соціально-рекрутовані радянською репресивною системою для реалізації Великого терору, які брали участь у здійсненні масових операцій 1937–1938 рр. в УРСР, реалізовуючи свої функції і обов’язки на відповідних рівнях і посадах; їх вибір, мотивації, усвідомлення колективної та індивідуальної відповідальності відображає динамічні соціально-антропологічні процеси у суспільстві. У цьому контексті цей історичний феномен виступає як об’єкт дослідження, який можна спостерігати та аналізувати через конкретні історичні факти: дії співробітників НКВС, слідчих, суддів, тюремників та інших осіб, які безпосередньо залучалися до репресій. Цей феномен не є абстрактним поняттям, а конкретним проявом історичної реальності, який можна досліджувати через свідчення, документи та свідомість учасників тих подій. Він існує як явище, що відображає роль окремих людей і організацій у механізмі сталінського терору і може бути осмислений через історичний, соціальний та психологічний контексти. У роботі застосовано методи загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення, абстракція, порівняння), спеціально-історичні (історико-системний, історико- порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний), історіографічного, джерелознавчого та текстологічного аналізу; соціоантропологічний підхід вимагав використання інструментів соціально-психологічного та біографічного аналізу, що сприяло створенню науково обґрунтованого та об’єктивного дослідження, яке дозволяє досягти поставленої мети. Запропоновано і охарактеризовано складну типологію виконавців терору: за організаційно-функціональним та мотиваційно-індивідуальною класифікацією, які є тісно пов’язаними, передбачають аналіз дій одних і тих самих людей. Перша структурується згори донизу – від ідеологічних ініціаторів, ідейних натхненників, регіональних організаторів, реалізаторів і координаторів до карателів, катів та провідників і донощиків; вона дозволяє показати виконавців як суб’єктів терору в як агентів репресивного режиму. їх Типологія за мотивацією охоплює революційних фанатиків, садистів, користолюбців, кар’єристів, відданих воїнів, конформістів, скомпрометованих злочинців та люмпенізованих маргіналів, вона надається для показу виконавців як об’єктів системи, їх градація варіювалася від фанатичної відданості режиму до цинічного прагнення вигоди, кар’єрного зростання або ж вимушеної співпраці. Усі ці типи, незалежно від їхніх особистих якостей та мотивів, сприяли функціонуванню системи, де насильство стало інструментом політичного контролю. Типологізація дозволяє глибше зрозуміти механізми функціонування репресивної системи та роль 6 конкретних осіб у її забезпеченні, підкреслюючи складність та неоднорідність тоталітарної системи. У другому розділі розгляд обумовленості терору в УРСР здійснено крізь призму дослідження більшовизму, що є не лише правомірним, але й необхідним для глибокого розуміння трансформацій, що відбулися на українських землях на середину 1930-х рр. Розкрито державно-політичну закономірність «великої чистки» в УРСР, аналізуючи вплив більшовицької ідеології на формування тоталітарного режиму. Аналіз концепції більшовизму, як вона виявляється в контексті застосування насильства, розкриває її фундаментальну відмінність від інших політичних течій. Більшовицька ідеологія, на відміну від тих, що надавали перевагу діалогу та компромісу, ґрунтувалася на принципі дії, де насильство розглядалося як легітимний та необхідний інструмент класової боротьби. Розкрито, як більшовизм, використовуючи насильство і терор, розширив існуючі практики репресій, успадковані від царського режиму. Імітуючи боротьбу з внутрішніми ворогами, система готувала свій апарат до майбутніх репресій, навчаючи його жорстоким методам управління через арешти, тортури та вбивства. Виявлено, що компартійна вертикаль влади, під прикриттям «диктатури пролетаріату», стала диктаторською, а органи державної безпеки перетворилися на інструмент терору. Досліджено еволюцію репресивної системи, від класової боротьби до тотального контролю, та роль страху як соціального регулятора. Увиразнено, як штучно створені «вороги» та параноя в суспільстві сприяли зміцненню тоталітарної влади. Висновком є те, що «велика чистка» була зумовлена прагненням до абсолютної влади, централізації управління та необхідністю усунення потенційної опозиції для зміцнення сталінського режиму в Україні. У третьому розділі досліджено формування виконавського складу репресивних органів, де домінуючим критерієм відбору була політична лояльність, а не професійні якості. Висвітлено, що типовий працівник органів державної безпеки характеризувався низьким рівнем освіти, досвідом життя в умовах жорсткої пропаганди та соціальних потрясінь. Їхня кар’єра була нерозривно пов’язана з репресивним апаратом, де винагорода залежала від беззастережного виконання наказів, що нормалізувало жорстокість. Фундаментом функціонування органів НКВС 7 були жорсткі механізми підпорядкування, що спиралися на чітку вертикальну ієрархію. Кожен рівень був поставлений під всеосяжний контроль вищого керівництва, унеможливлюючи будь-яку самостійність чи відхилення від наказів. Беззаперечне виконання директив забезпечувалося системою постійного спостереження та паралізуючим страхом покарання, що руйнував будь-яку можливість критичного мислення чи морального опору. Орієнтація на безмежну владу, культивування сліпої покори та повна ідентифікація з державною машиною формували психологічний портрет працівника, схильного до маніпуляцій та готового до виконання навіть найжорстокіших наказів, які суперечили його власним переконанням. Механізми підпорядкування охоплювали як зовнішні інструменти контролю – ієрархічну структуру та жорсткі ліміти – так і внутрішні фактори, такі як ідеологічна обробка та глибока деформація моральних цінностей. Цей симбіоз зовнішнього тиску та внутрішньої трансформації створював особу, здатну до масового насильства, оскільки працівник відчужувався від власних принципів та повністю розчинявся в системі, стаючи її бездушним інструментом. Описано застосування методів фізичного та психологічного тиску на жертв, включаючи тортури, погрози та дегуманізацію, як інструментів для отримання зізнань. Наголошено, що виконавці не лише реалізовували накази, але й активно брали участь у нарузі і насильстві, інколи отримуючи садистське задоволення. Особливу увагу приділено тому, що виконавці самі ставали жертвами системи, перебуваючи в постійному страху покарання. Жорстка ієрархія та відсутність гарантій безпеки створювали умови для свавілля, де навіть лояльність не гарантувала захисту. У четвертому розділі досліджено роль виконавців терору як суб’єктів, а не лише об’єктів репресивної системи. Розкрито, що вони не були пасивними виконавцями, а активно формували свою роль, приймаючи рішення, які відображали їхній вибір, хоч і обмежений. Висвітлено, як розмивання індивідуальної відповідальності та відчуття себе «гвинтиком» системи слугували механізмами самозбереження в умовах страху. Також проаналізовано прояви їхньої суб'єктності: адаптація, лояльність та внутрішні конфлікти, що відображалися в психологічних травмах. Наголошено, що навіть у дегуманізованій реальності виконавці несли повну відповідальність за свої дії, незважаючи на спроби приховати її за колективною безвідповідальністю. Виокремлено три типи психологічної моделі особи виконавця. Першим типом є фанатик, що керувався своїми переконаннями (ідеологічними) та щиро вірив, що його дії незалежно від результату є корисними для партії та суспільства. Наступний − виконавець з почуттям фрустрації, неможливістю досягти цілей, відчувати себе у комфорті, перебування у складних життєвих обставинах, що могло призводити до агресивних дій. Жорстока поведінка третього типу обґрунтовувалася дефіцитом нормальних стосунків, де присутня мораль та повага, ізоляцією, озлобленістю оточення. Кар'єрний шлях виконавців Великого терору був поетапною деформацією особистості в умовах репресивного апарату. Соціально незахищене походження формувало світогляд, де влада та сила були інструментами успіху, а моральні компроміси − нормою. Вступ до органів держбезпеки через партійну мобілізацію супроводжувався засвоєнням оперативних навичок та ідеологічної обробки, де людина сприймалася як потенційна загроза. Кар'єрне зростання передбачало участь у фабрикації справ і масових репресіях, де ефективність досягалася ціною повної втрати моральних орієнтирів. У Висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження відповідно до поставлених наукових завдань, а також визначено перспективи подальших наукових студій.The dissertation consists of an introduction, four chapters, conclusions, a list of sources and literature, and appendices. The structure of the dissertation is determined by the main objectives of the qualification study. For the first time, the object of the study is the perpetrators of the Great Terror of 1937-1938 in Soviet Ukraine as its actors and victims, and the subject of the study − is the historical circumstances of the formation of the phenomenon of a terrorist in its genesis. Despite the considerable number of studies, the issue of the functioning of the Soviet state security agencies remains relevant and continues to interest both Ukrainian and foreign historians. An important step in the study was the clarification of key terms, which contributed to a clear definition of their meaning and ensured unity in the understanding of terminology. The factual material used in this thesis and the conclusions drawn on its basis are of practical importance. The materials of the dissertation can be used in the educational sphere, in particular: in the development of curricula, courses; preparation of textbooks, manuals, reference books on the history of Ukraine; in the development of didactic materials for relevant special courses. In the field of scientific application, the results of the study will contribute to deepening knowledge about the Great Terror of 1937-1938 through the phenomenon of the perpetrator and revealing the mechanisms of the Soviet totalitarian system's impact on society and human beings, highlighting the immediate and prolonged consequences of the Bolshevik occupation of Ukraine. The findings of the study can serve as a basis for the creation of information platforms, memorial complexes, expositions and exhibitions dedicated to the Great Terror. The first chapter is devoted to the analysis of historiographical heritage on the problem under study, sources and definition of conceptual and terminological apparatus, and research methodology. The problem of the perpetrators of the Great Terror as a socio- anthropological phenomenon is being actively studied in contemporary Ukrainian and Western humanities, and a number of issues remain the subject of scientific debate. In particular, such aspects as the degree to which the perpetrators were aware of the criminal nature of their activities, the role of ideological factors and individual responsibility, and the long-term consequences of participation in repression for the perpetrators themselves require further study. Further research in this area is critical for an in-depth understanding of the mechanisms of totalitarian regimes and the prevention of their recurrence. To fulfil the research objectives, a comprehensive approach to the formation of the research source base was applied. It is represented by a wide range of unpublished and published documents classified into the following categories: archival and investigative materials containing criminal cases against NKVD officers; operational and administrative documentation, in particular, orders and directives; court proceedings, including interrogation and trial records; analytical documentation consisting of memos and reports; epistolary sources, namely letters and complaints; and statistical data. The main base of unpublished sources was made up of archival criminal files on NKVD officers stored in the SSU Main Directorate of Archives. For the first time, an array of digitised documents from the electronic archive of the Ukrainian Liberation Movement was introduced into scientific circulation, and archival materials from the collection of published documents «Echoes of the Great Terror», which have not been widely used by scholars in dissertation research, were analysed and highlighted. The use of the conceptual and categorical apparatus in the study was a fundamental tool for in-depth conceptualisation and analysis of this complex historical phenomenon. A clear definition of such terms as «perpetrator» and «terror» ensured the structuring of the study, the identification of key aspects of the problem and the conduct of interdisciplinary analysis. The author's own instrumental definition of the concept of «perpetrators of the Great Terror» is formulated: these are people socially recruited by the Soviet repressive system to implement the Great Terror, who participated in the mass operations of 1937-1938 in the Ukrainian SSR, exercising their functions and responsibilities at the appropriate levels and positions; their choices, motivations, awareness of collective and individual responsibility reflect the dynamic socio-anthropological processes in society. In this context, this historical phenomenon acts as an object of study that can be observed and analysed through specific historical facts: the actions of NKVD officers, investigators, judges, prisoners, and other persons directly involved in the repressions. This phenomenon is not an abstract concept, but a concrete manifestation of historical reality that can be studied through testimonies, documents, and the consciousness of the participants in those events. It exists as a phenomenon that reflects the role of individuals and organisations in the mechanism of Stalinist terror and can be understood through historical, social and psychological contexts. The work uses the methods of general scientific (analysis, synthesis, generalisation, abstraction, comparison), special historical (historical-systemic, historical-comparative, historical-genetic, historical-typological), historiographical, source and textual analysis; the socio-anthropological approach required the use of tools of socio-psychological and biographical analysis, which contributed to the creation of a scientifically sound and objective study that allows achieving the goal. The author proposes and describes a complex typology of terrorist perpetrators: by organisational and functional and motivational and individual classification, which are closely related and involve analysis of the actions of the same people. The first is structured from the top down − from ideological initiators, ideological inspirers, regional organisers, implementers and coordinators to punishers, executioners and leaders and informers; it allows us to show the perpetrators as subjects of terror as agents of the repressive regime. The typology by motivation includes revolutionary fanatics, sadists, opportunists, careerists, loyal warriors, conformists, compromised criminals and lumpenised marginalised individuals, and is intended to show perpetrators as objects of the system, ranging from fanatical devotion to the regime to cynical pursuit of profit, career advancement or forced cooperation. All of these types, regardless of their personal qualities and motives, contributed to the functioning of a system where violence became an instrument of political control. The typology allows for a deeper understanding of the mechanisms of the repressive system and the role of individuals in its maintenance, emphasising the complexity and heterogeneity of the totalitarian system. In the second chapter, consideration of the conditionality of terror in the Ukrainian SSR was carried out through the prism of the study of Bolshevism, which is not only legitimate, but also necessary for a deep understanding of the transformations that took place on Ukrainian lands in the mid-1930s. The state-political regularity of the «great purge» in the Ukrainian SSR is revealed, analyzing the influence of Bolshevik ideology on the formation of a totalitarian regime. The analysis of the concept of Bolshevism, as it manifests itself in the context of the use of violence, reveals its fundamental difference from other political movements. Bolshevik ideology, unlike those that preferred dialogue and compromise, was based on the principle of action, where violence was seen as a legitimate and necessary tool of class struggle. It reveals how Bolshevism, using violence and terror, expanded the existing practices of repression inherited from the tsarist regime. By simulating a fight against internal enemies, the system prepared its apparatus for future repression, teaching it brutal management techniques through arrests, torture, and murder. It was revealed that the Communist Party vertical of power, under the guise of the «dictatorship of the proletaria» became dictatorial, and state security agencies turned into an instrument of terror. It studies the evolution of the repressive system, from class struggle to total control, and the role of fear as a social regulator. It is emphasized how artificially created «enemies» and paranoia in society contributed to the strengthening of totalitarian power. The conclusion is that the «great purge» was due to the desire for absolute power, centralization of governance and the need to eliminate potential opposition to strengthen the Stalinist regime in Ukraine. In the third chapter, the formation of the executive composition of repressive bodies was investigated, where political loyalty, rather than professional qualities, was the dominant selection criterion. It is highlighted that a typical employee of state security agencies was characterized by a low level of education, experience of living in conditions of harsh propaganda and social upheavals. Their career was inextricably linked with the repressive apparatus, where remuneration depended on the unconditional execution of orders, which normalized cruelty. The foundation of the functioning of the NKVD bodies was rigid mechanisms of subordination, based on a clear vertical hierarchy. Each level was placed under the comprehensive control of senior management, making it impossible for any independence or deviation from orders. The unquestioning execution of directives was ensured by a system of constant observation and a paralyzing fear of punishment that destroyed any possibility of critical thinking or moral resistance. The focus on unlimited power, the cultivation of blind obedience and complete identification with the state machine formed a psychological portrait of a worker prone to manipulation and ready to carry out even the most cruel orders that contradicted his own convictions. The mechanisms of subordination encompassed both external instruments of control - hierarchical structure and rigid limits − and internal factors such as indoctrination and deep deformation of moral values. This symbiosis of external pressure and internal transformation created a person capable of mass violence, since the employee was alienated from his own principles and completely dissolved in the system, becoming its soulless tool. The application of methods of physical and psychological pressure on victims, including torture, threats, and dehumanization, as tools for extracting confessions, has been described. It is emphasized that the perpetrators not only carried out orders but also actively participated in humiliation and violence, sometimes deriving sadistic pleasure. Particular attention is paid to the fact that the perpetrators themselves became victims of the system, living in constant fear of punishment. A rigid hierarchy and the absence of safety guarantees created conditions for arbitrariness, where even loyalty did not ensure protection. In the fourth chapter, the role of the perpetrators of terror as subjects, rather than mere objects of the repressive system, is examined. It is revealed that they were not passive executors but actively shaped their role by making decisions that reflected their own choices, albeit constrained. The blurring of individual responsibility and the perception of oneself as a «cog» in the system are highlighted as mechanisms of self-preservation in an environment of fear. Additionally, manifestations of their agency are analyzed: adaptation, loyalty, and internal conflicts, which were reflected in psychological trauma. It is stressed that even in a dehumanized reality, the perpetrators bore full responsibility for their actions, despite attempts to conceal it behind collective irresponsibility. 14 Three psychological models of perpetrator behavior have been identified. The first type is the psychopathic fanatic, driven by ideological convictions and a genuine belief that their actions—regardless of outcome—served the Party and society. The second type is the frustrated enforcer, characterized by an inability to achieve personal goals, a lack of comfort, and difficult life circumstances that could lead to aggressive behavior. The cruelty of the third type was justified by a deficit of normal relationships based on morality and respect, as well as social isolation and resentment. The career trajectory of the Great Terror perpetrators involved a gradual personality deformation within the repressive apparatus. A socially vulnerable background shaped a worldview in which power and force were tools for success, and moral compromises became the norm. Recruitment into state security organs through Party mobilization was accompanied by the acquisition of operational skills and ideological indoctrination, framing individuals as potential threats. Career advancement required participation in fabricated cases and mass repressions, where effectiveness came at the cost of complete moral disorientation. The Conclusions summarize the findings of the dissertation research in accordance with the stated scientific objectives and outline prospects for further scholarly inquiry.