Церква як осередок соціальної стабільності у сільських громадах Вінниччини в 1950 –1960-х рр

Abstract

Проаналізовано роль Церкви як важливого осередку соціальної стабільності та альтернативної солідарності в сільських громадах Вінниччини протягом 1950–1960-х рр. у контексті радянської релігійно-церковної політики. Досліджено еволюцію радянської антирелігійної політики (від фаворитизації РПЦ до хрущовських гонінь і адміністративної ліквідації інфраструктури) та механізми опору вірян, які, апелюючи до законності, зберегли функціональність громад як простору традиційної ідентичності та моральної підтримки.

The role of the Church as an important center of social stability and alternative solidarity in rural communities of Vinnytsia region during the 1950s-1960s in the context of Soviet religious and church policy is analyzed. The evolution of Soviet anti-religious policy (from favoritism of the Russian Orthodox Church to Khrushchev's persecution and administrative liquidation of infrastructure) and the mechanisms of resistance of believers who, appealing to legality, preserved the functionality of communities as a space of traditional identity and moral support are investigated