Engineering landscape science in Ukraine: current state and foreign experience

Abstract

The problem of revival of the scientific direction – engineering landscape science is considered. The theoretical-methodological basis is the studies of Prof. F. M. Milkov and Prof. G. І. Denysyk about anthropogenic landscapes. A landscape techno-sphere – a landscape technical system of a global level – was suggested as the object of the research. It is a specific combination of the components of a landscape sphere and a techno-sphere within geographical boundaries. The subject of the research is: structure, outer and inner interconnections, the functioning dynamics of a landscape techno-sphere as an integral system. The place of engineering landscape science in the structure of landscape sciences was considered. The formation process of engineering landscape science in Ukraine and its connection with foreign scientific trends were analyzed. The conclusion has been made that presently engineering landscape science continue to remain at the initial stages of the development. The task of engineering landscape science for the future was outlined.На початку ХХІ ст. антропогенне ландшафтознавство досягло значних успіхів у дослідженні техногенного впливу на ландшафтну сферу. Однак, для того, щоб здійснювати детальний аналіз усієї різноманітності антропогенних ландшафтів замало умінь лише фізико-географів і ландшафтознавців. До цієї проблеми необхідно залучати фахівців інженерних спеціальностей. Шляхом синтезу знань про структуру та закономірності розвитку ландшафтів і практичних навичок техногенної трансформації природи вчення про антропогенні ландшафти може суттєво доповнити інженерне ландшафтознавство. Метою дослідження є визначення та наукове обґрунтування теоретичних і практичних аспектів, та перспектив сучасного розвитку інженерного ландшафтознавства. Основою цього дослідження є матеріали багаторічних польових спостережень, проведених у контексті вчення про антропогенні ландшафти проф. Ф.М. Мількова та Вінницької школи антропогенного ландшафтознавства проф. Г.І. Денисика. Формування наукового апарату ґрунтується на загальнонауковій модельній парадигмі, концепції геотехнічних систем та принципах генетизму, історизму та природно антропогенного сумісництва. У процесі розробки теоретико-методологічних основ інженерного ландшафтознавства поєднано методи дедукції, індукції, моделювання, екстраполяції, класифікації, історико-географічний, ландшафтних аналогів тощо. Розглянуто проблему відродження наукового напряму – інженерного ландшафтознавства. Зазначено, що зараз інженерне ландшафтознавство не має чітко визначеного понятійно-термінологічного апарату та досконалої методики польових досліджень. Зроблено порівняння об’єктів дослідження інженерного ландшафтознавства та інших інженерних наукових напрямів. Основою сучасної теоретико-методологічної бази інженерного ландшафтознавства є вчення проф. Ф.М.Мількова та проф. Г.І.Денисика про антропогенні ландшафти. Як об’єкт досліджень запропоновано ландшафтну техносферу – ландшафтно-технічну систему глобального рівня як специфічного поєднання складових ландшафтної сфери і техносфери у межах географічної оболонки. Предмет досліджень: структура, зовнішні і внутрішні взаємозв’язки, динаміка функціонування ландшафтної техносфери як цілісної системи. Зазначено, що інженерне ландшафтознавство залишається складовою дисциплін природничого циклу і у той же час є частиною комплексу інженерних й суспільних наук. У системі ландшафтознавчих наук інженерне ландшафтознавство знаходиться на нижчому таксономічному рівні від техногенного ландшафтознавства і вже зараз почало диференціюватися на окремі наукові напрями. Виокремлення нових класів антропогенних ландшафтів, регіональні дослідження ландшафтно-технічних систем (ЛТС), ідентифікація об’єктів індустріальної спадщини як причини трансформації сучасних ландшафтів дають можливість стверджувати, що інженерне ландшафтознавство буде розвиватися у подальшому як самостійна наука. Початком розвитку інженерного ландшафтознавства стали ідеї та розробки провідних географів колишнього СРСР у ХХ ст. (Ю.П. Пармузіна, Л.Ф. Куніцина, В.С. Преображенського, Ф.М. Мількова, А.Г. Ісаченка). Важлива роль у становленні наукового напряму належить дослідженням представників Вінницької школи антропогенного ландшафтознавства. У зарубіжній науковій літературі спорідненими напрямами до інженерного ландшафтознавства є низка прикладних дисциплін, серед яких геотехнічна інженерія, інженерна екологія, екосистемне управління, індустріальна екологія, ландшафтна інженерія тощо. Зроблено висновок про те, що зараз інженерне ландшафтознавство продовжує залишатися на початкових етапах розвитку. Визначено завдання інженерного ландшафтознавства на перспективу, серед яких: формування єдиного понятійно-термінологічного апарату для інженерів та географів; розробка універсальної методики польових досліджень ЛТчС; аналіз розвитку ландшафтно-технічних систем в історико-географічному аспекті; вивчення прикладних аспектів взаємодії трьох блоків ландшафтно-технічної системи; ідентифікація стадій розвитку ландшафтно-технічних систем; дослідження вертикальної і горизонтальної диференціації ландшафтно-технічних систем; аналіз проявів азонально-зональних особливостей ландшафтно-технічних систем; вивчення особливостей симетрії та асиметрії ЛТчС; виявлення специфіки геофізичних і геохімічних аспектів (динаміки) функціонування ЛТчС різного господарського призначення; дослідження ЛТчС у межах геоекотонів різного рангу; розробка єдиної схеми оптимізації раціонального використання ландшафтно-технічних систем тощо. Синтезуючи попередні досягнення у галузях інженерних, природничих і суспільних дисциплін, інженерне ландшафтознавство буде логічним продовженням розвитку вчення про антропогенні ландшафти. Інженерно-ландшафтознавчі дослідження дадуть змогу здійснювати ефективну підтримку ландшафтно-технічних систем в оптимальному стані та забезпечити їх довготривале функціонування.