Роль іронії у романах Фей Уелдон як інструменту психологізації образу та активізації емпатії читачів

Abstract

У статті розглянуто феномен іронії як ключового засобу феміністичної критики у творчості британської письменниці Фей Уелдон. Проаналізовано, як іронія виступає інструментом деконструкції патріархальних міфів, стереотипів щодо жіночої природи та ролі жінки у суспільстві. Висвітлено особливості художнього стилю письменниці, зокрема поєднання сатири, гротеску та парадоксу, які формують багаторівневу оповідну структуру її романів. Основна увага приділяється романам «The Life and Loves of a She-Devil» та «Praxis», у яких іронія перетворюється на спосіб протесту проти соціальної нерівності, подвоєння жіночої ідентичності та підриву традиційних уявлень про шлюб і жіночність. У роботі підкреслено, що іронічна стратегія Ф. Уелдон дозволяє водночас висміювати і патріархальні, і радикально феміністичні догми, утверджуючи право жінки на власну інтерпретацію досвіду. Методологія дослідження базується на феміністичному літературознавчому аналізі, елементах постмодерністської критики та міждисциплінарному підході. Наукова новизна полягає у спробі інтерпретації іронії як інтелектуальної зброї письменниці, що дозволяє одночасно утверджувати і підважувати феміністичний дискурс. У висновках зазначається, що іронія у творчості Ф. Уелдон виступає засобом інтелектуального опору, який забезпечує гнучкість і відкритість феміністичного світогляду.The article explores irony as a key instrument of feminist critique in the works of British writer Fay Weldon. It analyzes how irony functions as a means of deconstructing patriarchal myths, gender stereotypes, and traditional conceptions of femininity. The research focuses on Weldon’s distinctive narrative strategies, including satire, grotesque, and paradox, which together form a multilayered stylistic framework. Special attention is given to the novels The Life and Loves of a She-Devil and Praxis, where irony becomes a form of protest against social inequality, the fragmentation of female identity, and the constraints of marriage. The study highlights Weldon’s ability to employ irony to challenge both patriarchal and radical feminist dogmas, thereby asserting a woman’s right to interpret her own experience. The methodology combines feminist literary criticism, postmodern analysis, and interdisciplinary perspectives. The scientific novelty lies in viewing irony as an intellectual weapon that enables the writer to simultaneously affirm and subvert feminist discourse. It is concluded that irony in Weldon’s works serves as a mode of intellectual resistance, ensuring flexibility and openness of feminist worldviews.