ЖАН РАСІН: ТРАГІЗМ ЛЮДСЬКОЇПРИСТРАСТІ В ЕПОХУ КЛАСИЦИЗМУ

Abstract

У статті розглянуто творчість Жана Расіна крізь призму трагічного виміру людської пристрасті в межах естетичних засад класицизму. Встановлено унікальність расінівської трагедії, що ґрунтується на зіткненні внутрішнього емоційного пориву з раціонально впорядкованим світом. З’ясовано, що пристрасть у героїв Ж. Расіна постає як всеохопна сила, що руйнує індивіда зсередини. Наголошено на репрезентації цього конфлікту в «Андромасі», де любовна пристрасть вступає у непримиренний конфлікт із моральним обов’язком і політичною доцільністю. Підкреслено, що через монологи Ореста й Пірра виявлено максимальну амплітуду афектів, які демонструють механізм перетворення любові на руйнівну силу. Встановлено, що расінівський трагізм охоплює онтологічний вимір, де герой прагне кохання й справедливості попри неможливість їх примирення. З’ясовано, що «Береніка» репрезентує новий тип трагедії, зосередженої на внутрішньому конфлікті між обов’язком і пристрастю. Наголошено, що трагізм у «Береніці» досягається психологічною напругою розлуки, а не фізичним насильством. Підкреслено, що расінівська концепція tristesse majestueuse визначає естетичну матрицю «величної скорботи». Констатовано, що «Береніка» демонструє жанрову редукцію дії на користь психологічного самоподолання героя. Визначено трагедію «Баязет» як приклад дослідження меж пристрасті в умовах східної деспотії та політичної гри. Зауважено, що афект у «Баязеті» функціонує як інструмент влади, ревнощів і помсти. Розкрито структурну особливість сцени влади жінки як трагічного вибору між милосердям і жорстокістю. Встановлено, що любов у «Баязеті» не зберігає етичної стабільності, трансформуючись у руйнівну силу. З’ясовано, що «Іфігенія» демонструє зміщення акценту з фатальної приреченості на психологічну мотивацію. Наголошено, що Ж. Расін уникає чудесного втручання, натомість пропонуючи логічно вмотивовану розв’язку. Підкреслено прагнення автора до психологічної достовірності й спадкоємності античної традиції. Визначено, що «Федра» репрезентує кульмінацію конфлікту між пристрастю, обов’язком і честю. Зауважено, що сором і самозвинувачення Федри відображають моральну велич афекту в класицистичній трагедії. Розкрито образ Федри як уособлення неможливості подолати всепоглинаюче почуття. Встановлено, що смерть героїні постає актом морального очищення й відновлення порядку. З’ясовано, що «Есфір» демонструє синтез релігійного й патріотичного вимірів трагізму. Наголошено, що самопожертва героїні в «Есфірі» репрезентує колективний і сакральний вимір афекту. Підкреслено використання біблійних образів як маркерів національної ідентичності. Констатовано, що трагізм у «Есфірі» досягається через тривалий внутрішній розпад і моральне стоїцтво. Визначено, що расінівська трагедія загалом відображає універсальність конфлікту між бажанням і обов’язком. The article examines the works of Jean Racine through the lens of the tragic dimension of human passion within the aesthetic principles of Classicism. It has been established that Racine’s tragedy is unique in its foundation on the collision between an internal emotional impulse and a rationally ordered world. It has been found that passion in Racine’s characters appears as an all-encompassing force that destroys the individual from within. It is emphasized that this conflict is represented in Andromaque, where amorous passion enters into irreconcilable conflict with moral duty and political expediency. It is highlighted that through the monologues of Orestes and Pyrrhus, the maximum amplitude of affects is revealed, demonstrating the mechanism by which lovetransforms into a destructive force. It has been determined that Racine’s tragic vision encompasses an ontological dimension in which the hero aspires to love and justice despite the impossibility of reconciling them. It has been found that Bérénice represents a new type of tragedy focused on the internal conflict between duty and passion. It is stressed that the tragic effect in Bérénice is achieved through the psychological tension of separation rather than physical violence. It is underlined that Racine’s concept of tristesse majestueuse defines the aesthetic matrix of ‘majestic sorrow.’ It has been stated that Bérénice demonstrates a generic reduction of external action in favor of the hero’s psychological self-overcoming. The tragedy Bajazet is definedas an example of exploring the limits of passion under conditions of Eastern despotism and political intrigue. It is noted that affect in Bajazet functions as an instrument of power, jealousy, and revenge. The structural feature of the scene depicting a woman’s power is revealed as a tragic choice between mercy and cruelty. It has been determined that love in Bajazet does not retain ethical stability, transforming instead into a destructive force. It has been found that Iphigénie demonstrates a shift of focus from fatal predestination to psychological motivation. It is emphasized that Racine avoids miraculous intervention, offering instead a logically motivated resolution. The author’s pursuit of psychological plausibility and continuity with the ancient tradition is underlined. It has been determined that Phèdre represents the culmination of the conflict between passion, duty, and honor. It is noted that Phèdre’s shame and self-accusation reflect the moral grandeur of affect in Classicist tragedy. The image of Phèdre is revealed as an embodiment of the impossibility of overcoming an all-consuming feeling. It has been established that the heroine’s deathconstitutes an act of moral purification and restoration of order. It has been found that Esther demonstrates the synthesis of the religious and patriotic dimensions of the tragic. It is emphasized that the heroine’s self-sacrifice in Esther represents the collective and sacred dimension of affect. The use of biblical imagery as markers of national identity is highlighted. It has been stated that the tragic in Esther is achieved through prolonged internal disintegration and moral stoicism. It has been determined that Racine’s tragedy as a whole reflects the universality of the conflict between desire and duty