Компаративний аналіз класичних зарубіжних творів і кіноадаптацій як засіб формування критичної рецепції читачів

Abstract

У статті розглядається комплексна проблема кіноадаптації класичних зарубіжних творів через призму компаративного аналізу, що дозволяє виявити як спільні, так і відмінні механізми трансформації при переході від літературного тексту до кінематографічної інтерпретації. Дослідження фокусується на адаптаціях трьох концептуально різних творів: роману Ф.С. Фіцджеральда «Великий Гетсбі», роману Дж. Остін «Гордість і упередження» та антиутопії Р. Бредбері «451° за Фаренгейтом». У статті проаналізовано ключові теоретичні підходи до адаптації (Hutcheon, Cartmell & Whelehan, Sanders), а також розглянуто український науковий дискурс щодо міжмедійності та постмодерної рецепції (М. Павлишин, Н. Ткаченко, І. Бондар-Терещенко). Методологічно застосовано компаративний, культурологічний, структурно-символічний та герменевтичний підходи. Автори демонструють, що кіноадаптація виступає автономною художньою формою, котра одночасно зберігає ключові смисли першоджерела та трансформує їх у бік нових актуалізацій — естетичних, ідейних та соціокультурних. Конкретні приклади змін включають: візуалізацію метафор у фільмі База Лурмана, режисерську інтонацію у версії Джо Райта та модифікацію антиутопічного наративу в інтерпретаціях Трюффо та Бахрані. Робота підкреслює, що порівняльний аналіз адаптацій дозволяє глибше зрозуміти механізми культурної трансмісії та окреслити перспективи подальших міждисциплінарних досліджень.

This article explores the complex issue of film adaptation of classical foreign literary works from a comparative perspective, revealing both shared and divergent mechanisms in the transition from literary text to cinematic interpretation. The study focuses on adaptations of three conceptually distinct works: F. S. Fitzgerald’s The Great Gatsby, J. Austen’s Pride and Prejudice, and R. Bradbury’s Fahrenheit 451. Theoretical frameworks (Hutcheon; Cartmell & Whelehan; Sanders) and Ukrainian scholarship on intermediality and postmodern reception (Pavlyshyn; Tkachenko; Bondar-Tereshchenko) are reviewed. Methodologically, the study employs comparative, cultural, structural-symbolic, and hermeneutic approaches. The article demonstrates that film adaptation functions as an autonomous artistic form that both preserves the core meanings of the source text and transforms them into new aesthetic, ideological, and socio-cultural actualizations. Specific examples include the visualization of metaphors in Baz Luhrmann’s film, directorial intonation in Joe Wright’s adaptation, and the modification of the dystopian narrative in interpretations by Truffaut and Bahrani. The study concludes that comparative research into adaptations enhances understanding of cultural transmission mechanisms and points to avenues for further interdisciplinary exploration.