Етноархетипність прози Михайла Стельмаха на тлі доби

Abstract

Українець у СРСР, зображений в прозі Михайла Стельмаха як носій традицій, європейськості, хоч і пригнічених режимом, не сприймає землю як нейтральний об'єкт, як звичайну власність, у лише майновому контексті, а наділяє її власними характеристиками, переосмислює в контексті родинності. Михайлові Стельмаху вдається втілити такі прийоми зображення, оскільки земля завжди вважалася святою, свідком і свідченням (згадаймо тут, що при найвищій, найтрагічнішій клятвах українці їли землю або цілували її); прозаїк у тоталітарній державі в ситуації панування вульгарного соціалістичного реалізму конструює заборонені смисли, шокує глибоким контекстом.