Ісламський вектор релігійної політики німецької військової адміністрації на території окупованого Криму в 1941-1944 рр.

Abstract

Метою статті є простежити реалізацію релігійної політики німецької військової адміністрації щодо мусульман Криму із урахуванням розбіжностей підходів німецької еліти. Методологія дослідження ґрунтується на використані як загальнонаукових методів дослідження (аналіз і синтез, системний аналіз, конкретизація, аналогія), так і методів дослідження історичних наук (історико-генетичний, історико-системний, історико- порівняльний), принципами історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна роботи полягає у виявленні та детальному вивченні релігійної політики німецької військової адміністрації в Криму щодо мусульманства, а також розкритті політичного конфлікту інтересів військової адміністрації та центрального керівництва в Берліні щодо її реалізації в Криму. Висновки. Німецька еліта Третього Рейху була неоднорідною, тому серед неї виникли два підходи щодо реалізації окупаційної політики на Сході – «прусський» та «національний». Ці два підходи і відобразились в мусульманському векторі релігійної політики, а саме: послідовники «прусського» підходу призначали на адміністративні посади російських колаборантів, що періодично шкодило релігійній політиці; в цілому, представники «національного» підходу вбачали в посиленні кримського мусульманства як можливість розширення німецького впливу на мусульман СРСР. Німецька релігійна політика відносно мусульман Криму переслідувала військові цілі – забезпечення людськими ресурсами німецькі військові формування та надійного тилу Вермахту. Нацистсько-мусульманські взаємини в Криму були в цілому плідними в площині відновлення релігійних прав і свобод, але існували два проблемні моменти всього ісламського вектору релігійної політики німецької військової адміністрації – це відновлення Кримського муфтіяту та юридичної законності вакуфу.