Юліуш Словацький: українська школа в польському романтизмі та ґетеїзм

Abstract

В уже сформованих станом на першу чверть двадцять першого століття наукових поглядах на українську школу в польському романтизмі, на українську образність, символіку, тематику, мотиви, проблематику в ліриці польських романтиків, зосібна в поемах і баладах, у думках та елегіях, у пісенних і драматичних творах Юліуша Словацького (Juliusz Słowacki), чітко позиціоновані зв’язки кожного з авторів цього формату з Україною, наголошено на знаннях польських діячів, учасників Листопадового повстання, історії та культури України, зосібна – фольклорної, оскільки чільні представники, засновники явища (Юзеф Богдан Залеський, Северин Гощинський, Антоній Мальчевський) походили з теренів Правобережжя України, із Волині. Насправді ж за розлогим оспівуванням українського степу, козацьких вольностей і свобод, запорозької старовини ховається не лише задум споглядального замилування українською екзотикою, а й потенційні патріотизми, польський і український, що не суперечать один одному, у яких закодовано дихотомію втрат і відновлень. Сентиментальні й романтичні пориви Юліуша Словацького залежні не лише від україніки й батьківщини, а й від прогресивних концепцій, що поширилися з заходу Європи, саме тому його драматичний герой, юний авантюрник Кордіан із однойменної драматичної поеми на історичному матеріалі подорожує Європою нового часу, захоплюючись світом, але розуміючи суспільну байдужість до долі того чи того порабованого етносу. Звідси й картинність природи, поєднана з ідеалізацією героїки минулого, а також містифікації, пов’язані з непевним майбутнім націй, обірваність сюжетних ліній, фатальність емігрантської ностальгії. Концепція єднання польського й українського народів узалежнена від суму за Річчю Посполитою, від поширення знань у Європі про загарбані Російською імперією терени України та Польщі, що, звісно, мало би покликати гуманістів до відновлення справедливості та встановлення демократії