Житлове питання української еміграції в Чехословаччині (1920-ті рр.)

Abstract

The purpose of the article is a comprehensive analysis of those forms of solving the housing issue (the provision of free social housing by the czechoslovak leadership, its permission to rent and purchase housing), which were inherent in the Czechoslovak Republic and which were offered to ukrainian political refugees who found shelter in this country in the 1920s after the defeat of the national liberation struggle of 1917–1921. Research methodology. It is based on a combination of general historical methods and interdisciplinary approaches to the study of sociocultural adaptation. Among the main research methods are problem-historical, comparative, specific-historical, and source analysis. Scientific novelty is the consideration of the Ukrainian emigration housing issue in the context of the temporary nature of the «Russian relief action». Conclusions. Unfortunately, the Ukrainian political emigration failed to resolve the housing issue. Firstly, this was explained by the «Russian relief action» itself. The leadership of the CzSR did not hide its hopes for a quick change in the political regime in Ukraine; it was convinced that the political Ukrainian opposition, which had found refuge in Czechoslovakia, «if not today, then tomorrow» would return, come to power and play a major role in the revival of the new Ukraine, reconstructing and europeanizing it. Secondly, Ukrainian political refugees had to reckon with the lack of finances as such, and, therefore, rely exclusively on temporary social free housing. Thirdly, it was not necessary to discount the numerous attempts by the USSR to morally decompose Ukrainian political emigration in the interwar Czechoslovakia by exploiting the non-monolithic nature of its political platform (the povorotnytstvo of 1925-1926). And fourthly, the closure of the Czechoslovak labor market for «non-Czechs» and the gradual normalization of Czechoslovak-Soviet relations in the late 1920s contributed to the failure to resolve the Ukrainian emigration housing issue. Ukrainian political exiles quickly left temporary social free housing, looked for work (worked and studied with scholarships) to rent a room or apartment. Only a small proportion of Ukrainian emigrants managed to purchase their own housingМета статті – комплексний та всебічний аналіз тих форм вирішення житлового питання (надання соціального безкоштовного житла чехословацьким керівництвом, дозвіл ним оренди й купівлі житла), які були притаманними для міжвоєнної Чехословаччини і які запропоновані українським політичним біженцям, що знайшли притулок в цій країні в 1920-х рр. після поразки національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Методологія дослідження. Базується на поєднанні загальноісторичних методів та міждисциплінарних підходів до вивчення соціокультурної адаптації. Серед основних методів дослідження – проблемно-історичний, порівняльний, конкретно-історичний та джерелознавчий аналіз. Висновки. Українській політичній еміграції, на жаль, не вдалося вирішити житлове питання. По-перше, це пояснювалося власне «руською допомоговою акцією». Керівництво ЧСР не приховувало своїх сподівань на швидку зміну політичного режиму в Україні; воно було переконане, що політична українська опозиція, яка знайшла притулок в Чехословаччині, «як не сьогодні, то завтра» повернеться і прийде до влади та буде відігравати головну роль у відродженні нової України, реконструюючи та європеїзуючи її. По-друге, українським політичним біженцям доводилося рахуватися з відсутністю фінансів, як таких, а, отже, розраховувати виключно на тимчасове соціальне безкоштовне житло. По-третє, не потрібно було скидати з рахунку численні спроби з боку СРСР морально розкласти українську політичну еміграцію в міжвоєнній ЧСР через використання немонолітності її політичної платформи (поворотництво 1925–1926 рр.). По-четверте, невирішенню українського еміграційного житлового питання посприяло закриття чехословацького ринку праці для «нечехів» й поступова нормалізація чехословацько-радянських відносин наприкінці 1920-х. Українські політичні вигнанці швидко залишали тимчасове соціальне безкоштовне житло, шукали роботу (працювали та навчалися з отриманням стипендій) аби орендувати кімнату або квартиру. Лише незначній частці українських емігрантів вдалося придбати власне житло