Переорієнтація військових кадрів: чому випускники військових навчальних закладів підтримали УНР?

Abstract

Метою нашої статті є аналіз процесу переорієнтації випускників військових освітніх інституцій Російської імперії на службу Українській Народній Республіці (УНР) у контексті національного відродження та державотворення 1917 – 1921 років. В статті досліджується, чому частина випускників військових навчальних закладів, сформованих у традиціях імперської армії, підтримала ідеї української незалежності та взяла участь у формуванні національних збройних сил та творенні нової держави. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових (порівняльний та структурно-аналітичний) та спеціально історичних (проблемно-хронологічний та історико-біографічний) методах дослідження, що у цілому забезпечило досягнення поставлених у роботі завдань. Наукова новизна полягає у спробі комплексного осмислення мотиваційної трансформації офіцерського корпусу, що був вихований у лояльності до імперії, але у революційних умовах усвідомив необхідність служіння українським національним інтересам. Висвітлюється вплив ідеологічних чинників (зростання національної свідомості), політичних умов (криза армії, розчарування в Тимчасовому уряді) та організаційних змін (українізація частин) на переорієнтацію військових. У висновках зазначено, що національна свідомість не завжди була притаманною цим офіцерам з дитинства, але активно формувалась у ході революційних подій. Саме поєднання професіоналізму, патріотизму та несприйняття більшовицького режиму стало визначальним у переході значної частини офіцерства на бік УНР. Крім того, цей перехід засвідчив і важливий соціальний вимір змін. Для численних офіцерів неаристократичного походження служба в армії УНР відкривала перспективи професійного зростання, здобуття суспільного визнання та залучення до творення національної справи. У цьому сенсі УНР виступала не лише політичною структурою, але й соціальним ліфтом для нового покоління українських військових.The purpose of this article is to analyze the reorientation of military personnel from the Russian Empire into the service of the Ukrainian People’s Republic (UPR) within the broader context of national revival and state-building during 1917–1921. It was investigated why a segment of graduates from imperial military academies, trained in the traditions of the Tsarist army, embraced Ukrainian independence and participated in the formation of national armed forces. The research methodology combines general scientific methods (comparative and structural-analytical) with specialized historical approaches (problem-chronological and historical-biographical), ensuring the study’s objectives are met. The scientific novelty offers a comprehensive interpretation of the officer corps’ motivational transformation: officers once loyal to the Empire who, under revolutionary conditions, came to recognize the necessity of serving national interests. The article highlights how ideological factors (the rise of national consciousness), political pressures (military crisis, disillusionment with the Provisional Government), and organizational reforms (the Ukrainization of units) drove this reorientation. Conclusion. National consciousness was not always ingrained in these officers from childhood, but was actively forged during the revolutionary period. The research showed that the combination of professional ethos, patriotism, and rejection of Bolshevik rule decisively influenced a significant portion of the officer corps to join the UPR. Moreover, this transition also revealed an important social dimension of change. For numerous officers of non-aristocratic origin, service in the army of the Ukrainian People's Republic offered opportunities for professional advancement, public recognition, and participation in the national cause. In this sense, the UPR functioned as a political entity and a vehicle for social mobility for a new generation of Ukrainian military personnel.