Наукові публікації. Виступи
Permanent URI for this collectionhttps://library.vspu.net/items/66dcdcbd-ffae-44ea-ab22-66e30708f1b5
Browse
20 results
Search Results
Item Інституціоналізація патронатної служби в органах публічного управління та адміністрування України(Одеса : Гельветика, 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті розкрито особливості становлення патронатної служби в органах публічного управління та адміністрування України у трьох її аспектах: правовому, організаційному та соціальному. Правове забезпечення патронатної служби започатковано положеннями чинної Концепції адміністративної реформи в Україні (1998 р.). Згідно з якою пропонувалось закріпити три типи посад: політичні, патронатні та адміністративні, де дві останні належали до посад державної служби. В організаційній площині сучасна патронатна служба в державних органах значно розширилась не лише за переліком інституцій, де вона запроваджена, але і за посадами. Відбулась трансформація статусу патронатних службовців державної служби відповідно до Концепції адміністративної реформи на працівників патронатної служби як окремого виду публічної служби згідно із нормами нової редакції Закону України «Про державну службу» (2015 р.). Виявлено особливості інституціоналізації патронатної служби в органах місцевого самоврядування. Актуалізовано різні питання, пов’язані з функціонуванням патро¬натної служби в цих інституціях. Означено можливості адаптивного потенціалу інновацій, що запроваджуватимуться новою редакцією Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2023 р.) у зв’язку з його прийняттям. Аргументовано, що особливостями процесу інституціоналізації патронатної служби є з одного боку виведення її представників зі складу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а з друго¬го – створення нових посад працівників патронатної служби. Вказано на необґрунтованість формування структурних підрозділів органів публічного управління та адміністрування, збільшення їх штату, які фактично дублюють функції патронатної служби. Проаналізовано організаційний аспект становлення патронатної служби, у зв’язку з чим розглянуто особливості змін адміністративно-правового статусу працівників патронатної служби, зокрема питан¬ня прийняття та звільнення, їх кваліфікаційних вимог, завдань та ін. Розкрито особливості трансформації соціального захисту працівників патронатної служби (у частині оплати праці, стажу, матеріальної допомоги), що зумовлено прийняттям нових законів та внесенням змін у діючі. Із прийняттям нових редакцій законів «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» обґрунтовано необхідність розрізняти патронатну службу в державних органах та патронатну службу в органах місцевого самоврядування. Представлено класифікацію публічної служби з визначенням патронатної служби як важливої її складової. Матеріали дослідження уможливили формулювання пропозицій, а також дефініції «патронатна служба», виокремлення специфічних ознак патронатної служби в Україні.Item Доктринальні та правові підходи до становлення інституту правничої служби в Україні(Одеса : Гельветика, 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.Здійснено спробу надати науково обґрунтовану характеристику процесу становлення правничої служби в Україні як складової державної служби на підставі аналізу нормативно-правового забезпечення та теоретичних напрацювань, виокремлення структурних складових цієї служби та їх співвідношення з іншими видами. Проаналізовано внесок вітчизняних науковців у розвиток досліджень класифікацій публічної та державної служб для визначення у ній місця правничої служби. Визначено дискусійні питання розроблених на сьогодні класифікацій державної служби, означено їх переваги та недоліки. Встановлена динамічність створення класифікацій державної служби засвідчує як відсутність однозначного розуміння понятійно-категорійного апарату, так і чітких критеріїв формування класифікацій. Представлено класифікацію публічної та державної служб, їх різновидів з урахуванням чинного законодавства та наведенням відповідних доктринальних положень. Акцентовано на відсутності у довідково-енциклопедичних джерелах терміну «правнича служба», проблематиці її виокремлення, спірних питаннях у науковій літературі. Обґрунтовано, що правнича служба, яка стосується професійної діяльності прокурорів і суддів, є складовою державної служби. З’ясовано тенденції трансформації ролі, місця та функціонального призначення прокуратури в Україні, зокрема у процесі конституційних змін. Виявлено істотні розбіжності функцій прокуратури, затверджених у нормах Конституції України та Закону України «Про прокуратуру». Спростовано висновок про амбівалентність природи діяльності на посаді Генерального прокурора України, оскільки чинне законодавство має бути взаємодоповнюваним, а не суперечливим. Спростовано підхід щодо розуміння прокуратури як органу державної влади, що суперечить класичному поділу влади на три гілки: судову, виконавчу та законодавчу. Розкрито сутність та особливості суддівської діяльності в сучасних умовах. Оскільки реалізація функцій прокурорської діяльності безпосередньо пов’язана із судами, а деякі з них виконуються лише в судах, обґрунтовано необхідність єдності прокурорської та суддівської діяльності як правничої служби у процесі забезпечення верховенства права у здійсненні правосуддя. Беручи до уваги доктринальні та правові підстави, з'ясовано існуючі підходи до правничої діяльності суддів і прокурорів, яка: не належить до служби; є одним із видів державної служби; є складовою публічної служби. Розкрито сутність терміну «правник», сформульовано дефініцію «правнича служба» та її ознаки.Item Організаційно-правові аспекти проходження публічної служби та виконання посадових обов'язків на об'єктах критичної інфраструктури в умовах правового режиму воєнного стану в Україні(Київ : ТОВ ДКС Центр, 2024) Юник, І. Г.; Заболотний, А. В.Стаття присвячена вивченню організаційно-правових аспектів проходження публічної служби та виконання службових обов'язків на об'єктах критичної інфраструктури та її захисту в умовах правового режиму воєнного стану в Україні як компоненти державної політики у даній сфері. Визначено ключову характеристику публічної служби у якості професійної діяльності із практичного виконання завдань і функцій держави, що має на меті стратегічне забезпечення безперебійності функціонування критичної інфраструктури та державних органів у період дії правового режиму воєнного стану. Наголошується на тенденції переходу власності на критичну інфраструктуру від державного забезпечення до приватизації. Обгрунтовано, що така тенденція посилює значимість організаційно-управлінської складової публічного управління для формування державної політики національної безпеки. Виявлено, що у цьому напрямку згенеровано ряд позитивних інституц-ійних зрушень, серед яких пропозиція створення Державної служби захисту критичної інфраструктури та забезпечення національної системи стійкості України, формування системи захисту критичної інфраструктури, визначення повноважень Спеціально уповноваженого органу у сфері управління та захисту критичної інфраструктури, а також функціональних та секторальних органів, врегулювання організаційно-управлінських аспектів виконання посадових обо-в'язків службовцями на об'єктах критичної інфраструктури в умовах правового режиму воєнного стану. Ідентифіковано перелік основних суб'єктів національної системи захисту критичної інфраст-руктури у ієрархії публічної служби. Узагальнено перелік життєво важливих функцій та послуг у секторі критичної інфраструктури. Описано внесені відповідно до інституційних умов правового режиму воєнного стану корективи у організаційно-управлінські аспекти проходження публічної служби у тому числі у сфері критичної інфраструктури. Особливу увагу відведено позитивному рішенню по визначенню переліку осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров'ю отриману при виконанні службових обов'язків на об'єктах критичної інфраструктури. Обгрунтовано, що дана ініціатива посилить правову захищеність та ефективність організаційно-управлінських аспектів проходження публічної служби в умовах воєнного стану в Україні.Item Державна стратегія повоєнного відновлення та розвитку критичної інфраструктури в Україні(2024) Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.; Заболотний, А. В.У статті проаналізовано основні аспекти державної політики, що можуть бути мобілізовані задля розробки комплексної операційної стратегії та планування повоєнного відновлення постраждалих у результаті бойових дій об’єктів критичної інфраструктури, а також розвитку та модернізації інших життєво-необхідних секторів. Акцентовано увагу на тому, що тимчасова окупація частини території України та систематичні атаки ворога, свідомо націлені на критичну інфраструктуру призвели до дисфункцій у режимах роботи життєво-важливих для цивільного населення об’єктів та до стрімкого зростання економічних збитків. Обгрунтовано важливість відновлення функціонування сфери критичної інфраструктури, що обумовлено обов’язком державної влади гарантувати належні умови життя громадян та доступності їм соціально-важливих послуг, необхідністю підтримки ресурсного та інфраструктурного забезпечення бізнесу, перспективами реалізації стратегічного економічного розвитку, росту ефективності використання потенціалу територій. Відзначено, що потенціал державної політики повоєнного відновлення та розвитку критичної інфраструктури лежить у площині євроінтеграційного курсу України. Звертається увага на перспективності амбітного набору реформ відповідно до плану відбудови, пов’язаного із запланованим Європейською комісією механізмом. Визначено комплекс інститутів, наділених відповідними повноваженнями для розробки та реалізації державної стратегії повоєнного відновлення та розвитку критичної інфраструктури в Україні, серед яких особливу роль відведено Національній раді з відновлення України від наслідків війни та її робочим групам. Узагальнено алгоритм реконструктивного розвитку критичної інфраструктури України. Проведено оцінку загальної суми прямих збитків критичній інфраструктурі завданих Україні через війну та обсяг необхідних інвестицій на її відновлення. Окреслено вектори стратегічних напрямів відновлення й модернізації критично важливих об’єктів інфраструктури на основі аналізу успішних зарубіжних практик та проаналізовано структуру проєкту відновлення України в рамках реалізації програми Ukraine Facility. Внесено наукові пропозиції до включення у структуру даного проєкту модуля реконструкції та розвитку об’єктів критичної інфраструктури та обґрунтовано перспективні джерела фінансування для його практичної реалізації.Item Особливості інституційної імплементації гендерної політики в Україні(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.; Назаренко, М. О.Досліджено особливості інституційної імплементації ґендерної політики в органах публічної влади України. Встановлено, що за останні 15 років відбулися суттєві зміни у формуванні та реалізації публічної ґендерної політики. Серед позитивних зрушень відзначено прийняття низки нормативно-правих актів ґендерного спрямування та розробку інституційного механізму реалізації ґендерної політики в органах публічної влади. Визначено, що у системі публічної влади ґендерну політику реалізовують інституції загальної та спеціальної компетенції. З’ясовано, що ґендерна проблематика найбільше інтегрована в органах виконавчої влади. Зокрема на загальнодержавному рівні визначено відповідальні посадові особи за реалізацію ґендерної політики та створено консультативно-дорадчі органи. Виявлено, що на центральному, регіональному та місцевому рівнях ґендерну політику реалізують уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, консультативно- дорадчі органи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, радники з ґендерних питань, уповноважені структурні підрозділи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Встановлено, що інституційний механізм реалізації ґендерної політики в органах публічної влади функціонує ще не досить ефективно. Серед причин відзначено невідповідність діючих ґендерних інституцій сучасним запитам суспільства. Визначено, що низький рівень практичного інтегрування ґендерних підходів у діяльність органів публічної влади пояснюється недостатністю наявної ґендерної компетентності уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, факультативністю призначення ґендерних радників, а також недостатністю застосування ґендерних підходів під час поточної діяльності, проведення державних реформ, розроблення стратегічних і програмних документів, стратегій розвитку регіонів і територіальних громад. Запропоновано посилити інституційний механізм реалізації ґендерної політики в органах публічної влади через впровадження системного підходу до формування ґендерних компетенцій публічних службовців, зокрема більше застосовувати ґендерне бюджетування; проводити ґендерні аудити та ґендерно-правову експертизу; підвищувати ґендерну обізнаність та формувати ґендерну чутливість публічних службовців.Item Соціометричне кадрове забезпечення фізичної культури і спорту в Україні(Київ : ФОП Жукова І. В., 2023) Юник, І. Г.У статті розкрито показники соціометричного кадрового забезпечення фізичної культури і спорту в Україні. Зазначено, що кадрове забезпечення, як складова кадрової політики галузі, за своєю сутністю є поліфункціональним поняттям, яке визначає зміст правового, організаційного, змістового, діяльнісного компонентів системи базової фахової підготовки спеціалістів галузі за відповідними напрямами, системи післядипломної освіти, підвищення кваліфікації, як умови перманентного удосконалення фахової компетенції працівників фізичної культури і спорту. Показано загальні тенденції кадрового забезпечення діяльності галузі характеризуються покращенням узагальнюючого показника, зміни якого становили на протязі 2012-2022 років 28,2%. Природа цих змін обумовлена не приростами кадрового корпусу галузі, і надалі оптимальною структурною кадровою збалансованістю на фоні сталої кількості населення України, і тих хто охоплений усіма видами фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи, а значним погіршенням демографічної ситуації в країні на фоні незначного збільшення штатних працівників галузі, і як засвідчили попередні узагальнені дані, таке збільшення спостерігається здебільшого за рахунок керівної та обслуговуючої ланок. В даному контексті можна констатувати наявність певного дефіциту кадрів за напрямом роботи з видів спорту, що не входять до програми Олімпійських ігор, і відповідно необхідна оптимізація кадрової структури за конкретними видами спорту. Надзвичайно низьким є абсолютний показник забезпеченості галузі фахівцями з фізичної реабілітації, спеціалістами фізкультурно-реабілітаційної та спортивної роботи з людьми зі особливими потребами, лікарями спортивної медицини їх частка до загальної кількості працівників становить лише 0,7%, також слід відзначити, що інструкторами з фізичної культури і спорту при сільських і селищних радах працює лише 1% фахівців.Item Державна кадрова політика в системі публічної служби України: нормативно-правове забезпечення(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті обґрунтовано, що процес становлення державної кадрової політики в системі публічної служби є складним, багатокомпонентним, тісно взаємопов’язаним із нормативно-правовим забезпеченням цієї сфери, проходженням певного алгоритму його напрацювання. Задля покращення правового регулювання державної кадрової політики в системі публічної служби, нормативно-правові документи мають бути логічно взаємопов’язані та узгоджені з принципом системності: доктрина – концепція (закони) – стратегія – план. З’ясовано, що здебільшого, цей процес відбувається безсистемно та за відсутності доктринальних документів. У цьому аспекті важливу роль відіграло б вироблення кадрової доктрини як висхідної концептуальної ідеї. Становлення та розвиток державної кадрової політики в системі публічної служби України тісно пов’язаний із формуванням самого інституту публічної служби та його підсистем: інституту державної служби, інституту служби в органах місцевого само- врядування, інституту політичної служби, інституту патронатної служби. Важливим у цьому напрямку є прийняття не лише від- повідних законів, які регулюють взаємовідносини у цих сферах, але й окремого норматив- но-правового документу про публічну службу, який би регулював загальні її питання. Акцентовано на ризиках у затягуванні цих процесів, зокрема щодо остаточного прийняття законопроєкту «Про службу в органах місцевого самоврядування», формування ефективного кадрового резерву, вироблення дієвих механізмів добору на публічну службу та ін. Аналіз скасованих документів, затверджених Указами Президента, засвідчив постійну актуальність кадрових питань, прийняття певних рішень, спрямованих на вирішення проблем, пов’язаних із: розвитком законодавства про державну службу, комплексною підготовкою державних службовців, адаптацією інституту державної служби в Україні до євростандартів і його реформуванням та ін. Водночас у цих стратегічних доку- ментах розроблялись першочергові заходи, спрямовані на вдосконалення формування та реалізацію державної кадрової політики як самостійного напрямку, що підтверджувало її пріоритетність. Аналіз сучасного стану нормативно- правового забезпечення демонструє зміну пріоритетності державної кадрової полі- тики, розгляд її як окремого напряму, складової реформування публічного управління загалом, визначення несуттєвих індикаторів у сфері публічної служби та їх запланованих результатів у прийнятих стратегічних документах. У чинному законодавстві у сфері публічної служби виявлено концептуальні зміни розуміння служби як діяльності. Зроблено висновок, що у цій частині державна кадрова полі- тика має бути спрямована на модернізацію системи публічної служби, що частково враховано у прийнятій Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025. Позиціонуючи державну кадрову політику як науково обґрунтовану, цілеспрямовану та розраховану на тривалий період стратегічну діяльність держави, вважаємо, що вона має базуватись на цілісному нормативно-правовому підґрунті.Item Державно-приватне партнерство в системі логістичного забезпечення сил оборони України(Київ : ФОП Жукова І. В.) Юник, І. Г.Система національної безпеки України є багатокомпонентною і потребує спеціальної підсистеми для функціонування та розвитку. Основу цієї системи складають органи та сили, які використовують різні заходи для управління загрозами та підтримки національних інтересів. Національна безпека забезпечує самозбереження українського народу та захист від загроз. Закон «Про національну безпеку України» визначає повноваження органів у цій сфері, створює основу для інтеграції політики та процедури, а також запроваджує демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони. Державно-приватне партнерство (ДПП) в системі логістичного забезпечення сил оборони є формою співпраці між державою та приватними компаніями, яка покращує ефективність логістичних процесів у військовій сфері. ДПП передбачає спільну відповідальність, розподіл ризиків та витрат, а також залучення інновацій приватного сектору. Необхідність консолідації суспільства для забезпечення національної безпеки вимагає сучасних нормативних актів, що враховують практику взаємодії між державним і приватним секторами. Світовий досвід ДПП демонструє його важливість для національної безпеки. В Україні система логістичного забезпечення розвивається з урахуванням сучасних викликів, включаючи потреби оборонного сектору та економічні реалії. Вона охоплює заходи для ефективного постачання, транспортування та зберігання ресурсів, зокрема для сил оборони. Основні елементи включають: планування у розробці стратегій використання ресурсів; організація в структура управління, що включає державні органи та підприємства; управління як контроль за постачанням і розподілом ресурсів; взаємодія у координації між державними і приватними структурами; інфраструктура в розвитку транспортних і складських систем. Система розвивається з урахуванням сучасних викликів, зокрема потреб оборонного сектора.Item Стратегічні орієнтири публічного управління логістичним забезпеченням сил оборони України(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024) Юник, І. Г.Доктрина Збройних Сил НАТО визначає загальну відповідальність усіх держав-членів за ефективне логістичне забезпечення багатонаціональних військових операцій. Однак національні сили зберігають самостійність до моменту передачі під командування НАТО. Логістичне забезпечення Збройних Сил включає комплекс заходів, спрямованих на підтримку військ через постачання, технічне забезпечення, транспорт, інфраструктуру та медичне обслуговування. Метою є ефективна організація логістичних процесів для забезпечення боєздатності військ у мирний час, кризу та війну. Логістика НАТО поділяється на планування та процеси, що охоплюють управління, переміщення матеріалів, товарів, послуг та інформації під час операцій. Існує стратегічний, тактичний та коопераційний рівні логістики, що сприяють стандартизації для країн-членів. Логістичне забезпечення використовує як військовий, так і цивільний потенціал, за умови оперативної та економічної доцільності. Ефективне логістичне забезпечення вимагає ретельної підготовки органів і підрозділів до дій, аналізу стану логістичних сил, розробки концепції забезпечення та нагромадження необхідних запасів. Процес планування базується на бойовому завданні, намірі командира, оцінці ситуації та потребах у постачаннях. Організація логістичного забезпечення залежить від завдань, ситуації, можливостей підрозділів та місцевих умов. Ключовими елементами є ініціація заходів через виконавчі документи, контроль за постачанням через рапорти та поточний нагляд. У мирний час зберігаються нормативні запаси для навчань та переходу до військової системи постачання, а в кризовий період поповнюються військовими нормами. Процес постачання включає фізичні переміщення поставок та інформаційні потоки, що забезпечують ефективність логістичних операцій. Логістика в ЗСУ повинна бути чітко організованою системою, побудованою на основах макрологістичної структури, що дозволить оптимізувати її ієрархію та взаємодії.Item Перспективи розвитку державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури в Україні(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024) Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.У статті проаналізовано основні аспекти державної політики, щодо розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Доведено, що даний напрям є досить важливим і дієвим механізмом залучення довгострокових інвестиційних ресурсів для модернізації критичної інфраструктури у світі. Обґрунтовано необхідність детального наукового дослідження перспектив інтеграції проєктів державно-приватного партнерства у сферу захисту критичної інфраструктури в Україні. Визначено, що державно-приватне партнерство є однією із найперспективніших форм взаємодії громадянського суспільства та держави, із залучення громадськості до прийняття управлінських рішень та мобілізації ресурсів недержавного сектору. Обгрунтовано, що завдяки такій співпраці покращується результат взаємодії між державою, територіальними громадами та приватним сектором, підвищуючи якість життя населення в регіонах. Описано змістовне наповнення терміну «державно-приватне партнерство» та проведено огляд нормативно-правової бази, що регулює даний сегмент у сфері державної політики захисту критичної інфраструктури. Узагальнено спектр потенційних приватних партнерів у сфері розвитку та захисту критичної інфраструктури. Структуровано організаційно-функціональну схему та узагальнено моделі державно-приватного партнерства у сфері захисту критичної інфраструктури в Україні. Проаналізовано світову практику застосування моделей державно- приватного партнерства у сфері розвитку та захисту критичної інфраструктури. Вивчено досвід координування даної сфери у ЄС, де цією діяльністю опікується спеціально створений інститут – Європейський експертний центр державно-приватного партнерства. На основі проведеного дослідження узагальнено ключові положення успішності проєктів державно-приватного партнерства у сфері розвитку та захисту критичної інфраструктури в Україні.