Browsing by Author "Лазор, О. Д."

Now showing 1 - 11 of 11

Державна кадрова політика в системі публічної служби України: нормативно-правове забезпечення
(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.
У статті обґрунтовано, що процес становлення державної кадрової політики в системі публічної служби є складним, багатокомпонентним, тісно взаємопов’язаним із нормативно-правовим забезпеченням цієї сфери, проходженням певного алгоритму його напрацювання. Задля покращення правового регулювання державної кадрової політики в системі публічної служби, нормативно-правові документи мають бути логічно взаємопов’язані та узгоджені з принципом системності: доктрина – концепція (закони) – стратегія – план. З’ясовано, що здебільшого, цей процес відбувається безсистемно та за відсутності доктринальних документів. У цьому аспекті важливу роль відіграло б вироблення кадрової доктрини як висхідної концептуальної ідеї. Становлення та розвиток державної кадрової політики в системі публічної служби України тісно пов’язаний із формуванням самого інституту публічної служби та його підсистем: інституту державної служби, інституту служби в органах місцевого само- врядування, інституту політичної служби, інституту патронатної служби. Важливим у цьому напрямку є прийняття не лише від- повідних законів, які регулюють взаємовідносини у цих сферах, але й окремого норматив- но-правового документу про публічну службу, який би регулював загальні її питання. Акцентовано на ризиках у затягуванні цих процесів, зокрема щодо остаточного прийняття законопроєкту «Про службу в органах місцевого самоврядування», формування ефективного кадрового резерву, вироблення дієвих механізмів добору на публічну службу та ін. Аналіз скасованих документів, затверджених Указами Президента, засвідчив постійну актуальність кадрових питань, прийняття певних рішень, спрямованих на вирішення проблем, пов’язаних із: розвитком законодавства про державну службу, комплексною підготовкою державних службовців, адаптацією інституту державної служби в Україні до євростандартів і його реформуванням та ін. Водночас у цих стратегічних доку- ментах розроблялись першочергові заходи, спрямовані на вдосконалення формування та реалізацію державної кадрової політики як самостійного напрямку, що підтверджувало її пріоритетність. Аналіз сучасного стану нормативно- правового забезпечення демонструє зміну пріоритетності державної кадрової полі- тики, розгляд її як окремого напряму, складової реформування публічного управління загалом, визначення несуттєвих індикаторів у сфері публічної служби та їх запланованих результатів у прийнятих стратегічних документах. У чинному законодавстві у сфері публічної служби виявлено концептуальні зміни розуміння служби як діяльності. Зроблено висновок, що у цій частині державна кадрова полі- тика має бути спрямована на модернізацію системи публічної служби, що частково враховано у прийнятій Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025. Позиціонуючи державну кадрову політику як науково обґрунтовану, цілеспрямовану та розраховану на тривалий період стратегічну діяльність держави, вважаємо, що вона має базуватись на цілісному нормативно-правовому підґрунті.
Державна кадрова політика в системі публічної служби: теоретико-методологічна основа
(Запоріжжя : Класич. приват. ун-т, 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.
Обґрунтовано, що у процесі наукових досліджень виникає потреба у з’ясуванні та уточненні понять і термінів галузі публічного управління та адміністрування. Здебільшого, цей процес відбувається на основі вибору декількох тлумачень, наведених у публікаціях вітчизняних і зарубіжних учених, енциклопедичних та довідкових видань. Означений статичний підхід не охоплює повної картини сутності досліджуваного поняття, характеристики його змісту, виявленню істотних ознак, підходів, тим більше формулюванню нових переконливих дефініцій. Встановлено, що єдиного визначення «державної кадрової політики», зокрема що стосується публічної служби – немає. Дослідження еволюції сутності поняття «державна кадрова політика» в системі публічної служби за роки незалежності, засвідчують намагання вчених викласти її суть від найкоротшого до якомога повнішого, водночас громіздкого, місцями перевантаженого деталями, дефінітивного визначення. Аналіз наведених тверджень «державна кадрова політика» вказує на те, що автори по різному тлумачать, акцентують на різних аспектах та використанні низки класичних теорій і підходів, що безумовно відображаються у її змісті та загалом підтверджує багатоманітність підходів, систематизованих за допомогою табличного методу. Досліджуючи характеристики поняття «державна кадрова політика», усі визначені ознаки розмежовано на три складові, де перша – розкриває її зміст, друга – її спрямування, третя – характеризує об’єкт, на який вона спрямована. У чинному законодавстві у сфері публічної служби виявлено концептуальні зміни розуміння служби як діяльності. Зроблено висновок, що у цій частині державна кадрова політика має бути спрямована на модернізацію системи публічної служби. Встановлено, що науковці та практики позиціонують державну кадрову політику як стратегічну діяльність держави, яка має бути науково обґрунтована, цілеспрямована та розрахована на тривалий період. Результати дослідження слугували формулюванню дефініції «державна кадрова політика» в системі публічної служби.
Доктринальні та правові підходи до становлення інституту правничої служби в Україні
(Одеса : Гельветика, 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.
Здійснено спробу надати науково обґрунтовану характеристику процесу становлення правничої служби в Україні як складової державної служби на підставі аналізу нормативно-правового забезпечення та теоретичних напрацювань, виокремлення структурних складових цієї служби та їх співвідношення з іншими видами. Проаналізовано внесок вітчизняних науковців у розвиток досліджень класифікацій публічної та державної служб для визначення у ній місця правничої служби. Визначено дискусійні питання розроблених на сьогодні класифікацій державної служби, означено їх переваги та недоліки. Встановлена динамічність створення класифікацій державної служби засвідчує як відсутність однозначного розуміння понятійно-категорійного апарату, так і чітких критеріїв формування класифікацій. Представлено класифікацію публічної та державної служб, їх різновидів з урахуванням чинного законодавства та наведенням відповідних доктринальних положень. Акцентовано на відсутності у довідково-енциклопедичних джерелах терміну «правнича служба», проблематиці її виокремлення, спірних питаннях у науковій літературі. Обґрунтовано, що правнича служба, яка стосується професійної діяльності прокурорів і суддів, є складовою державної служби. З’ясовано тенденції трансформації ролі, місця та функціонального призначення прокуратури в Україні, зокрема у процесі конституційних змін. Виявлено істотні розбіжності функцій прокуратури, затверджених у нормах Конституції України та Закону України «Про прокуратуру». Спростовано висновок про амбівалентність природи діяльності на посаді Генерального прокурора України, оскільки чинне законодавство має бути взаємодоповнюваним, а не суперечливим. Спростовано підхід щодо розуміння прокуратури як органу державної влади, що суперечить класичному поділу влади на три гілки: судову, виконавчу та законодавчу. Розкрито сутність та особливості суддівської діяльності в сучасних умовах. Оскільки реалізація функцій прокурорської діяльності безпосередньо пов’язана із судами, а деякі з них виконуються лише в судах, обґрунтовано необхідність єдності прокурорської та суддівської діяльності як правничої служби у процесі забезпечення верховенства права у здійсненні правосуддя. Беручи до уваги доктринальні та правові підстави, з'ясовано існуючі підходи до правничої діяльності суддів і прокурорів, яка: не належить до служби; є одним із видів державної служби; є складовою публічної служби. Розкрито сутність терміну «правник», сформульовано дефініцію «правнича служба» та її ознаки.
Електронна публічна адміністрація: рефлексії для роздумів
(Харків : ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2021) Яременко, О. І.; Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.
За умов поширення мережевих інформаційно-комунікативних технологій модель New public management має замінити модель цифрового управління, головними ознаками якої є: максимальна цифровізація управлінських процесів, розвиток публічних цифрових мереж, забезпечення уніфікованої комунікації між владною адміністрацією та різними суб’єктами громадянського суспільства за допомогою електронних каналів в режимі online.
Олег Ярославович Лазор: до 60-річчя з дня народження : біобібліографічний довідник
(Київ : Ліра-К, 2021) Лазор, О. Д.
Біобібліографічний довідник присвячено 60-річчю з дня народження українського вченого, професора, доктора наук з державного управління Олега Ярославовича Лазора. Висвітлено різнобічні аспекти діяльності науковця. Подано біографічні відомості про життєвий шлях та становлення вченого, у хронологічній послідовності наведено бібліографію його наукових здобутків і публікацій. Видання адресоване науковцям, дослідникам науки управління та адміністрування, всім, хто цікавиться персональним внеском науковців у розвій українського підходу до вивчення окресленої галузі знань.
Особливості інституційної імплементації гендерної політики в Україні
(Київ : Громадська наукова організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.; Назаренко, М. О.
Досліджено особливості інституційної імплементації ґендерної політики в органах публічної влади України. Встановлено, що за останні 15 років відбулися суттєві зміни у формуванні та реалізації публічної ґендерної політики. Серед позитивних зрушень відзначено прийняття низки нормативно-правих актів ґендерного спрямування та розробку інституційного механізму реалізації ґендерної політики в органах публічної влади. Визначено, що у системі публічної влади ґендерну політику реалізовують інституції загальної та спеціальної компетенції. З’ясовано, що ґендерна проблематика найбільше інтегрована в органах виконавчої влади. Зокрема на загальнодержавному рівні визначено відповідальні посадові особи за реалізацію ґендерної політики та створено консультативно-дорадчі органи. Виявлено, що на центральному, регіональному та місцевому рівнях ґендерну політику реалізують уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, консультативно- дорадчі органи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, радники з ґендерних питань, уповноважені структурні підрозділи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Встановлено, що інституційний механізм реалізації ґендерної політики в органах публічної влади функціонує ще не досить ефективно. Серед причин відзначено невідповідність діючих ґендерних інституцій сучасним запитам суспільства. Визначено, що низький рівень практичного інтегрування ґендерних підходів у діяльність органів публічної влади пояснюється недостатністю наявної ґендерної компетентності уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, факультативністю призначення ґендерних радників, а також недостатністю застосування ґендерних підходів під час поточної діяльності, проведення державних реформ, розроблення стратегічних і програмних документів, стратегій розвитку регіонів і територіальних громад. Запропоновано посилити інституційний механізм реалізації ґендерної політики в органах публічної влади через впровадження системного підходу до формування ґендерних компетенцій публічних службовців, зокрема більше застосовувати ґендерне бюджетування; проводити ґендерні аудити та ґендерно-правову експертизу; підвищувати ґендерну обізнаність та формувати ґендерну чутливість публічних службовців.
Оцінювання ефектів адміністративно-територіальної реформи на прикладі Львівської та Вінницької областей
(Видавничий дім «Гельветика») Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.
У статті на основі використання компаративного аналізу досліджено наслідки адміністративно-територіальної реформи у Львівській та Вінницькій областях. Розкрита сутність синергетичного підходу в аспекті розвитку об’єднаних територіальних громад на новій територіальній основі. Означено, що перехід до сучасного стану територіальних громад, сформованих на новій територіальній основі, відбувся за певними закономірностями та з особливостями, слугує основою базового та районного рівнів місцевого самоврядування. Встановлено, що цей перехід характеризується певними протилежними процесами: з одного боку добровільним створенням об’єднаних територіальних громад, а з іншого – примусовим шляхом не лише стосовно формування та закріплення адміністративно-територіальних одиниць первинного та вторинного рівнів держави, але й з одночасною ліквідацією вже створених громад. За допомогою індикаторів: кратності адміністративно-територіальних одиниць, співмірності окремих параметрів та морфометричності – охарактеризовано та проаналізовано сучасний адміністративно-територіальний устрій Львівської та Вінницької областей, визначено його зміни, переваги та недоліки, наведено пропозиції щодо нівелювання існуючих диспропорцій. Установлено, що за результатами проведеної адміністративно-територіальної реформи у Вінницькій області кількість районів змінилась радикальніше у порівнянні із Львівською. В обох областях виокремлено потужні однойменні райони, які за окремими досліджуваними критеріями щонайменше втричі, а то й більше, вирізняються поміж інших районів області. Встановлено наявність і найменших районів областей, різниця між якими та найбільшими за певними критеріями є разючою. Представлено динаміку умовного розподілу районів за кількістю об’єднаних територіальних громад обох областей. Обґрунтовано, що загалом диспропорції між районами Вінниччини мають вужчий діапазон у порівнянні із Львівщиною. З метою нівелювання диспропорцій, пропонується у межах центральних районів досліджуваних областей створення 2-3 районів, які б об’єднували близьку до середньої величини кількість територіальних громад. Встановлено, що незважаючи на вимоги законодавства щодо визначення територій та адміністративних центрів нових територіальних громад, практично принципу морфометричності при визначенні районних центрів, за винятком Дрогобича – не дотримано. Доведено, що сформований на сьогодні адміністративно-територіальний устрій обох досліджуваних областей не сприятиме розвитку ефективного місцевого самоврядування, високій якості надання управлінських послуг населенню, збалансованому розвитку територі-альних громад навіть у межах одного району в силу означених диспропорцій. територіальних громад на новій територіальній основі в Україні як складних соціально-економічних систем у часопросторовому вимірі, який з позицій сучасного синергетичного підходу мав би означати багатовекторність шляхів їхнього розвитку, наявність вибору альтернативних, що зумовлює незворотність еволюційних процесів місцевого самоврядування – не спрацював.
Сучасна державна кадрова політика: виклики часу та вибір.
(2021) Лазор, О. Я.; Лазор, О. Д.; Lazor, O. Ya.; Lazor, O. D.; The purpose of the state personnel policy in this Strategy was defined as providing all spheres of life of the state with qualified personnel, formation of an effective personnel reserve in public administration, providing a system of continuous professional training, improving the mechanism of competitive selection.
Метою державної кадрової політики в цій Стратегії було визначено як забезпечення всіх сфер життєдіяльності держави кваліфікованими кадрами, формування дієвого кадрового резерву у державному управлінні, забезпечення системи безперервного професійного навчання, удосконалення механізму конкурсного відбору.
Трансформація правового механізму формування та реалізації ґендерної політики в Україні
(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2023) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.
У статті досліджено трансформацію правового механізму формування та реалізації ґендерної політики на основі розгляду міжнародного та національного ґендерно-правового регулювання. У результаті конституційного закріплення ґендерних правовідносин відбулася легітимація найважливіших ґендерно-паритетних принципів і прав громадян. Україна юридично приєдналася до основних міжнародних документів, зокрема міжнародні ґендерні стандарти відображені у Конституції України та інших нормативно-правових актах. Міжнародні правові документи, які ратифіковані Україною, спрямовані на забезпечення ґендерної рівності у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства, збільшення участі жінок у прийнятті рішень, зменшення ґендерного розриву в оплаті праці тощо. За роки незалежності Україні вдалося сформувати основні засади публічної ґендерної політики. У процесі вдосконалення законодавства чимало положень нормативно-правових актів зазнали позитивної ґендерної еволюції. Виявлено, що у перших нормативно-правових документах з ґендерної проблематики закладена концепція поліпшення становища жінок, натомість із 2005 р. активно впроваджується концепція комплексного ґендерного підходу у національному законодавстві. З’ясовано, що впродовж 2015–2021 рр. у результаті впровадження ґендерних квот в Україні, зросло представництво жінок у Верховній Раді України, обласних і районних радах. Однак, внаслідок проведеної реформи щодо децентралізації публічної влади, зменшилось представництво жінок у представницьких органах місцевого самоврядування базового рівня. Встановлено, що законодавство України не містить дискримінаційних норм і обмежень, які стосуються участі жінок і чоловіків у політичній чи громадській діяльності, однак відсутній перелік спеціальних ґендерних механізмів і процедури їх впровадження, санкції за порушення ґендерного законодавства тощо. Запропоновано вдосконалювати правовий механізм щодо реалізації ґендерної політики через ефективне виконання міжнародних ґендерних зобов’язань, урахування ґендерних принципів та проведення ґендерної експертизи всіх проєктів нормативно-правових актів, розроблення ґендерних нормативних санкцій і стимулів.
Інституціоналізація патронатної служби в органах публічного управління та адміністрування України
(Одеса : Гельветика, 2024) Лазор, О. Д.; Лазор, О. Я.; Юник, І. Г.
У статті розкрито особливості становлення патронатної служби в органах публічного управління та адміністрування України у трьох її аспектах: правовому, організаційному та соціальному. Правове забезпечення патронатної служби започатковано положеннями чинної Концепції адміністративної реформи в Україні (1998 р.). Згідно з якою пропонувалось закріпити три типи посад: політичні, патронатні та адміністративні, де дві останні належали до посад державної служби. В організаційній площині сучасна патронатна служба в державних органах значно розширилась не лише за переліком інституцій, де вона запроваджена, але і за посадами. Відбулась трансформація статусу патронатних службовців державної служби відповідно до Концепції адміністративної реформи на працівників патронатної служби як окремого виду публічної служби згідно із нормами нової редакції Закону України «Про державну службу» (2015 р.). Виявлено особливості інституціоналізації патронатної служби в органах місцевого самоврядування. Актуалізовано різні питання, пов’язані з функціонуванням патро¬натної служби в цих інституціях. Означено можливості адаптивного потенціалу інновацій, що запроваджуватимуться новою редакцією Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2023 р.) у зв’язку з його прийняттям. Аргументовано, що особливостями процесу інституціоналізації патронатної служби є з одного боку виведення її представників зі складу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а з друго¬го – створення нових посад працівників патронатної служби. Вказано на необґрунтованість формування структурних підрозділів органів публічного управління та адміністрування, збільшення їх штату, які фактично дублюють функції патронатної служби. Проаналізовано організаційний аспект становлення патронатної служби, у зв’язку з чим розглянуто особливості змін адміністративно-правового статусу працівників патронатної служби, зокрема питан¬ня прийняття та звільнення, їх кваліфікаційних вимог, завдань та ін. Розкрито особливості трансформації соціального захисту працівників патронатної служби (у частині оплати праці, стажу, матеріальної допомоги), що зумовлено прийняттям нових законів та внесенням змін у діючі. Із прийняттям нових редакцій законів «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» обґрунтовано необхідність розрізняти патронатну службу в державних органах та патронатну службу в органах місцевого самоврядування. Представлено класифікацію публічної служби з визначенням патронатної служби як важливої її складової. Матеріали дослідження уможливили формулювання пропозицій, а також дефініції «патронатна служба», виокремлення специфічних ознак патронатної служби в Україні.
Інформаційне, правове та управлінське забезпечення інноваційного розвитку регіону: матеріали круглого столу з міжнародною участю/ 17 червня 2021 року, м.Вінниця
(2021-06-17) Пилипчук, В. Г.; Яременко, О. І.; Кононенко, В. В.; Лазор, О. Я.; Лазор, О. Д.; Лапшин, С. А.; Pilipchuk, V. G.; Yaremenko, O.I.; Kononenko, V. V.; Lazor, O. Ya.; Lazor, O. D.; Lapshin, S. A.
У матеріалах круглого столу висвітлено актуальні інформаційно-правового та організаційно-управлінського забезпечення інноваційного розвитку регіону. Тези виступів учасників круглого столу із числа експертів і вчених, науково-педагогічних працівників, представників державних органів та громадських організацій надані у авторській редакції.