Стратегічні комунікації як інструмент забезпечення інформаційної стійкості держави в умовах цифровізації публічного простору

Abstract

У статті досліджено теоретико-методологічні та концеп- У статті досліджено теоретико-методологічні та концептуальні засади використання стратегічних комунікацій у забезпеченні інформаційної стійкості держави в умовах цифровізації публічного простору та посилення гібридних загроз. Обґрунтовано, що сучасне інформаційне середовище, сформоване під впливом цифрових платформ, соціальних мереж, алгоритмічних систем і мережевих комунікацій, суттєво трансформує механізми взаємодії держави й суспільства, водночас створюючи нові ризики для національної безпеки, демократичних інститутів і суспільної стабільності. Доведено, що деструктивні інформаційні впливи, зокрема дезінформація, маніпулятивні кампанії, інформаційно-психологічні операції та цілеспрямоване підривання довіри до органів публічної влади, набувають системного характеру та потребують переходу від фрагментарно-реактивних заходів до комплексних стратегічних комунікацій. Визначено, що традиційні адміністративно-правові та інформаційно-комунікаційні інструменти публічного управління є недостатньо ефективними в умовах високої динаміки цифрового середовища, що актуалізує необхідність інтеграції стратегічного планування, міжінституційної координації та аналітики комунікаційної діяльності. Запропоновано концептуальну модель стратегічних комунікацій у забезпеченні інформаційної стійкості держави, яка поєднує ціннісно-нормативний, інституційно-управлінський, стратегічно-планувальний, операційно-комунікаційний та аналітично-оцінювальний компоненти. Обґрунтовано, що ефективність стратегічних комунікацій базується на соціальній стійкості комунікацію та довіру між владою і громадянами. Реалізація запропонованих підходів сприятиме підвищенню спроможності органів публічної влади протидіяти інформаційним загрозам, зміцненню інформаційної безпеки та формуванню стійкого і безпечного публічного простору держав.

The article examines the theoretical, methodological, and conceptual foundations of using strategic communications to ensure the information resilience of the state in the context of the digitalization of the public space and the intensification of hybrid threats. It is substantiated that the contemporary information environment, shaped by digital platforms, social networks, algorithmic systems, and networked communications, significantly transforms the mechanisms of interaction between the state and society while simultaneously generating new risks to national security, democratic institutions, and social stability. It is proven that destructive information influences, including disinformation, manipulative campaigns, information and psychological operations, and the deliberate undermining of trust in public authorities, have become systemic in nature and require a transition from fragmented, reactive measures to comprehensive strategic communications. It is determined that traditional administrative, legal, and information-communication instruments of public governance are insufficiently effective under conditions of the high dynamism of the digital environment, which necessitates the integration of strategic planning, inter-institutional coordination, and communication activity analytics. A conceptual model of strategic communications in ensuring the information resilience of the state is proposed, combining value-normative, institutionalmanagerial, strategic-planning, operational-communication, and analyticalevaluative components. It is substantiated that the effectiveness of strategic communications is based on the social resilience of society through media literacy, critical thinking, transparent government communication, and trust between public authorities and citizens. The implementation of the proposed approaches will enhance the capacity of public authorities to counter information threats, strengthen information security, and contribute to the formation of a resilient and secure public space of the state