Жанр сонати в творчості Н. Паганіні (на прикладі Великої сонати Ля мажор та сонат для гітари: магістерська робота

Abstract

У роботі визначено й конкретизовано стильові риси музики Н. Паганіні для гітари Висвітлено новаторські риси у виконавській творчості Ніколо Паганіні та простежено за впливом його генія на виконавців-віртуозів епохи романтизму. Досліджено факти, які підтверджують його геніальність: виняткову технічну біглість, чистоту інтонації, володіння даром проникати в саму сутність музики. Ніколо Паганіні у світлі свого генія є для нас універсальним митцем, який проникав у саму сутність музики, особливо в сутність виконавського процесу, він знайшов нову форму спілкування з музикою і скрипкою. Ніколо Паганіні виступав не тільки як великий скрипаль, але і як вдумливий режисер залу, вміло розставляв смислові акценти, формував слухацьке сприймання. У цьому геніальність, за словами його сучасників «диявольського» виконавця. Власне досягнення органічної єдності залишається найбільшим секретом творчості геніального скрипаля. Таким чином, Н. Паганіні є реформатором у гітарному мистецтві – у використанні різноманітних нових прийомів гри, у тембровому колориті і створенню іміджу гітари як сольного віртуозного інструменту. У першому підрозділі другого розділу проаналізовано Велику сонату для гітари Н. Паганіні й конкретизовано жанрові особливості його стилю З’ясовано, що Велика соната для гітари Ля мажор написана за класичними традиціями: має три частини, розташованих за принципом контрасту (швидка – повільна – швидка, де друга частина постає ліричним центром сонатного циклу); крайні частини написані в основній тональності (А-dur), середня – в однойменній (а-moll); третя частина написана у формі класичних варіацій, у яких зберігається тональність, гармонічна будова, структура теми.