Благодійницька діяльність православного духовенства в роки Першої світової війни (за матеріалами «Киевских епархиальных ведомостей»)

Abstract

Метою статті є висвітлення доброчинної діяльності православного духовенства в роки Першої світової війни на основі систематизації матеріалів часопису «Киевские епархиальные ведомости». Методологічну основу дослідження становлять принципи науковості, історизму та об’єктивності. У роботі застосовано комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів, які дали змогу систематизувати масив публікацій єпархіального часопису, виокремивши найбільш значущі форми соціального служіння духовенства в умовах воєнного часу. Наукова новизна полягає у вивченні та систематизації матеріалів «Киевских епархиальных ведомостей», що дозволило комплексно реконструювати благодійницьку діяльність православного духовенства Київщини в роки Першої світової війни. Висновки. З початком Великої війни Православна церква стала одним із ключових елементів гуманітарної допомоги, запровадивши масштабну систему благодійності. Основні напрями доброчинності спрямовувалися на допомогу війську, підтримку родин мобілізованих, біженців, солдатських сиріт, створення лікувальних установ, збір пожертвувань. З перших днів війни створювалися парафіяльні опікунські ради, головна мета яких полягала у матеріальній підтримці родин військових, які залишилися без робочих рук внаслідок мобілізації. Парафіяльні священики були однією з головних ланок у зборі пожертв для потреб армії, поранених воїнів та біженців. За перший рік війни Київська єпархія за власний кошт утримувала дев’ять шпиталів на 448 ліжко-місць та безкоштовно надавала приміщення, які до війни приносили їй значний прибуток, для понад 8 тис. осіб. А черниці та послушниці монастирів ставали волонтерками, працюючи сестрами милосердя в шпиталях. Важливим завданням церковної доброчинності була підтримка біженців, в першу чергу кліриків, учителів церковно-парафіяльних шкіл та їх сімей. Не оминала увагою церква дітей військових, які загинули або отримали каліцтва і не могли забезпечити належний їм догляд. В єпархії створювалися притулки, розроблялася ідея «сімейної опіки» сиріт воїнів. Особливо активною на ниві благодійності була діяльність Київського Свято-Володимирського братства.