Особливості соціальної адаптації родин військовослужбовців на рівні громади : кваліфікаційна робота спеціальністю 231 «Соціальна робота»

Abstract

Опрацювавши питання особливостей соціальної адаптації родин військовослужбовців на рівні громади нами було зроблено наступні висновки. Проведений нами у першому розділі теоретико-методологічний аналіз дозволив систематизувати ключові підходи до розуміння соціальної адаптації родин військовослужбовців як багатовимірного процесу, що поєднує психологічні, соціально-економічні, правові та культурні виміри. На рівні понятійного апарату уточнено, що соціальна адаптація родини військовослужбовця – це динамічна система змін у структурі сімейних ролей, способах подолання стресу, мережах соціальної підтримки та взаємодії з інституціями громади, спрямованих на відновлення життєвої стійкості у контексті воєнних ризиків і післявоєнних наслідків. Другий розділ було присвячено організації та результатам емпіричного дослідження в межах Вінницької територіальної громади. Вибірка (80 родин; 90 опитаних осіб) структурована за статусом військовослужбовця (активна служба; поранення/реабілітація; демобілізовані; родини загиблих), із дотриманням квот за локацією (місто/передмістя) та наявністю дітей. Дотримано етичних стандартів: інформована згода, конфіденційність, добровільність участі. Також нами було використані інструменти – Опитувальник соціальних навичок (А. Гольдштейн), методика «Qсортування» (В. Стефансон), авторська анкета соціальної адаптації родини та опитувальник довіри до інституцій – які забезпечили комплексну діагностику: від індивідуальних компетенцій комунікації і саморегуляції до поведінкових тенденцій у групі, уявлень про себе та якісних показників взаємодії з 83 інституціями. Така методологічна композиція дозволила: з’ясувати, які саме соціальні навички є ресурсними/дефіцитними в різних підгрупах; виокремити патерни групової поведінки (залежність/незалежність, товариськість/нетовариськість, прийняття/уникнення боротьби), релевантні для побудови груп самодопомоги; співвіднести індивідуально-сімейні результати з рівнем довіри до інституцій та зверненням по допомогу. Третій розділ перетворює теоретичні положення і емпіричні висновки на структурований, ресурсно прорахований та керований до результатів соціальний проєкт рівня громади. Запропонована організаційна модель вирізняється міжсекторальною координацією (місцева влада – соціальні служби – медичні й освітні заклади – реабілітаційні центри – центри зайнятості – ГО – бізнес – медіа) та подвійною логікою втручань: сімейноорієнтовані (індивідуальна/сімейна/групова психологічна допомога, правовий і соціальний супровід, батьківські компетенції, підтримка дітей) і громада-орієнтовані (формування груп самодопомоги, інформаційні кампанії, партнерства з роботодавцями, волонтерські/культурні ініціативи).