На підступах до адекватної історіографії

Abstract

Стаття присвячена з’ясуванню сутнісних ознак історіографії української літератури, котра виникла на основі історій, набула сенсу їх інтеґрації, осмислення закономірності історичного мислення. Задля цього зроблено аналітичний огляд становлення й розвитку історії українського письменства — від літературно- критичних публікацій О. Бодянського, М. Костомарова та ін., поступового структурування шляхом спроб і помилок у виданнях М. Петрова, Ом. Огоновського, які вдавалися або до ідеологічно- стильового еклектизму, або до пріоритизації біобібліографічного методу, порушували питання про сутність історії літератури (І. Франко). «Історія українського письменства» С. Єфремова стала першою фундаментальною авторською історією з послідовним хроматичним рядом, із концепцією примату ідеї над образною системою, соціологічним уявленням про роль літератури. В статті простежена еволюція наукової думки від позахудожнього ангажування до іманентного розуміння літератури як мистецтва, починаючи від історії М. Грушевського, відповідної положенням психолінгвістики О. Потебні й філологічної школи В. Перетца. Такий погляд, зумовлений літературними реаліями, увиразнив М. Зеров, обґрунтував М. Гнатишак, універсалізував Д. Чижевський. Вони подали новий тип історії української літератури з виразними ознаками історіософії. М. Гнатишак й Д. Чижевський інтеґрували її в концепцію хвилеподібного бінарного літературного процесу, запропонували періодизацію, адекватну мінливим жанрово- стильовим пошукам за принципом від «простого» (ідея) до «складного» (метафора) і — навпаки, суголосну європейському культурному світу, виявили (Д. Чижевський) бароковий психотип, домінантний в українському менталітеті. Кожна з авторських історій постає певним кутом зору на динаміку літературного життя, потребує зіставлення, аби на перетині їх сегментів за принципом накладання герменевтичних кіл виявити спільне розуміння проблеми, важливе для історіографічних студій. На відміну від попередніх концепцій автор статті пропонує історію не біографій чи позахудожніх чинників, а літературних текстів в їх іманентних характеристиках, контекстах, хронологічних координатах, при застосуванні техніки пильного читання, в настанові подолання часопросторової дистанції між текстом (автором) й реципієнтом (історіографом)The article is devoted to clarifying the essential features of the historiography of Ukrainian literature, which arose on the basis of stories, acquired the meaning of their integration, and comprehended the regularity of historical thinking. To this purpose, an analytical review of the formation and development of the history of Ukrainian literature is made — from the literary and critical publications of Osyp Bodianskyi, Mykola Kostomarov and others, gradual structuring through trial and error in the publications of Mykola Petrov, Omelian Ohonovskyi, who resorted either to ideological and stylistic eclecticism or to prioritisation of the biobibliographical method, raised the question of the essence of the history of literature (Ivan Franko). Serhii Yefremov’s «Istoriia ukrainskoho pysmenstva (History of Ukrainian Literature)» became the lrst fundamental author’s history with a consistent chromatic series, with the concept of the primacy of ideas over the lgurative system, and a sociological understanding of the role of literature. Fe article traces the evolution of scientilc thought from extra- artistic engagement to an immanent understanding of literature as an art, starting with the history of Mykhailo Hrushevsky, corresponding to the provisions of Oleksandr Potebnia’s psycholinguistics and Volodymyr Peretz’s philological school. Such a view, conditioned by literary realities, was emphasised by Mykola Zerov, substantiated by Mykola Hnatyshak, and universalised by Dmytro Chyzhevsky. Fey presented a new type of history of Ukrainian literature with distinct features of historiosophy. Mykola Hnatyshak and Dmytro Chyzhevsky integrated it into the concept of a wave-like binary literary process, proposed a periodisation adequate to the changing genre and style searches based on the principle of «simple» (idea) to «complex» (metaphor) and, on the contrary, consonant with the European cultural world, and identiňed (Dmytro Chyzhevsky) the baroque psychotype dominant in the Ukrainian mentality. Each of the author’s stories presents a certain angle of view on the dynamics of literary life, and requires comparison in order to reveal a common understanding of the problem, which is important for historiographical studies, at the intersection of their segments on the principle of overlapping hermeneutical circles. In contrast to previous concepts, the author of the article proposes a history not of biographies or extra- artistic factors, but of literary texts in their immanent characteristics, contexts, chronological coordinates, using the technique of close reading, in the guideline of overcoming the time-spatial distance between the text (author) and the recipient (historiographer).