Топос карпатського села у прозі Василя Стефаника та Владислава Оркана

Abstract

У статті здійснено порівняльно-типологічний аналіз художнього простору (топосу) карпатського села в малій прозі представників українського та польського модернізму – Василя Стефаника і Владислава Оркана. Репрезентація рустикального простору прочитується у творах письменників через концепт «Дім – Поле – Храм» (С. Кримський). Вказано на спільні й відмінні способи художнього осмислення соціального універсуму. Тематична спорідненість творів полягає в зображенні життя селян карпатського регіону, маргіналізованих економічними й колоніальними структурами доби. Географічний та етнографічний фон у творах обох митців набуває різного функціонального значення. У новелах Василя Стефаника топос села виступає як локус трагедії та замкнутості (топос відчаю), де простір згорнутий до внутрішнього переживання селянина, символізуючи його приреченість і неминучість еміграції. Підгалля у Владислава Оркана є простором, де на фоні прекрасної гірської природи розгортається соціальна драма жителів гір. Український та польський рустикальний простір представлений не тільки фізичними локаціями (хата, поле, церква/костел, гори, пасовища, річки), а виступає архетипними символами, що відображають повноту буття селянина: від приватного життя до сакрального. Концепт «Дім – Поле – Храм» є ключовим для розуміння духовного та екзистенційного світу героїв Василя Стефаника й Владислава Оркана. На основі поетики простору, психологічних і соціальних домінант аналізується різниця між імпресіоністичною моделлю представника «млодопольської» течії та експресіоністичною редукцією простору в українського письменника. Спільний регіональний простір трансформується у двох національних літературах, слугуючи інструментом для експресивного відображення соціальних та екзистенційних проблем карпатського селянства на зламі епох.

The article presents a comparative typological analysis of the artistic space (topos) of the Carpathian village in the short prose of representatives of Ukrainian and Polish modernism – Vasyl Stefanyk and Władysław Orkan. The representation of the rustic space is interpreted in the writers’ works through the concept of “House – Field – Temple” (Serhii Krymskyi). The study highlights both common features and distinctive approaches to the artistic comprehension of the social universe. The thematic affinity of the works lies in the depiction of the life of Carpathian peasants marginalized by the economic and colonial structures of their time. The geographical and ethnographic background assumes different functional significance in the works of both authors. In Stefanyk’s short stories, the village topos functions as a locus of tragedy and confinement (a topos of despair), where space is condensed into the internal experience of the peasant, symbolizing his fate and the inevitability of emigration. In Orkan, Pidhallia serves as a space in which the social drama of mountain inhabitants unfolds against the backdrop of magnificent natural landscapes. The Ukrainian and Polish rustic spaces are represented not only by physical locations (house, field, church, mountains, pastures, rivers), but also by archetypal symbols that reflect the fullness of a peasant’s existence: from private life to the sacred. The concept of “House – Field – Temple” is key to understanding the spiritual and existential worlds of the protagonists in Stefanyk’s and Orkan’s works. Based on the poetics of space, as well as psychological and social dominants, the article analyses the difference between the impressionistic model of a representative of the “Młoda Polska” (“Young Poland”) movement and the expressionistic spatial reduction characteristic of the Ukrainian author. The shared regional space is transformed in two national literatures, serving as a tool for expressively representing the social and existential problems of Carpathian peasants at a historical turning point.