Формозмістові аспекти переспівів «Псалмів Давидових» в українській поезії ХІХ–ХХ століть

Abstract

Виявлення формозмістових моментів в аналізі релігійної лірики зумовлює появу її різноманітних визначників на зразок «іконічна», «літургійна», «молитовна», «молитвословна», які оприявнюють жанрову та змістову домінанти творів. З огляду на це можна упевнено стверджувати, що синтезує їх етимологія слова «релігія» – латинське «religio» як відновлення синкретичного зв’язку людини та довкілля. Цей зв’язок репрезентують гімн, молитва, кант, псалом – жанри, які первісно реалізувалися у вільній формі, одначе у літературах новітньої доби можуть набувати й метричного вирішення. Псалом – один із святкових жанрів релігійної лірики, це – особливе, урочисте оспівування та похвала, а з другого боку – інтимізована розмова вірянина з Богом, змістом якої може бути прохання про диво зцілення тілесного та духовного, позбавлення страху та лихослов’я. Відтак у статті розглянуто поетику переспівів низки творів «Псалтирі», виконаних у середині ХІХ століття – Тарасом Шевченком («Давидові псалми», 1845), П. Гулаком-Артемовським (1857), а також у ХХ ст. (В. Кордун, С. Сапеляк). Показано, що усі автори, з належним тактом дотримуючись духу та букви біблійного інваріанта, додають до нього власні просодичні, образні та ідейно-тематичні риси. Зокрема, в інтерпретації Тараса Шевченка коломийковий вірш – синкопований 4-3-стоповий хорей актуалізує наспівну інтонацію оригінального псалма, зумовлюючи динамізм оповіді у різних за тематикою творах. З другого боку, П. Гулак-Артемовський надає версифікаційних характеристик олександрійського вірша (цезурованого римованого шестистопового ямба) вільновіршовим в оригіналі псалмам, що загалом умотивовано підкресленням їхньої дидактичної спрямованості, урочистого звучання, «класицистичної» строгості викладу. Сучасні ж поети повертають іконічним псалмам їхню верліброву форму, водночас наповнюючи її новим змістом, у якому відлунюють і проєкції нашого сьогодення на описані у Старому Завіті події, і застороги щодо майбутнього. Ключові слова: українська поезія, Біблія, релігія, псалом, формозміст, просодія, символіка, Ukrainian poetry, Bible, religion, psalm, form–content unity, prosody, symbolism.

The identi fication of form–content elements in the analysis of religious lyric poetry gives rise to such descriptors as “iconic,” “liturgical,” “prayer-like,” and “devotional,” which reveal the genre and semantic dominants of poetic works. In this regard, it can be con fidently argued that these descriptors are uni fied by the etymology of the word religion – from the Latin religio, understood as the restoration of the syncretic bond between the human being and the surrounding world. ŵis bond is embodied in such genres as the hymn, prayer, chant (canto), and psalm – forms that were originally realized in free verse but that, in modern literary traditions, may acquire metrical organization. ŵe psalm is one of the festive genres of religious lyric poetry: on the one hand, it functions as a solemn act of glori fication and praise; on the other, it represents an intimate dialogue between the believer and God, often articulated as a plea for spiritual and bodily healing, as well as deliverance from fear and malice. Accordingly, the article examines the poetics of paraphrases of selected texts from the Psalter, produced in the mid-nineteenth century by Taras Shevchenko (David’s Psalms, 1845) and Petro Hulak-Artemovskyi (1857), as well as in the twentieth century by Viktor Kordun and Stepan Sapeliak. It is demonstrated that all of these poets, while tactfully adhering to the spirit and letter of the biblical invariant, introduce distinct prosodic, imagistic, and thematic features characteristic of their individual styles. In particular, Taras Shevchenko’s use of the kolomyika verse (a syncopated 4–3-foot trochaic meter) actualizes the chant-like intonation of the original psalms, imparting narrative dynamism to works of varying thematic scope. By contrast, Petro Hulak-Artemovskyi endows psalms originally written in free verse the versification features of the Alexandrine line (a rhymed iambic hexameter with a caesura after the third foot), a strategy motivated by the didactic orientation of the texts, their solemn tone, and a distinctively Classicist precision of expression. Contemporary Ukrainian poets, in turn, return iconic psalms to their free- verse form, while simultaneously filling them with new semantic content. ŵis renewed content reĀects both projections of present-day reality onto the events described in the Old Testament and cautionary visions directed toward the future.