Освітня політика в умовах війни як інструмент підтримки національної ідентичності та психологічної стійкості

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз трансформації освітньої політики України в умовах повномасштабної збройної агресії. Розглядається освіта не лише як процес передачі знань, а як стратегічний інструмент забезпечення національної безпеки, спрямований на формування стійкої ідентичності та зміцнення психологічної резильєнтності суспільства. Досліджено, що в умовах війни освітня сфера стає критично важливим простором для когнітивного опору, де через оновлення навчальних програм з історії, мови та літератури відбувається деколонізація свідомості та утвердження суб’єктності української нації. Особливу увагу приділено концепції «педагогіки травми» та впровадженню психосоціальної підтримки в освітній процес. Визначено роль вчителя як ключової фігури у забезпеченні емоційної стабілізації учнів. У роботі проаналізовано успішні кейси державної та громадської взаємодії, зокрема програму ментального здоров’я «Ти як?», проєкти фонду «Голоси дітей» та цифрові платформи для подолання освітніх втрат. Автор доводить, що гнучкість освітньої системи (цифровізація, адаптивне тестування, створення безпечних просторів-укриттів) є безпосереднім чинником збереження людського капіталу. Окреслено виклики, пов’язані з інтеграцією дітей-біженців та мешканців деокупованих територій, де освітня політика виступає головним механізмом реінтеграції у загальнодержавний соціокультурний простір. Зроблено висновок, що синергія національно-патріотичного виховання та психологічної підтримки створює надійний фундамент для повоєнної відбудови та тривалого демократичного розвитку країни. Стаття пропонує рекомендації щодо подальшого вдосконалення нормативно-правової бази в галузі освіти для підвищення адаптивності системи до кризових умов.

The article provides a comprehensive analysis of the transformation of the educational policy of Ukraine in the conditions of full-scale armed aggression. Education is considered not only as a process of imparting knowledge, but as a strategic tool for ensuring national security, aimed at forming a stable identity and strengthening the psychological resilience of society. It has been studied that in the conditions of war, the educational sphere becomes a critically important space for cognitive resistance, where, through the updating of educational programs in history, language and literature, the decolonization of consciousness and the affirmation of the subjectivity of the Ukrainian nation takes place. Special attention is paid to the concept of «trauma pedagogy» and the introduction of psychosocial support into the educational process. The role of the teacher as a key figure in ensuring the emotional stabilization of students is determined. The paper analyzes successful cases of state and public cooperation, in particular, the mental health program «How are you?», projects of the «Voices of Children» fund, and digital platforms for overcoming educational losses. The author proves that the flexibility of the educational system (digitalization, adaptive testing, creation of safe shelter spaces) is a direct factor in preserving human capital.The challenges associated with the integration of refugee children and residents of de-occupied territories, where educational policy is the main mechanism of reintegration into the national socio-cultural space, are outlined. It was concluded that the synergy of national-patriotic education and psychological support creates a reliable foundation for post-war reconstruction and long-term democratic development of the country. The article offers recommendations for further improvement of the regulatory framework in the field of education to increase the adaptability of the system to crisis conditions.