Медіатрансляція та цифрові стратегії популяризації етнохореографічної спадщини в сучасному інформаційному просторі України

Abstract

Проведений аналіз засвідчує, що репрезентація традиційної хореографії у вітчизняному інформаційному полі зазнала радикальних архітектонічних зрушень під впливом тотальної діджиталізації та трансформації моделей медіаспоживання. Якщо в попередні періоди домінантним транслятором виступало телебачення, то нині воно еволюціонувало у другорядний канал комунікації, що обмежується спорадичними хронікальними сюжетами. Натомість генеральним майданчиком актуалізації народно-сценічного танцю серед молодіжного сегмента аудиторії стали мережеві медіаплатформи. Водночас кліповий характер швидкого розважального контенту нерідко нівелює мистецтвознавчу та смислову глибину хореографічного тексту. Це актуалізує нагальну потребу в розробці гібридних моделей, які б синергетично поєднували класичні та новітні медіаформи для презервації (збереження) та трансляції національного етнохореографічного спадку. У підсумку зазначимо, що народно-сценічний танець у сучасному українському екранному просторі представлений фрагментарно, поступившись позиціями більш рейтинговим комерційним медіапродуктам. Цифрові платформи відкрили варіативні вектори для дисимінації хореографічного мистецтва, проте кожна з них реалізує цю функцію через власні специфічні інструменти: TikTok фокусується на динамічних мікроформатах, Instagram — на структурованій інформаційній та естетичній презентації, а YouTube забезпечує глибоку історико-аналітичну рецепцію витоків і сучасного стану етнохореографії. Зважаючи на те, що кліпові формати не завжди здатні повноцінно кодувати особливу ментальну та художню цінність традиційного танцю, стратегічно важливим постає крос-медійний підхід — інтеграція різних каналів комунікації задля не лише ситуативної промоції, а й фундаментального збереження культурної ідентичності України.