Розкуркулення селянства на Поділлі в першій половині 1920-х років: механізми, практики та наслідки

Abstract

У статті досліджено особливості реалізації політики розкуркулення та перерозподілу селянської землі на Поділлі в першій половині 1920-х років, зокрема роль комітетів незаможних селян у вилученні земельних ділянок і майна заможних господарств. На основі архівних документів проаналізовано адміністративний тиск, порушення майнових прав селян, судові та прокурорські механізми оскарження незаконних рішень, а також земельні конфлікти й форми селянського спротиву. З’ясовано, що перерозподіл землі не завжди поліпшував становище найбідніших господарств, а розкуркулення було інструментом реалізації більшовицької аграрної політики, що супроводжувався соціальними конфліктами, порушенням законності та посиленням контролю над селянствомThe article examines the implementation of the policy of dekulakization and the redistribution of peasant land in Podillia in the first half of the 1920s, focusing in particular on the role of committees of poor peasants in the confiscation of land plots and property belonging to prosperous peasant households. Based on archival documents, the study analyzes administrative pressure, violations of peasants’ property rights, judicial and prosecutorial mechanisms for appealing unlawful decisions, as well as land-related conflicts and forms of peasant resistance. It is established that land redistribution did not always improve the living conditions of the poorest households, while dekulakization served as an instrument for implementing Bolshevik agrarian policy, accompanied by social conflicts, violations of the law, and increased state control over the peasantry.