DSpace 8
DSpace is the world leading open source repository platform that enables organisations to:
- easily ingest documents, audio, video, datasets and their corresponding Dublin Core metadata
- open up this content to local and global audiences, thanks to the OAI-PMH interface and Google Scholar optimizations
- issue permanent urls and trustworthy identifiers, including optional integrations with handle.net and DataCite DOI
Join an international community of leading institutions using DSpace.
The test user accounts below have their password set to the name of this software in lowercase.
- Demo Site Administrator =dspacedemo+admin@gmail.com
- Demo Community Administrator = dspacedemo+commadmin@gmail.com
- Demo Collection Administrator = dspacedemo+colladmin@gmail.com
- Demo Submitter = dspacedemo+submit@gmail.com
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Архівні матеріали
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Присяжнюк, А. А.
Болгарські враження
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Ромащенко, Л. І.
Болгарія стала шістнадцятою у списку країн, де мені довелося викладати (читати лекції чи проводити майстер-класи), виступати з доповідями на конференціях і друкуватися. Хоча побувати в цій країні хотілося давно. Можливо, тому, що в моїй уяві вона видавалася ментально близькою. А ще, вочевидь, тому, що українсько-болгарські зв’язки мають давню історію, сягають глибини віків.
Топос карпатського села у прозі Василя Стефаника та Владислава Оркана
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Журба, С. С.
У статті здійснено порівняльно-типологічний аналіз художнього простору (топосу) карпатського села в малій прозі представників українського та польського модернізму – Василя Стефаника і Владислава Оркана. Репрезентація рустикального простору прочитується у творах письменників через концепт «Дім – Поле – Храм» (С. Кримський). Вказано на спільні й відмінні способи художнього осмислення соціального універсуму. Тематична спорідненість творів полягає в зображенні життя селян карпатського регіону, маргіналізованих економічними й колоніальними структурами доби. Географічний та етнографічний фон у творах обох митців набуває різного функціонального значення. У новелах Василя Стефаника топос села виступає як локус трагедії та замкнутості (топос відчаю), де простір згорнутий до внутрішнього переживання селянина, символізуючи його приреченість і неминучість еміграції. Підгалля у Владислава Оркана є простором, де на фоні прекрасної гірської природи розгортається соціальна драма жителів гір.
Український та польський рустикальний простір представлений не тільки фізичними локаціями (хата, поле, церква/костел, гори, пасовища, річки), а виступає архетипними символами, що відображають повноту буття селянина: від приватного життя до сакрального. Концепт «Дім – Поле – Храм» є ключовим для розуміння духовного та екзистенційного світу героїв Василя Стефаника й Владислава Оркана. На основі поетики простору, психологічних і соціальних домінант аналізується різниця між імпресіоністичною моделлю представника «млодопольської» течії та експресіоністичною редукцією простору в українського письменника. Спільний регіональний простір трансформується у двох національних літературах, слугуючи інструментом для експресивного відображення соціальних та екзистенційних проблем карпатського селянства на зламі епох.
Світ розмов у малій прозі Олександра Осадка (на матеріалі збірки «Жити не можна померти»)
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Деркачова, О. С.
Стаття присвячена дослідженню малої прози Олександра Осадка, представника Нового розстріляного відродження, що загинув на війні у 2022 році. Проаналізовано тексти з його збірки «Жити не можна померти», зокрема характерологічні та змістові особливості розмов персонажів, що часто відіграють ключову роль у художньому творі. Вербальна взаємодія героїв в оповіданнях Осадка є важливим інструментом побудови конфлікту, створення психологічної напруги та динаміки оповіді, а також вона слугує засобом розкриття індивідуальності героїв. Визначено основні типологічні риси персонажів, а також те, як через гумор, іронію, сатиру, сарказм що в авторських описах, що в діалогах, перед нами постають епізоди (не)звичайного життя (не)звичайних людей, що раптово опиняються в незвичайних ситуаціях та шукають шляхи виходу з них відповідно до власних ціннісних систем та орієнтирів. З’ясовано, що система розмов персонажів у творах Осадка має багаторівневу функціональність: від розкриття характерів і побудови конфлікту до створення гумористично-іронічного тла та моделювання світоглядних зіткнень. Продемонстровано, що діалогізація є ключовим структурним принципом його оповідань і визначає їхню ритміку, динаміку та смислове наповнення. Підкреслено, що художній світ Осадка базується на поєднанні побутового та фантастичного, трагічного й іронічного, що формує унікальний дискурс життєствердності й пам’яті.
Екзистенційна самотність як рушійна сила жіночого персонажа в романі «Імітація» Євгенії Кононенко
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Солодюк, Н. В.
Стаття присвячена осмисленню ролі екзистенційної самотності як рушійної сили формування жіночих образів у романі «Імітація» Євгенії Кононенко. Мета статті – проаналізувати екзистенційний вимір роману Євгенії Кононенко «Імітація» в контексті проблеми імітації як філософського та психологічного феномена, простежити, як через систему жіночих образів розкривається тема самотності, відчуження і втрати автентичності сучасної особистості. У процесі наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, інтерпретація, порівняння, узагальнення, а також елементи герменевтичного й феноменологічного підходів. Результати дослідження висвітлюють у романі Є. Кононенко екзистенційну самотність, яка постає не як наслідок фізичної ізоляції, а як результат внутрішньої відчуженості в умовах світу, де панує імітація моральних і духовних орієнтирів. Зображене суспільство функціонує за законами симуляції, де щирість, істинність почуттів та справжність людських зв’язків втрачають сенс. Домінує культ успіху, а моральна істина підмінена поверхневою активністю й соціальними масками. У такому контексті самотність стає формою буття, відповідно, характеризується глибокою духовною кризою та дезорієнтацією особистості. Окрему увагу приділено жіночим персонажам як уособленням різних аспектів екзистенційної самотності. Мар’яна Хрипович репрезентує тип інтелектуальної жінки, яка, попри професійні здобутки й соціальну активність, виявляється духовно спустошеною. Її благодійна діяльність набуває рис фальшивої гуманності, позбавленої щирого етичного змісту. Нездатність до глибокого почуття, страх перед внутрішньою порожнечею та прагнення до контролю свідчать про втрату автентичного «я». Її смерть інтерпретується, як символічне завершення процесу розпаду особистості, що намагається жити за моделями імітації. Лариса Лавриненко, у свою чергу, втілює емоційно- чуттєвий тип самотності. Її спроби здобути любов і самоствердження через зовнішні зв’язки закінчуються глибшим зануренням у стан відчуження. Вона не здатна до справжньої близькості, що зумовлює її екзистенційну кризу. Отже, у романі «Імітація» екзистенційна самотність розкривається, як універсальний досвід сучасної жінки, яка, прагнучи самореалізації, втрачає духовну ідентичність у світі симулякрів. Практичне значення та її гендерних вимірів дослідження полягає в поглибленні розуміння екзистенційної проблематики в сучасній українській прозі.