DSpace 8
DSpace is the world leading open source repository platform that enables organisations to:
- easily ingest documents, audio, video, datasets and their corresponding Dublin Core metadata
- open up this content to local and global audiences, thanks to the OAI-PMH interface and Google Scholar optimizations
- issue permanent urls and trustworthy identifiers, including optional integrations with handle.net and DataCite DOI
Join an international community of leading institutions using DSpace.
The test user accounts below have their password set to the name of this software in lowercase.
- Demo Site Administrator =dspacedemo+admin@gmail.com
- Demo Community Administrator = dspacedemo+commadmin@gmail.com
- Demo Collection Administrator = dspacedemo+colladmin@gmail.com
- Demo Submitter = dspacedemo+submit@gmail.com
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Участь дисидентки Ганни Михайленко в українському правозахисному русі в 1970-х рр.
(Вінниця: ВДПУ, 2026) Паска, Богдан; Паска, Ганна; Paska, Bohdan V.; Paska, Hanna M
Мета статті – всебічний і комплексний аналіз участі Ганни Михайленко у правозахисному русі в УРСР у 1970-х рр. Методологія. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, всебічності, наступності, історизму. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод типології, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Наукова новизна зумовлена введенням у науковий обіг комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) в Одеській області, які дозволяють розкрити ключові напрями правозахисної діяльності Г. Михайленко у 1970-х рр. У статті вперше здійснено всебічний аналіз рукописних документів, підготовлених дисиденткою в рамках її неофіційної участі у роботі Української Гельсінської групи (УГГ). Висновки. Репресивна політика радянської влади щодо українських дисидентів, постійний тиск з боку КДБ, цілеспрямоване порушення базових демократичних прав і свобод людини в УРСР зумовили залучення Г. Михайленко до правозахисного руху на півдні України. Важливими напрямками її діяльності у 1970-х рр. були: послідовний захист інтересів засуджених та переслідуваних одеських дисидентів; надання матеріальної та фінансової допомоги в’язням сумління, що перебували у місцях позбавлення волі; підготовка матеріалів правозахисного характеру для УГГ, що призначалися для нелегального передання закордон і публікації в журналі «Хроніка поточних подій». Важливе значення у житті Г. Михайленко відіграло знайомство з київською дисиденткою Оксаною Мешко. З її ініціативи правозахисниця підготувала як мінімум дев’ятнадцять рукописних документи (із яких сім написала самостійно), що відіграли помітну роль у фіксації злочинів радянської влади проти учасників руху спротиву, висвітлювали питання порушення прав людини, утисків і репресій. Активна правозахисна діяльність Г. Михайленко, її тісні контакти з дисидентським середовищем і членами УГГ, систематична участь у підготовці матеріалів, що викривали порушення прав людини в УРСР не могли залишатися непоміченими з боку радянських каральних органів. У підсумку національно-виражена патріотична позиція дисидентки призвела до її арешту на початку 1980 р. і подальшого запроторення до психіатричної лікарні.
Заходи з укрупнення сільських поселень України в період пізнього сталінізму (друга половина 1940-х – початок 1950-х рр.)
(Вінниця: ВДПУ, 2026) Король, Віталій; Korol, Vitaliy M.
Метою статті є аналіз заходів, спрямованих радянським режимом на укрупнення сільських поселень в Україні в другій половині 1940-х – на початку 1950-х рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності. Використано як загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція), так і спеціально-історичні методи (історико-генетичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, порівняльно-історичний). Наукова новизна полягає в тому, що на основі вперше запроваджених в науковий обіг архівних документів було комплексно висвітлено низку повоєнних заходів сталінського режиму, відверто зосереджених або опосередковано спрямованих на зростання великих сіл за рахунок ліквідації чи поступового знелюднення малих поселень. Висновки. Укрупнення сіл було цілеспрямованою політикою радянської влади, орієнтованою на поглиблення соціально-економічних перетворень та зміну структури сільських територій України. Серед основних заходів щодо трансформації системи розселення в період пізнього сталінізму найбільше значення мали кампанії з ліквідації хуторів, акції з примусової міграції, укрупнення колгоспів та показові експерименти зі створення агроміст. Політика радянської держави щодо ліквідації дрібних поселень виступала інструментом розселянювання та носила примусово-дискримінаційний спрямованість. Динаміка цього процесу демонструє перехід від окремих точкових заходів у другій половині 1940-х рр. до суцільного згортання мережі малих населених пунктів у 1950-х рр. Міграції сільського населення були розраховані на підсилення впроваджуваної рурбанізаційної політики. Об’єднання колгоспів сприяло сільській урбанізації шляхом розвитку виробничої та соціальної інфраструктури центральних колгоспних поселень та заклали основу для знелюднення і занепаду малих сіл водночас. Заходи здійснювалися директивним шляхом за партійними та державними постановами в інтересах правлячого режиму. Укрупнення сільських поселень відбувалося на тлі процесу їх повоєнної відбудови і загострювало дефіцит ресурсів, необхідних для її реалізації. Інтереси мешканців сільської місцевості владою брутально ігнорувалися. Фінансування запланованих кампаній держава намагалася максимально покласти на колгоспи та селян.
Туреччина 1945-1946 рр. перед дилемою вибору: демократія чи авторитаризм?
(Вінниця: ВДПУ, 2026) Стародубець, Галина; Озчелік, Джафер; Starodubets, Galyna M.; Ozcelik, Cafer
Науковий інтерес до історії Туреччини зумовлений кількома чинниками: історичним, політико-правовим, соціокультурними трансформаціями тощо. Історична взаємопов’язаність державотворчих процесів України та Туреччини сягає своїм корінням в глибину Середньовіччя. У новітній період обидві країни, кожна по-своєму, проходили шлях переходу від авторитаризму /тоталітаризму до демократії. З огляду на це особливий науковий інтерес викликає період 1945-1946 років, коли відбувалися процеси, які детермінували трансформацію державного устрою та політичної системи Турецької Республіки, закладених турецькою елітою в 1920-х роках. Наукова новизна – в процесі написання роботи ми використали масив досі малодосліджених документів, зокрема, протоколи засідань турецького парламенту 1944-1946 років, програмні документи Республіканської й Демократичної партій, тексти виступів І. Іньоню, що дозволило глибше розкрити вплив суб’єктивного чинника на процес реструктуризації політичного поля Туреччини у досліджуваний період. Мета дослідження – розкрити передумови, причини й особливості процесу реструктуризації політичного поля Туреччини в 1945-1946 роках; проаналізувати генезу ставлення Ісмета Іньоню, як президента і лідера правлячої партії, до ідеї зміни політичної системи держави шляхом впровадження багатопартійності. Висновки. В результаті дослідження ми дійшли висновку, що в 1946 році відбулася кардинальна зміна партійно-політичної системи Турецької республіки. Процес переходу до партійного плюралізму відбувався на тлі трансформаційних змін світового порядку – формування конструкції двополярного світу. Прагнення Туреччини долучитися до союзу демократичних країн Європи і США, стало одним із чинників зміни конструкції державно партійно-політичної системи. Другим чинником стала потреба змін у внутрішньому житті країни, насамперед, економічних реформ. І третій чинник - суб’єктивний: позиція лідера держави і правлячої партії Ісмета Іньоню щодо демократизації суспільного життя шляхом уведення багатопартійності. Основною опозиційною партією правлячій Республіканській народній партії стала Демократична партія, яка через 4 роки впевнено займе позицію більшості в національному парламенті – Великих національних зборах Туреччини.
Охорона здоров’я дітей і організація санітарно-гігієнічного контролю у шкільництві Волинського воєводства (1921–1939 рр.)
(Вінниця: ВДПУ, 2026) Доброчинська, Валентина; Переходько, Наталія; Dobrochynska, Valentyna A.; Perekhodko, Nataliia M
Мета статті: проаналізувати історичний досвід організації санітарно-гігієнічного контролю у волинському шкільництві міжвоєнної Польщі та визначити напрями державної політики, спрямованої на впровадження медико-профілактичних і оздоровчих заходів в освітній галузі; з’ясувати особливості співпраці педагогічної і медичної спільнот із метою створення сприятливих умов навчання та збереження й покращення здоров’я дітей. Методологія дослідження полягає в комплексному застосуванні загальнонаукових методів дослідження – аналізу та синтезу, об’єктивності, історизму, а також спеціальних історичних – історико-джерелознавчого, історико-порівняльного, історико-генетичного та історико-системного методів. Наукова новизна дослідження полягає у першій спробі вивчення й комплексного аналізу санітарно-гігієнічного контролю, лікарської опіки та превентивних дій щодо запобігання інфекційним захворюванням у шкільництві Волинського воєводства. Розкрито об’єднавчі дії двох галузевих міністерств – Міністерства релігійних віросповідань і народної освіти та Міністерства громадського здоров’я у розв’язанні проблеми охорони здоров’я учнів. Обґрунтовано санітарно-гігієнічні та медико-профілактичні вимоги до оптимальної організації освітнього процесу в шкільництві міжвоєнної доби. Висновки. З’ясовано, що профільні інституції системи охорони здоров’я Другої Речі Посполитої співпрацювали з Міністерством релігійних віросповідань і народної освіти задля виховання молодого здорового покоління у непростих умовах повоєнного періоду, коли довелося реагувати на серйозні виклики загрозливих епідеміологічних ситуацій. Відзначимо, з одного боку, дієвість і професіоналізм польських урядовців, які вжили низку заходів щодо організації освітнього процесу відповідно до санітарно-гігієнічних норм і норм охорони здоров’я учнів, а, з другого боку, зауважимо, що реалізація цих нормативно-правових положень на практиці у Волинському воєводстві наштовхувалася на низький рівень санітарно-гігієнічної культури населення, фінансові труднощі місцевої влади та відсутність належної кількості медичного персоналу як у шкільництві, так і загалом. Однак системні медико-профілактичні заходи міжвоєнного двадцятиріччя, діяльність громадських організацій сприяли покращенню санітарно-гігієнічних умов у школах і формували культуру здоров’я учнів
Благодійницька діяльність православного духовенства в роки Першої світової війни (за матеріалами «Киевских епархиальных ведомостей»)
(Вінниця: ВДПУ, 2026) Тацієнко, Віталій; Тацієнко, Наталія; Tatsiienko, Vitalii S.; Tatsiienko, Natalia L.
Метою статті є висвітлення доброчинної діяльності православного духовенства в роки Першої світової війни на основі систематизації матеріалів часопису «Киевские епархиальные ведомости». Методологічну основу дослідження становлять принципи науковості, історизму та об’єктивності. У роботі застосовано комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів, які дали змогу систематизувати масив публікацій єпархіального часопису, виокремивши найбільш значущі форми соціального служіння духовенства в умовах воєнного часу. Наукова новизна полягає у вивченні та систематизації матеріалів «Киевских епархиальных ведомостей», що дозволило комплексно реконструювати благодійницьку діяльність православного духовенства Київщини в роки
Першої світової війни. Висновки. З початком Великої війни Православна церква стала одним із ключових елементів гуманітарної допомоги, запровадивши масштабну систему благодійності. Основні напрями доброчинності спрямовувалися на допомогу війську, підтримку родин мобілізованих, біженців, солдатських сиріт, створення лікувальних установ, збір пожертвувань. З перших днів війни створювалися парафіяльні опікунські ради, головна мета яких полягала у матеріальній підтримці родин військових, які залишилися без робочих рук внаслідок мобілізації. Парафіяльні священики були однією з головних ланок у зборі пожертв для потреб армії, поранених воїнів та біженців. За перший рік війни Київська єпархія за власний кошт утримувала дев’ять шпиталів на 448 ліжко-місць та безкоштовно надавала приміщення, які до війни приносили їй значний прибуток, для понад 8 тис. осіб. А черниці та послушниці монастирів ставали волонтерками, працюючи сестрами милосердя в шпиталях. Важливим завданням церковної доброчинності була підтримка біженців, в першу чергу кліриків, учителів церковно-парафіяльних шкіл та їх сімей. Не оминала увагою церква дітей військових, які загинули або отримали каліцтва і не могли забезпечити належний їм догляд. В єпархії створювалися притулки, розроблялася ідея «сімейної опіки» сиріт воїнів. Особливо активною на ниві благодійності була діяльність Київського Свято-Володимирського братства.