| dc.description.abstract | Проте про філософський дискурс Шевченкової лірики після заслання варто говорити не лише через усталені екзистенційні символи «життєвої дороги», «того світу тихого», «любові безвічної», або через етнопсихологічні символи «хатини» і «садочка». Філософічність насамперед зумовлено особливостями художнього моделювання картини людського буття, творчим мисленням поета. Мислительський характер творів Т. Шевченка органічно взаємодіє з художньо-поетичним складником. Завдяки своєму генію поет у творах на рівні символіки підноситься до всеосяжних філософічних узагальнень, тому його поезію, незважаючи на прямоту й щирість, не можна тлумачити прямолінійно. Наявність глибинних прихованих смислів, різноманітних структур спричинюють формальну й естетичну складність навіть окремого найменшого вірша, тому лише спроба декодувати символіку творчості дозволяє нам зрозуміти багатогранну природу Шевченкового поетичного мислення. | uk_UA |
