ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО 

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра правознавства 
 

 

 

 

 

 

 

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА І ПРАВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ  

ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 
 

 

Навчально-методичний посібник 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінниця 2010 
 

1972.  

181. Черниловский 3. М Русская Правда в свете славянских 
судебников // Древняя Русь: Проблемы права и правовой 

идеологии. М., 1984.  

182. Чубатий М. Княжа Русь. Україна та виникнення трьох 
східнослов'янських націй // Записки НТШ.- Нью-Йорк, Париж-

1964-Т. 177. 

183. Чубатий М. Огляд історії українського права. – Мюнхен. – 

1947.  
184. Шапов Я. Н. О функциях общины в Древней Руси // 

Общество и государство феодальной России. М., 1975.  

185. Шаскольский И. П. Антинорманизм и его судьбы// Пробл. 
отечеств, и всеобщ, истории. 1983. Вып. № 7;  

186. Шевченко А. А. К вопросу о смысловом значении некоторых 

(правовых) понятий «Русской правды» // Проблемы 

правоведения.- 1976.- Вып. 34. 
187. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української 

державності: курс лекцій. - К., 1999. Шекера І.М. Київська Русь 

XI ст. у міжнародних відносинах.- К., 1967. 
188. Щапов ЯЛ. Византийское и южнославянское правовое 

наследие на Руси в XI—XIII вв. — М., 1978. 

189. Щапов ЯЛ. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси 
XI—XIV вв. — М.,1979. 

190. Юшков С. В. Нариси з історії виникнення і початкового 

розвитку феодалізму в Київській Русі.- К., 1992. 

191. Юшков С. В. Общественно-политический строй и право 
Киевского государства.- М., 1949. 

192. Юшков С. В. Очерки по истории феодализма в Киевской 

Руси. М.; Л., 1939.  
Юшков С.В. Русская Правда. Происхождение, источники, значение. 

— М., 1950.  
 

 

 

 

 



  
 

Мельничук О.А. Українська держава і право Київської Русі та 
Галицько-Волинської держави. Навчально-методичний посібник. 

– Вінниця: Вид-во ВДПУ, 2010. - 100 с. 

 
 

Рецензенти: 

Шевчук В.П.  –  доктор історичних наук, професор; 

Мельничук О.Ф.  – кандидат юридичних наук, доцент. 
 

 

 
 

Відповідальний за випуск:  доц. Яременко О.І.  

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 

Схвалено кафедрою правознавства Вінницького державного 

педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського  
( протокол №1 від 31 серпня 2010 р.) 

 

 

 

 

 

 

 

161. Толочко П. П Древнерусский город. К., 1989.  

162. Толочко П. П. Древний Киев. К, 1983.   
163. Толочко П. П. Древняя Русь: очерки социально-поли-

тической истории.- К., 1987. 

164. Толочко П. П. Історичні портрети. — К., 1990. 
165. Толочко П. П. Київська Русь. К , 1996. 

166. Толочко ПЛ. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной 

раздробленности XII—XIII вв. — К., 1980. 

167. Усаевич Я.Д. Галицько-волинська держава // Історія 
України: нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. — К., 1995. 

— Т. 1. 

168. Федоренко Т. Вплив християнського світогляду на 
правосвідомість та правову культуру Київської Русі // ПУ. – 

2001. - №8. 

169. Фроянов И. Я. Киевская Русь. Очерки социально-

экономической истории.-Л., 1974. 
170. Фроянов ИЛ. Начало русской истории. Избранное. — М., 

2001. 

171. Хачатуров Р. Л Мирные договоры Руси с Византией. М., 
1988. 

172. Хачатуров Р. Л. Отказ от смертной казни в праве древней 

Руси // Смертная казнь: за и против- М., 1989.- С. 377-388. 
173. Хачатуров РЛ. Мирные договоры Руси с Византией. — М., 

1988. 

174. Хачатуров РЛ. Некоторые методологические и 

теоретические вопросы становления древнерусского права. — 
Иркутск, 1974. 

175. Хачатуров РЛ. Становление права (на материале Киевской 

Руси). — Тбилиси,1988. 
176. Хачатуров РЛ. Уголовно правовое содержание договоров 

Киевской  Руси с Византией // Советское государство и право. – 

1987. - №8. 
177. Цыпин В. А. Церковное право. 2-е изд. М., 1996.   

178. Чайковський А. Адміністративно-силові засоби державного 

управління // Історія України- 1998.-№ 11. 

179. Черепний Л. В. К вопросу о характере и форме 
Древнерусского государства X — начала XIII в. // Ист. зап. 1979 

Вып. 89.  

180. Черепний Л. В. Русь: спорные вопросы истории феодальной 
земельной собственности в IX—XV вв. // Новосельцев А. П., 

Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. М., 

99 



  
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ТА ПРАВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ  

ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 

 

1. Утворення давньоруської держави – Київської Русі. 

2. Суспільний лад Київської Русі. 

3. Державний лад Київської Русі.  

4. Право Київської Русі. 

5. Суд і процес у Київській Русі. 

6. Держава і право феодально роздробленої Русі 

7. Державний устрій і право Галицько-Волинської держави. 

 

Поняття та терміни: анти, бояри, баскак, бесермен, венеди, 
верв, великий князь, волостелі, воєвода, вірник, волость, вотчина, 

віра, видоки, варварські правди, векші, головництво, гоніння сліду, 

грамота Олехно Ромашкевича, грамота князя Івана Ростиславича 

(Берладника), статутна грамота Мстислава Даниловича, гривні, 
гриді, дружина, десяцький, дворецький, домен, дика віра, дітські, 

данники, дольники, дума, дуумвірат, Еклога, закупи, звичаєве право, 

Закон руський, закон судний людям, заклич, звід, земські бояри, 
закладництво, збройник, ізгої, ізвод, кормління, ключник, куни, 

конюший, кріпаки, мечник, метальник, митник, “Мерила праведні”, 

настав, Номоканон, ногати, наймити, отрок, ордалії, полоненики, 
подимщина печатник, підсусідки, продуктова рента, пішці, Правда 

Ярослава, Правда Ярославичів, погости, Прохірон, послухи, присоп, 

пошибання, продаж, потік і розграбування, полюддя, посадники, 

рекс, рукописання (заповіт) князя Володимира Васильковича, 
русько-візантійські договори, Руська Правда, ряд, рядович, рези, 

рота, рать, стольник, староста, “статут про закупи”, сюзеренітет-

васалітет, снеми, слов’яни, смерди, соцький, тіун, тисяцький, татьба, 
“Устав земленой”, урок, феодальна роздробленість, холопи, 

халупники, челядь, церковна десятина, ябетник, ярлик.  

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ 

При вивченні першого питання слід звернути увагу на 

передумови, причини та етапи зародження класового ладу і 

формування державності у східних слов’ян. Студенти повинні 
розкрити історію протодержавних утворень у східних слов’ян. В 

контексті питання студенти висвітлюють та аналізують теорії 

походження Київської Русі. Насамкінець розкриваються основні 
етапи розвитку Давньоруської держави. 

Розкриваючи друге питання слід проаналізувати правовий 

1988. 

142. Свердлов М.Б. Семья и община в Древней Руси // история 
СССР. – 1981. - №3. 

143. Седов В В Происхождение и ранняя история славян. М, 

1979. 
144. Седов В. В. Начало городов на Руси: Тез. докл. сов. 

делегации на V Междунар. конгрессе славян археологии. М., 

1985.  

145. Сергеевич ВЛ. Лекции и исследования по древней истории 
русского права. — СПб., 1903. 

146. Сіреджук П. С. Заселення Галицької землі в ХІУ-ХУІІІ сг. // 

Укр. істор. журнал.- 1984.- № 6. 
147. Скуратівський В. «Руська правда» й охорона бортництва // 

Рад. право- 1979- № 6. 

148. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный 

период. К., 1990. 
149. Софроненко К. А. Вопрос о возникновении государ-

ственности у восточных словян в советской исторической и 

историко-правовой литературе // Вестник МГУ .-1971.-Вып.6. 
150. Софроненко К. А. Общественно-политический строй 

Галицко-Волынской Руси XI—XIII вв. — М., 1955. 

151. Статут князя Володимира Святославовича про десятину, 
суди і людей церковних // Толочко П. Володимир Святий. 

Ярослав Мудрий. – К., 1996. – С. 106-111.  

152. Стецюк К. Утворення класів і держави у східних слов'ян.-

Київ, 1948. 
153. Тацит К. Сочинения: В 2 т. Л., 1969. Т. 1.  

154. Терлюк І. Я. Становлення та джерела руського права // Вісн. 

Львів, інст. внутр. справ— 1999.- Вип. 9. 
155. Тимощук Б. О. Північна Буковина в ІХ-ХІ. // Укр. істор. 

журнал.-1980.-№9. 

156. Тихомиров М. Н. Исследования о Русской Правде: 
Происхождение текстов М., 1941.  

157. Тихомиров М.Н. Пособие для изучения «Русской правды». – 

М., 1953.  

158. Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, 
идеология.- К., 1992. 

159. Толочко О. П. Про походження поземельної форми данини 

на Русі в ІХ-Х ст. // Укр. істор. журн.-1986.-№ 8. 
160. Толочко П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной 

раздробленности XII—XIII вв. — К., 1980.  

3 98 



  
статус та місце в суспільній структурі таких категорій населення, як: 

феодали, вільні общинники, смерди, закупи, ізгої, челядь, холопи, 
міське населення. При цьому студенти повинні вміти розподіляти 

вищевказані категорії на три основні групи. 

Відповідь на третє питання має охопити характеристику 
держави Київської Русі за формами державного правління, 

державно-адміністративного устрою та політичного режиму. 

Студенти мають правильно визначити роль та місце у структурі 

державного апарату таких органів та посадових осіб, як: великий 
київський князь, місцеві князі, феодальні з’їзди, віче, вервь, збройні 

сили, церква. 

При висвітленні четвертого питання студенти мають 
проаналізувати різноманітні джерела Київської Русі: звичаї, русько-

візантійські договори, законодавчу діяльність перших князів, Руську 

Правду, грамоти та договори князів, судовий прецедент, канонічне 

право, зокрема,  церковні статути Володимира Святославовича і 
Ярослава Володимировича, Номоканон, Прохірон, Єклогу тощо. 

Основну увагу приділити аналізу конкретних норм Руської Правди 

та їх ролі у становленні права Київської Русі. Зокрема, висвітлити 
наступні питання: право власності, забов'язальне і спадкове право; 

особливості шлюбно-сімейного права у східних слов'ян, поняття і 

види злочинів, мета і система покарань.  
У п’ятому питанні слід показати структуру судових органів 

Київської Русі та підвідомчість справ, які вони розглядали. Також 

необхідно розкрити зміст обвинувально-змагального характеру 

процесу, який панував у Київській Русі в період дії Руської Правди, 
висвітлити три способи розшуку злочинців,  виділити окремі види 

доказів (послухи і видоки, ордалії, наслідки судових клятв, 

поєдинків). 
Шосте питання слід розпочинати із розкриття передумов та 

причин феодальної роздробленості, показати зміни, що сталися у 

суспільному та державному ладі, судовій системі в період 
поглиблення феодальної роздробленості та боротьби Русі проти 

навали кочових орд та інших іноземних загарбників (ХІІІ-ХІV ст.). 

У сьомому питанні слід зосередити увагу на особливостях 

державного устрою та суспільного ладу Галицько-Волинського 
князівства. При характеристиці основних рис права, необхідно 

розкрити зміст таких правових пам’яток, як: грамота Олехно 

Ромашкевича, грамота князя Івана Ростиславича (Берладника), 
статутна грамота Мстислава Даниловича, рукописання (заповіт) 

князя Володимира Васильковича. Крім того студенти мають вказати 

122. Рибаков Б. Нова концепція нашої державності // Наука і 

суспільство.-1990.-№ 7. 
123. Ричка В. М Духовенство в класово-становій структурі 

давньоруського суспільства // УЇЖ 1989. -  № 6. - С. 76—87. 

124. Ричка В. М. Еволюція державної влади і шляхи розвитку 
церковної організації у Київській Русі // Іст дослідження. 

Вітчизн. історія. К., 1989 Вип. 15.  

125. Ричка В. М. Про адміністративно-територіальний устрій 

давньоруської землі у XI—XII ст. // Укр. істор. журнал. — 1983. 
— № 2. 

126. Ричка В. М. Про формування Київської землі (X - перша пол. 

XI ст.) // Укр. істор. журнал.-1982.- № 1. 
127. Ричка В. М. Про характер соціальних конфліктів у Київській 

Русі // Укр. істор. журн., 1993.- № 2. 

128. Ричка В. М. Церква і етнокультурний розвиток 

давньоруського суспільства // Середньовічна Україна К, 1994. 
Вип. 1.  

129. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі // УІЖ. 

— 1992. — № 2. 
130. Рогов В. А. Государственный строй Древней Руси.- М., 1984. 

131. Рогожин А., Сташис В. Ярослав Мудрий - видатний 

державний діяч, великий князь Київської Русі // Право України- 
1996- № 4. 

132. Русская история с древнейших времен до Смутного времени 

/ Под ред. В. Н. Сторожова М., 1898. Вып. I.  

133. Рыбаков Б. А Киевская Русь и русские княжества XII—XIII 
вв. М., 1982.   

134. Рыбаков Б. А. Колыбель отечественной государственности // 

Коммунист. 1982. № 7.   Гаркави А. Я. Сказания мусульманских 
писателей о славянах и русах. СПб., 1870.  

135. Рыбаков Б. А. Новая концепция предыстории Киевской Руси 

// История СССР. 1981 № 2.  
136. Рыбаков Б. А. Смерды // История СССР. 1979. № 2. С. 56—

57. 

137. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М, 1981;  

138. Рыбаков БА. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII 
вв. — М., 1982. 

139. Сахаров А. Н Дипломатия Святослава. М., 1982.  

140. Свердлов М. Б. Генезис и структура феодального общества 
Древней Руси. Л., 1983.   

141. Свердлов М. Б. От закона русского к «Русской Правде»-М., 

4 97 



  
на появу в деяких містах Магдебурзького права. 

Відповіді на всі питання теми повинні будуватися на основі 
широкого використання джерел, особливо тексту Руської Правди,  з 

обов'язковим аналізом їх норм. 

 

1. Утворення давньоруської держави – Київської Русі. 

Слов'яни — одне з найбільших угруповань 

давньоєвропейського населення, що сформувалося в середині І тис. 

до н. е. Їх історія в останні століття до нашої ери та в першій по-
ловині І тис. н.е. добре відображена в археологічних матеріалах 

(зарубінецька, черняхівська та інші археологічні культури). Писемні 

відомості про слов'ян з'явилися на початку нашої ери. З цього часу 
стало можливим відносно систематичне вивчення процесу 

зародження у давніх слов'ян класових відносин як обов'язкової 

умови становлення державності. 

До середини І тис. н. е. слов'яни займали велику територію, 
що простягалася між Ельбою на заході, Волго-Окським межиріччям 

на північному сході, озером Ільмень на півночі і Північним 

Причорномор'ям на півдні. З величезними масштабами розселення 
слов'янських племен пов'язаний і процес їхньої диференціації. З'я-

вилися східні, західні та південні слов'яни. 

У писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються 
під назвою «венеди». Вперше таке найменування було вжито рим -

ським ученим і державним діячем І ст. н. е. Плінієм Старшим. У 

«Природничій історії» він зазначав, що «місцевості до річки Вістули 

(Вісли) заселені сарматами, венедами, скіфами і гіррами». Про 
венедів писав і сучасник Плінія римський історик  Тацит у трактаті 

«Походження германців і місцезнаходження Німеччини». 

Становлячи в І ст. н. е. єдиний, стійкий і один із 
найчисленніших у Європі етнічний масив, венеди заселяли Східну й 

Центральну Європу між Дніпром на сході і Одером на заході. На 

півночі територія їх розселення досягала лівобережжя Прип'яті, а на 
півдні — рубежів Лісостепу й Степу. Венеди вели осілий спосіб 

життя, знали орне землеробство. Розвиток господарства у слов'ян 

зміцнював зв'язки між їхніми племенами. 

Деякі відомості про слов'янські племена Східної Європи у II—
V ст. н. е. містять писемні джерела VI ст. Наприклад, візантійський 

історик Прокопій Кесарійський і готський історик Іордан свідчили, 

що східні слов'яни-венеди (називалися антами) проживали між 
Дніпром і Дністром та на схід від Дніпра. Анти знали орне 

землеробство, осіле скотарство, ремесло, що вже відділилося від 

СССР: Некоторые итоги и задачи изучения // История СССР. - 

1985. - № 6.   
105. Опєнко І. І Українська церква: Нариси з історії Української 

православної церкви- У 2 т. К., 1993.  

106. Павленко Ю. В. На шляху формування ранніх цивілізацій на 
Україні та суміжних територіях // Теоретичні проблеми 

вітчизняної історіографії та джерелознавства,- К., 1993. 

107. Падох Я. Нарис історії українського карного права. – 

Мюнхен. – 1951.   
108. Падох Я. Суди і судовий процес Старої України- Нью-Йорк-

Львів, 1990. 

109. Пашуто В. Т. Черты политического строя Древней Руси // 
Древнерусское государство и его международное значение. М., 

1965.  

110. Пашуто В. Т., Флоря В. Н., Хорошкевич А. Л. Древнерусское 

наследие и исторические судьбы восточного славянства. М., 
1982.   

111. Пашуто В. Т., Шталь І. В. Забуте повідомлення про рабство у 

червонорусів (ХІ-ХПст.) // Укр. істор. журнал.-1971.-№3. 
112. Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. 

— М., 1950. 

113. Покровский С. А. Общественный строй Древнерусского 
государства // Тр. ВЮЗИ. М., 1979. Т. 14. С. 131—137. 

114. Полянський О. Проблеми етногенезу українського народу 

та становлення його державності // Мандрівець (Тернопіль).-

1995-№ 1. 
115. Пономаренко Л. В. Джерела формування церковного 

землеволодіння у Галичині в ХІУ-ХУПІ ст. // Вісн. КДУ. Істор. 

науки- 1990- Вип. 32. 
116. Пресняков А. Е. Княжое право в Древней Руси: Очерки по 

истории X—ХП столетий: Киевская Русь. — М., Наука, 1993. 

117. Пресняков А. Е. Лекции по русской истории: В 2 т. Киевская 
Русь. М., 1938. Т. 1.  

118. Приходнюк О. М. Анты и пеньковекая культура // Древние 

славяне и Киевская Русь. К., 1989.  

119. Приходнюк О. М. Слов'янське населення середнього 
Подніпров'я напередодні утворення Київської Русі // 

Український історичний журнал. — 1972.—№ 2. 

120. Пушкарева Н Л Женщины в Древней Руси М, 1989. 
121. Пьянков А. П Происхождение общественного и 

государственного строя Древней Руси Минск, 1980. 

5 96 



  
сільського господарства, видобування й оброблення заліза, ткацтво. 

Внутрішня торгівля, пов'язана з розвитком ремесла, і зовнішня 
торгівля, зокрема з Римом, прискорювали процес диференціації су-

спільства, сприяли формуванню багатої соціальної верхівки. 

Соціальні відносини у ранніх слов'янських племен першої по-
ловини І тис. н. е. були типовими для кінцевого етапу первіснооб-

щинного ладу, періоду зародження класового суспільства. Відбував-

ся процес розпаду старих родових общин. Археологами знайдено 

залишки великих поселень антів, що складалися з низки окремих 
господарських будівель, ремісничих майстерень. На зміну родовій 

общині прийшла нова, територіальна сільська община, у складі якої 

де-не-де зберігались як пережитки минулого давні великі пат-
ріархальні сім'ї. Мала сім'я, яка складалася з чоловіка, жінки і дітей, 

була важливою ланкою суспільства — сільської общини, особливо 

характерної для південної, лісостепової зони. У сільській 

територіальній общині вирізнялися окремі заможні сім'ї, які воло-
діли певною власністю, про що, наприклад, свідчать примітивні 

ключі від дверних засувів, знайдені археологами на черняхівських 

поселеннях. Про майновий розподіл антів свідчать також численні 
схоронення монет і дорогоцінних речей. Соціальна верхівка прагну-

ла до збагачення, привласнюючи продукти праці своїх одноплемін-

ників у вигляді данини. 
У слов'янських племен набуло розвитку рабовласництво. Ві-

зантійські історики пишуть про тисячі полонених, які перетворю-

вались у рабів. Рабська праця могла використовуватися у ремісни-

чих майстернях, а також у землеробстві. Рабство, як і збирання да -
нини, було початковою формою експлуатації на етапі становлення 

класового суспільства. 

Племінна верхівка складалася з різних осіб. До неї входили 
передусім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх «короля-

ми», «старійшинами», «вельможами». Вони вирізнялися своїм май-

новим станом із основної маси населення. 
У період становлення класового суспільства слов'янські пле-

мена об'єднуються у союзи племен. Процес формування останніх 

був особливо інтенсивним у V ст. н. е. Іордан писав, що спільне 

збірне ім'я багатолюдного народу венедів змінюється «відповідно до 
різних родів і місцевостей». 

Чим активніше відбувався процес розкладу первісної родової 

замкнутості, тим міцнішими й довговічнішими ставали союзи пле-
мен. На чолі цих союзів стояли вожді, яких називали «рексами», 

«риксами» (Ардагаст, Межамир, Добригаст та ін.). Їм належала ви-

история. – 2001. - №3. 

82. Котляр Н.Ф. Галицько-Волинська Русь. – Т.5. – К., 1998. 
83. Крип 'якевич І. П. Галицько-волинське князівство. — К., 1983. 

84. Крип'якевич І.П. Галицьке-Волинське князівство.- К., 1984.  

85. Кудін С. Злочини у карному праві Київської Русі // Закон і 
бізнес.  – 1999. – 20 березня. 

86. Кудін С. Мета та види покарань у карному праві Київської 

РусіРусі // Закон і бізнес. – 1999. – 17 квітня. 

87. Кудін С. Поняття злочину у Кримінальному праві Київської Русі 
// ПУ. – 2000. - №7. 

88. Кудін С. Судова система Київської РусіРусі // Закон і бізнес. – 

1999. – 25 вересня. 
89. Кушинська А. Елементи звичаєвого права в Руській правді // 

Історія України. – 1999. – жовтень. (№38). 

90. Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Северной Европе. Л., 1985. С. 5. 

91. Лелекач М. М. Про приналежність Закарпаття до Київської Русі 
// Наукові записки УДУ.- Ужгород, 1949. 

92. Леоненко В. В. «Руська правда» - дзеркало соціального буття 

наших предків // Вісн. АН УРСР- 1990-№ 2. 
93. Ловмянський X. Русь и норманны. М., 1985.  

94. Мавродин В.В. Древняя Русь. — Л., 1946. 

95. Мазур 0., Довгань П. Іван Берладник і князівська влада в 
Галицькій землі // Вісник ЛДУ. Сер. історична.- 1995.-Вип.З0. 

96. Максимейко Н. А Опыт критического исследования Русской 

Правды. X., 1914. Вып. 1. 

97. Материалы к изучению истории государства и права СССР. 
«Русская правда».- М., 1958. 

98. Милов Л. В. О происхождении Пространной Русской Правды // 

Вести. Моск. ун-та. Сер. 8. История 1989. № 1.  
99. Моця О П. Київська Русь: результати та перспективи досліджень  

// УЇЖ. 1996. № 4. С 48. 

100. Музиченко П„ Єрошкін С., Нагуш 0. Суд та процес в 
Київській Русі. — О.,1995. 

101. Насонов А. Н. «Русская земля» и образование территории 

древнерусского государства.- М., 1951. 

102. Насонов А. Н. К вопросу об образовании древнерусской 
государственной территории // Вопросы истории.- 1954.- №12. 

103. Новосельцев А. П. Восточные источники о восточных 

славянах и Руси VI—IX вв. // Древнерусское государство и его 
международное значение. М., 1965.  

104. Новосельцев А. П. Древнейшие государства на территории 

6 95 



  
ща влада. У Іордана є згадка про антського вождя Божа (кінець IV 

ст.). Найближче оточення Божа становили 70 «вельмож» — рада 
племінного союзу. Вважають, що ім'я Божа було відоме авторові 

«Слова о полку Ігоревім», який згадує «часи Бусова». У племенах і 

союзах племен скликалися і народні збори. 
Анти мали сильну військову організацію. Війна й об'єднання 

населення для війни стають регулярними функціями в діяльності 

племен. У IV ст. н. е. анти вели наполегливу боротьбу з готами. У 

385 р. готський король Венітар (Вітімар) прагнув підкорити антів 
своїй владі, але зазнав поразки. Пізніше йому вдалося захопити у 

полон Божа і стратити його разом із синами й «вельможами». Але й 

на початку VI ст. анти разом з іншими слов'янськими племенами 
вели наступ на балканські володіння Візантії.  

Все це вплинуло на соціально-економічний розвиток слов'ян. 

Воєнна здобич, контрибуції, подарунки, одержувані під час війни, 

сприяли накопиченню багатств у антських вождів. Посилилась їхня 
військова й політична влада, що прискорило майнову та соціальну 

диференціацію слов'янського суспільства, процес формування у 

ньому класових відносин. 
З VII ст. термін «анти» вже не фігурує у писемних джерелах. З 

VI—VII ст. у них вживаються такі найменування, як «слов'яни», 

«склавіни», «склавени». 
Поява у слов'ян союзів племен свідчила про становлення в них 

у період між докласовою і класовою формаціями перехідної форми 

управління суспільством. Тут використовувалися деякі старі родові 

форми регулювання соціальними процесами, але вже в інтересах 
панівного класу, що зароджувався. Таку форму управління 

суспільством називають військовою демократією. На її стадії пере-

бували й анти. 
Військова демократія поєднувала в собі риси, притаманні гро-

мадському самоврядуванню, а також елементи державного ладу. У 

міру поглиблення соціальної диференціації у воєнно-демократичних 
союзах посилювалася державно-правова основа, що неминуче 

зумовлювало класовий поділ суспільства й утворення держави. Це, 

звичайно, вимагало тривалого часу. Позначився і 

зовнішньополітичний чинник: на розвиток слов'ян несприятливо 
вплинуло нашестя гуннів. 

У другій половині І тис. н. е. східнослов'янські племена засе-

ляли велику територію, на якій сформувалася давньоруська народ-
ність. Картину розміщення східних слов'ян на Східно-Європейській 

рівнині яскраво зобразив давньоруський літописець кінця XI — по-

Аудиторія. 1997. № 6. 

60. Иордан. О происхождении и деяниях готов: СПб., 1997.  
61. Исаев М. Уголовное право Киевской Руси // Учёные труды 

ВИЮИ- 1946-№ 8. 

62. Ісаєвич Я. Д. Територія і населення Червенських градів // Укр. 
істор.-геогр. зб.- К., 1971. 

63. Калюжний Р.А., Маковський В.І., Чубатенко В.І. Застосування 

кримінального покарання як засобу боротьби з політичними 

противниками за "Повістю временних літ". УАВС. Науковий 
вісник. - К., 1996.  

64. Карпенко М. Поняття кримінального штрафу за Руською 

Правдою та Литовським статутом // ПУ. – 2000. - №11. 
65. Кісь Я. П. Етногенез слов'ян.-Львів, 1985. 

66. Козуля 0. Я. Национальная символика Украины. — К., 1992. 

67. Колобенко А.В. Становлення митної справи у Київській Русі. 

Вісник Львівського університету. - Львів, 1994, вип. 31.  
68. Кольбенко А. В. Становлення митної справи у Київській Русі // 

Вісн. ЛДУ. Сер. Юридична. 1994- Вип. 31. 

69. Костомаров Н.И. Князь Данило Галицкий. — К., 1990. 
70. Котляр М. Військова справа у Галицько-волинській Русі ХІ1-

Х1ІІ ст. // Жовтень- 1984- № 1. 

71. Котляр М. Ф Введення християнства в Київській Русі та його 
наслідки. К., 1985. С. 45 

72. Котляр М. Ф. «Руська земля» в літописах XI—XIII ст. // Укр. 

істор. журнал. — 1976. — №11. 

73. Котляр М. Ф. Давня історія України // УЇЖ. 1996. № 2. С. 142;  
74. Котляр М. Ф. Данило Галицький.- К., 1979. 

75. Котляр М. Ф. Державний устрій давньоруського суспільства і 

його відображення у «Слові о полку Ігоревім» // Філос. думка- 
1986.- № 1. 

76. Котляр М. Ф. Деякі дискусійні проблеми історії Київської Русі // 

УЇЖ. 1988. № 5. С. 49. 
77. Котляр М. Ф. До проблеми утворення Новгород-Сіверського 

князівства // Укр. істор. журнал.- 1995.- № 6. 

78. Котляр М. Ф. Політичні взаємини Києва і Новгорода в XII ст. // 

Укр. істор. журнал- 1986- № 9. 
79. Котляр Н. ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и 

легендах. К., 1986. С. 27. 

80. Котляр Н. Ф. Формирование территории и возникновение 
городов Галицко-Волынской Руси ІХ-ХІІІ вв.- К., 1985. 

81. Котляр Н.Ф. А.А. Зимин. Правда Русская // Отечественная 

7 94 



  
чатку XII ст. Нестор. Більшість свідчень його літопису підтверди-

лись іншими писемними й особливо найновішими археологічними 
джерелами. На Правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни з 

центром у Києві; на північ і захід від полян, між ріками Россю і 

Прип'яттю — древляни з центром у Іскоростені; на північ від полян і 
древлян, на Лівобережжі Прип'яті — дреговичі; на захід від полян, 

за верхньою течією Південного Бугу — бужани й волиняни; 

південніше полян, у Південному Подніпрової — уличі, а ще далі на 

південний захід, у басейні Дністра — тиверці; у Закарпатті — білі 
хорвати; на лівому березі Дніпра, в басейні рік Сули, Сейму, Десни, 

сягаючи на сході до Сіверського Дінця, — сіверяни; на північ від 

сіверян, між верхньою течією Дніпра і Сожа — радимичі; на північ 
від радимичів, у верхів'ях Волги, Дніпра й Двіни — кривичі з цент-

ром у Смоленську; в басейні Західної Двіни, по річці Полоті — по-

лочани; у районі озера Ільмень — словени; нарешті, на крайньому 

сході регіону розміщення східних слов'ян жили в'ятичі, які займали 
басейн верхньої і середньої течії Оки й Москви-ріки. 

Археологічні розкопки дають досить повне уявлення про 

рівень економічного розвитку східних слов'ян у VII—VIII ст. 
Основу їхнього господарства становило орне землеробство, в якому 

тепер застосовувалися більш досконалі знаряддя праці, зокрема рало 

з широким лезом і залізним наконечником. На землеробській основі 
розвивалося скотарство, яке давало тяглову силу і продукти хар-

чування. Промисли — полювання, рибальство, бортництво — поча-

ли відігравати у господарському житті слов'ян допоміжну роль. Ці 

зміни у господарському житті свідчили про величезний прогрес. 
Продуктивність праці значно зросла, цілком можливою стала інди-

відуалізація виробництва, створювались умови для переходу від 

ранньокласових відносин до феодальних. Дедалі більше розвиваю-
ться ремесла: ковальська та ювелірна справа, оброблення каміння, 

дерева та кості, ткацтво, теслярська та гончарна справа. 

На новій, більш високій, ніж у попередній період, виробничій 
основі відбувався процес відокремлення ремісництва від землероб-

ства. Розвиток ремісництва був однією з передумов виникнення і 

зростання міст наприкінці VI—VIII ст. Результатом відокремлення 

ремісництва від землеробства було зародження товарного виробни -
цтва. Регулярний товарний обмін свідчив про появу постійних над-

лишків продукції у землеробстві, скотарстві, ремісництві. Торгували 

східні слов'яни з племенами Середнього Поволжя і далі через 
Хвалинське (Каспійське) море — з країнами Сходу, Дніпровський 

шлях — з Візантією. Волзький і Дніпровський шляхи набули за-

38. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1992. — Т. 2, 3. 

39. Дедов Н. Н. Древнерусское государство и право. — Свердловск, 
Б.Н., 1958. 

40. Довженок В. Й. Характерні риси феодалізму в Київській Русі // 

Укр. істор. журнал.- 1970.-№ 12. 
41. Долматова Н.І. Юридичні договори як джерела права Галицько-

Волинського князівства // Молода Українська держава на межі 

тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, 

правової держави Україна: 36. наук. праць. — Л., 2001. 
42. Древнерусское государство и его международное значение-М., 

1965. 

43. Древняя Русь: проблемы права и правовой идеологии. Сб. науч. 
трудов.-„М.: ВЮЗИ, 1984. 

44. Дубравина А. Б. Государственный строй Киевской Руси // Сов. 

госуд. и право.- 1982.- № 6. 

45. Духніч В. О. Ставлення київських князів до Древлянської землі в 
946-988 рр // Укр. істор. журнал.- 1971.- № 11. 

46. Дювернуа Н. Источники права и суд в древней Руси. – М., 1869.  

47. Епифанов П. К вопросу о происхождении «Русской Правды» // 
Вопросы истории.- 1951.- №3. 

48. Ермолаев ИЛ.. Камафутдинова Р. Т. Правда Русская. — Казань, 

1973.  
49. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений 

дореволюционной России.-М., 1968. 

50. Ефименко АЛ. История украинского народа. — К., 1990. 

51. Єрмолаєв В.М. Деякі проблеми злочину та покарання в 
Київській Русі. Академія правових наук. Вісник. - Харків, 1996, 

вип. 5.  

52. Зайцев О. К. До питання про формування території дав-
ньоруських князівств у XII ст. // Укр. істор. журнал,- 1974.-№5. 

53. Запровадження християнства на Русі. — К., 1988. 

54. Захарченко П. Київська Русь: державний устрій, суспільний лад 
та основні риси права // Історія України. – 2002. – лютий (№7); 

березень (№8). 

55. Зимин А. А. Феодальная государственность и Русская Правда // 

Ист зап. 1965 № 76.  
56. Зимин А. А. Холопы на Руси. М., 1964.  

57. Зимин А.А. Правда Русская. – М., 1999.  

58. Зімін О. Устав про холопів – пам’ятка з історії холопства у 
Київській Русі // УІЖ. – 1993. - №2-3. 

59. Злупко С. Економічна платформа «Правди Руської» // 

8 93 



  
гальноєвропейського значення, з'єднуючи країни Причорномор'я і 

Сходу з Прибалтикою. 
Економічний прогрес у східних слов'ян був рушійною силою 

їхнього суспільного розвитку. За умови існування індивідуальних 

господарств додатковий продукт, що отримувався в них і досягав 
значних розмірів, ставав власністю виробника і міг бути джерелом 

збагачення. Так виникла спочатку майнова, а потім і соціальна не-

рівність. Це відбувалося насамперед у межах сільської общини, в 

якій починався і продовжував свій подальший розвиток процес 
класоутворення. 

Суттєвою рисою суспільного ладу східних слов'ян VII—VIII 

ст. була наявність сільської (територіальної) общини — «миру», 
«верві» як союзу індивідуальних господарств. У їхній власності 

перебували житло, знаряддя і продукти праці. Невеличке житло на 

чотири-п'ять осіб, розміщення та розмір господарських будівель, 

малий запас продуктів свідчать про індивідуальний характер 
господарства слов'ян. Про це ж свідчить і факт збирання данини у 

слов'ян з «диму» (дому), про який згадується у давньоруському 

літописі. Водночас у межах територіальної общини продовжувала 
існувати колективна власність на землю, яка періодично 

перерозподілялася між окремими сім'ями. Різні за складом сім'ї, що 

входили в територіальну общину, різний характер і рівень їхнього 
добробуту і накопичених багатств, захоплення багатими сім'ями 

прилеглих до общини земель призводили до подальшого 

соціального розшарування общини. 

Майнова нерівність її членів дедалі більше поглиблювалася. 
Формувалася соціальна верхівка суспільства, яка поступово при-

своювала собі право збирати серед членів общини частину продук-

тів на загальні потреби общини й розпоряджатися ними. У процесі 
становлення феодального суспільства цей звичай перетворився на 

регулярне збирання данини на користь феодалів, що стало почат-

ковою формою феодальної експлуатації, найбільш ранньою формою 
продуктової ренти. Місцем проживання феодалізуючої знаті вже у 

VIII—IX ст. були укріплені «гради». 

Така форма експлуатації, як патріархальне рабство, що існу-

вала у східних слов'ян, не переросла у рабовласницьку формацію.  
У процесі формування класів суспільства перейшли від 

первіснообщинного ладу до феодального. Цей своєрідний розвиток 

пояснюється низкою обставин. Масовому застосуванню праці рабів 
у землеробстві перешкоджали суворі кліматичні умови, в яких 

утримання раба обходилося надто дорого і тому було невигідним. 

істор. журн.- 1979.- № 1. 

18. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1968. 
19. Брайчевський М. Ю. Русь - Україна і Русь — Росія // Історія 

українського середньовіччя: Козацька доба: 36. наук. праць у 2-х 

ч.-К., 1995 
20. Брайчевськнй М. Ю. Антське царство. Конспект історії України 

Нова концепція // Старожитності.- 1991.- Ч. 5. 

21. Будзилович І. Деякі особливості розвитку державності, права і 

функцій церкви у Київській Русі // ПУ. –1999. – №1. 
22. Василенко Г. К. Велика Скіфія- К., 1991. 

23. Василенко Г. К. Руси- К., 1990. 

24. Винокур I. С. Соціально-економічний розвиток 
ранньосередньовічних східних слов'ян у світлі нових 

археологічних даних // Історія Русі-України (історико-

археологічний збірник). К., 1998.  

25. Вілінбахов В. Б. З історії військової справи стародавньої Русі 
(Х1-Х11І ст.) // Укр. істор. журнал- 1977- № 1. 

26. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. — 

Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. 
27. Вовк Т., Отрощенко В. До питання про так зване 

золотоординське іго в Україні // Сучасність. — 1997. — № 5. 

28. Войтович Л.В. Удільні князівства Рюриковичів та 
Гедиміновичів. — Л„ 1996. 

29. Воробейкова Т. У. Древнерусское государство и право.-К.,1982. 

30. Гейман В.Г. Суд и право в Киевской Руси // Культура Древней 

Руси. — М.;Л., 1951.—Т. 2. 
31. Горский А. А. Княжеский «совет» (дума) на Руси Х—XII вв. // 

Феодализм в России: Юбилейные чтения, посвященные 80-

летию со дня рождения акад. Л.В.Черепнина: Тезисы докладов и 
сообщений. М., 1985.  

32. Горський А. А. Ще раз про роль норманів у формуванні 

Київської Русі // Укр. істор. журнал. — 1994. — № 1. 
33. Гошко Т. З історії магдебургського права у Львові // Львів. 

Історичні нариси.-Львів. 1996. 

34. Греков Б. «Русская Правда» и ее славянское окружение // 

Славяне- 1952- № 4. 
35. Греков Б. Д. Киевская Русь. М., 1953.  

36. Греков И. А. Памятники государственности и права славян на 

територии Украинской ССР. Первое тыс. н. э. (Извлечение).-
Одесса, 1964. 

37. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. - К., 1990.  

9 92 



  
Треба враховувати і роль сільської общини як чинника, що 

затримував розвиток рабовласництва у східнослов'янському 
суспільстві. Не менш важливе значення мала й відсутність широкої 

варварської периферії, яка б постачала східним слов'янам рабів-

полонених у великій кількості. 
У період становлення у східних слов'ян класового суспільства 

рабовласницька формація в глобальному масштабі вже віджила себе. 

І це, звичайно, вплинуло на розвиток східних слов'ян. Велику роль у 

переході їх до феодальної формації відіграв і досягнутий ними у 
VIII—IX ст. рівень розвитку продуктивних сил. Він вимагав, щоб 

працівник був заінтересований у продуктивному застосуванні 

знарядь праці, що було несумісним з широким використанням 
безініціативних рабів. 

Академік Б. О. Рибаков на підставі аналізу документальних 

даних вивів таку соціально-політичну структуру Русі: великий князь 

— світлі князі — великі бояри — бояри — гості — купці — люди — 
челядь. 

Появу у східних слов'ян елементів антагоністичних класів 

відобразила пам'ятка давньоруського права — Руська Правда, за-
писана в XI ст. при князеві Ярославі Мудрому, але у своїй основі 

укладена ще на початку утворення Давньоруської держави. Голова 

на увага у цій пам'ятці приділяється захисту інтересів «мужів» — 
так у Руській Правді називалася соціальна верхівка суспільства 

слов'ян. «Муж» — представник дружинної знаті, живе у хоромах, 

оточений численною челяддю, яка працює на нього. Дедалі більше 

з'являється таких членів общини, які, розорюючись, втрачають волю 
і потрапляють у залежність від багатих «мужів». Хороми були не 

тільки житлом «мужів», а й центром їхніх володінь — земель, луків 

та різних угідь, які вони захоплювали в общини, перетворюючи у 
свою спадкоємну приватну власність — вотчину. Разом із зро-

станням економічної сили мужів зростала і їхня політична могут-

ність. 
На основі зазначених змін у соціально-економічному ладі 

східних слов'ян відбувалося утворення держави. Загальнослов'ян-

ський процес накопичення господарських і соціальних передумов 

державності досить чітко виявився у VII—VIII ст. Водночас із роз-
витком класових відносин формування державності відбувалося від 

союзів племен до ранньофеодальних князівств та інших вищих рів-

нів політичних об'єднань і завершилося утворенням Давньоруської 
держави. 

У східних слов'ян вищим ступенем розвитку первіснообщин-

Курс лекцій-К., 1999. – С. 18-54. 

 

в) література 

1. Авдусин Д. А. Современный антинорманизм // Вопр. истории 

1988. № 7  
2. Амелин Г. К. Государство и право Руси в период феодальной 

раздробленности (Начало XII - начало XV в.) - М., 1962. 

3. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского 

государства XIV—XVII вв - М, 1985. 
4. Антонович Д. Українське право: від звичаю до закону // Закон і 

бізнес.  – 1999. – 13 лютого. 

5. Балушак В. Г. Полюддя: Прагматична дія і ритуал // Укр. істор. 
журнал.—1994.—№ 1. 

6. Бедрухін В. Українська державність у монголо-татарську добу // 

Історія України. – 1999. – листопад. (№42). 

7. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту / За ред. Ю. 
Книша. — Вінніпег,  1993. 

8. Боровский Я. Е. Восточные источники о трех группах русов 

Артания и Анты // Чернигов и его округа в IX—XIII вв.: Сб. 
науч. тр. К., 1983. 

9. Бочарников Д. М. Грушевський про історію створення та 

кримінальне право Руської Правди // Право України. — 1996. — 
№11. 

10. Бочарников Д.Чи дійсно юридичне право було єдиним 

інструментом державного управління суспільством в Київській 

Русі // Право України. — 1997.—№11. 
11. Брайчевський М. Адміністративна реформа Володимира Святого 

(Оцінка проблеми за літописною статтею 988 року) // Записки 

НТШ- Т. ССХХУ. Праці історично-філософської секції.- Львів, 
1993. 

12. Брайчевський М. Конспект історії України. Старожитності. - 

1991, №2-5.  
13. Брайчевський М. Феодальна роздробленість. Конспект історії 

України. Нова концепція // Старожитності.- 1991. 

14. Брайчевський М. Ю. «Руська правда» про втечі від феодального 

гніту // Укр. істор. журнал- 1977- №11. 
15. Брайчевський М. Ю. Біля джерел слов'янської державності. -К., 

1971. 

16. Брайчевський М. Ю. Київська Русь. Конспект історії України. 
Нова концепція. // Старожитності. — 1991. — Ч. 6. 

17. Брайчевський М. Ю. Повстання 1068-1069 рр. у Києві // Укр. 

10 91 



  
ного ладу, що підготував окремі племена до майбутнього життя у 

великих об'єднаннях, в яких неминуче й швидко зникали давні па -
тріархальні форми зв'язку, змінюючись новими, ширшими, були 

союзи племен. Названі у давньому літописі поляни, древляни, 

угличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'я-
тичі, радимичі, дреговичі, кривичі та ільменські словени утворювали 

14 союзів східнослов'янських племен. Територія кожного з них була 

чималою (дорівнювала кільком сучасним областям). 

Союзи племен об'єднували до десятка племен, назви яких не 
дійшли до нас. Збереглася лише загальна назва союзу, котра, як 

вважають дослідники, могла водночас бути назвою одного з племен, 

що входило у союз. На початку існування цих союзів племен, як і в 
антський період, формою організації управління була військова де-

мократія. 

У таких військово-демократичних племінних союзах, утворе-

них насамперед під час війни з метою оборони, велику роль відігра -
вав військовий ватажок. Військовою силою союзу племен були всі 

боєздатні чоловіки. До VI—VII ст. належить і виникнення громадсь-

кого інституту — дружини. Остання була постійною організацією 
професійних воїнів, які стояли поза общиною і над нею, організа -

цією, згуртованою не родовими зв'язками, а спільністю військових і 

майнових інтересів та вірністю своєму ватажку. 
Військовий ватажок і його близькі дружинники забирали собі 

більшу частину здобичі. Але при цьому ще тривалий час зберігалися 

первісні демократичні установи — народні збори, рада старійшин. 

Народні збори перетворилися у збори воїнів, яким військовий 
ватажок, оточений і підтримуваний дружиною, нав'язував свою во-

лю, здобуваючи дедалі більший вплив і владу з допомогою інших 

старійшин. Спираючись на дружину, він міг нехтувати звичаями 
племені. 

Таким чином, відбувалося перетворення органів суспільного 

самоврядування в державні органи. Військова демократія поступово 
переростала у військово-ієрархічне правління — князівство. У сою-

зах племен — князівствах — сформувався вже новий рівень управ-

ління. Органи суспільного самоврядування перетворювалися в орга-

ни панування та пригнічення, спрямовані проти народу. Встановила -
ся диктатура класу експлуататорів, що завершувала оформлення 

державного ладу. Його найважливішою ознакою була поява особли -

вої, відокремленої від народу, публічної влади, яка мала спеціальний 
апарат управління і поширювалася на певну територію. Військовий 

ватажок великого союзу племен стає управителем — князем. 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 

а) джерела 
1. Галицько-волинський літопис. —Львів, 1995. 

2. Древнерусские княжеские уставы XI—XV ст. / Под ред. 

Шаповалова Я. Н.—М., 1976. 
3. Літопис Руський. Перекл. Л Махновця. — К., 1990. 

4. Материалы к изучению истории государства и права СССР. 

Русская Правда. Текст, введение, комментарий, предметно-

терминологический указатель. — М., Росвузиздат, 1962. 
5. Памятники права Киевского государства Х-ХІІ вв. Сост. 

А.Зимин. М., 1952.  

6. Памятники русского права. — М., 1952. Вып 1. Вып 2. 
7. Повість минулих літ. – К., 1989. 

8. Правда Русская (учебное пособие).- М., 1940. 

9. Правда Русская // Под ред. Б.Д. Грекова.В 2-х ч. - М.Л., 1940-

1947.  
10. Российское законодательство Х—XX веков. В 9-ти т. — Т. 1. 

Законодательство Древней Руси. — М., Изд. АНСССР, 1984. — 

С. 47—129. 
11. Русская правда краткой редакции // Антология мировой 

политической мысли в 5-ти томах. Т.5. Политические 

документы. – М., 1997. – С.13-16.  

 

б) навчальні підручники, посібники, хрестоматії  

1. Боярська З.І. Історія держави і права України. Навчально-

методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – 
К., 2001. – С. 28-63. 

2. Історія держави і права України. Академічний курс. У 2-х тт. За 

ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К., 2000. – С. 35-128. 
3. Історія держави і права України. Навчальний посібник. За ред. 

А.С. Чайковського. – К., 2000. – С. 31-94. 

4. Кузъминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і 
права України: Навчальний посібник. К.,  2000. – С. 23-45. 

5. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навчальний 

посібник. —К., 2000. – С. 21-66. 

6. Музиченко П.П., Долматова Н.І., Крестовська Н.М. Практикум з 
історії держави і права України. Навчальний посібник. – К., 

2002. – С. 15-40. 

7. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2т. / За ред. 
А.С. Чайковського. —К., 2003. – С. 13-43. 

8. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: 

11 90 



  
Верховенство князів набувало характеру здійснення владних 

класових функцій. Близьке оточення князя перетворювалося в його 
радників і намісників, дружина — у військову силу, що виконувала 

свої основні функції: придушення опору експлуатованих мас і ве-

дення загарбницьких та оборонних воєн. 
Слід зазначити, що процес перетворення органів суспільного 

самоврядування в державні органи не був одночасним для всіх со-

юзів східнослов'янських племен. В одних союзах він відбувався 

швидше, в інших — повільніше. 
У VIII ст. в умовах боротьби з кочівниками у Середньому 

Придніпров'ї декілька союзів племен, або князівств, об'єдналися в 

союз союзів під назвою «Русь», столицею якого став полянський 
Київ. Великими об'єднаннями східнослов'янських племен ще до на -

шестя аварів були дулібо-волинський союз, а також три союзи пле-

мен псковських, смоленських і полоцьких кривичів. 

Про формування у східних слов'ян об'єднань з кількох союзів 
племен повідомляють і арабські джерела. У них ідеться про існу-

вання на території, де проживали слов'янські племена, трьох по-

літичних центрів: Куяби, Славії та Артанії. Куяба була політичним 
об'єднанням південної групи слов'янських племен на чолі з поляна-

ми із центром у Києві. Славія, на думку окремих дослідників, — 

об'єднанням північної групи на чолі з новгородськими слов'янами; 
що ж стосується Артанії, то, очевидно, східні письменники мали на 

увазі південносхідну групу слов'янських племен. 

«Союзи союзів», що складалися з кількох союзів племен-кня-

зівств, були новими утвореннями і відображали вищий етап у 
процесі східнослов'янської консолідації. Приблизно на рубежі 

VIII— IX ст. придніпровський союз союзів племен «Русь» 

переростає у ще сильніше об'єднання під назвою «Руська земля», 
об'єднавши значну кількість союзів слов'янських племен. Літопис 

перелічує: Русь, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. 

Як стверджує академік Б. О. Рибаков, такий союз, що охоплював 
територію близько 120 тис. км

2
 і простягався на 700 км на північ аж 

до Західної Двіни, або був справжньою державою, або ставав нею.  

Правила у цьому державному об'єднанні, цілком імовірно, ди-

настія Кия, представниками якої у середині IX ст., згідно з літопи-
сом, були князі Дір і Аскольд. Про князя Діра арабський географ Х 

ст. аль-Масуді писав: «Першим із слов'янських царів є цар Діра».  

В одному з джерел IX ст. повідомляється, що «у русів існують 
лицарі», тобто знать. Про поділ на багатих і бідних свідчать й інші 

джерела. За даними арабського вченого Ібн-Руста (IX ст.), цар русів 

27. Документами юридичного характеру Галицько-Волинської 

Русі є: 
а) Грамота Івана Берладника; 

б) Рукописання князя Володимира Васильковича; 

в) Слово про закон і благодать; 
г) Статутна грамота Мстислава Даниловича; 

д) “Повчання дітям” Володимира Мономаха; 

е) Грамота Олехно Ромашкевича; 

28. Одним із перших на Русі повне Магдебурзьке право 

отримало місто: 

а) Львів; 

б) Київ; 
в) Санок; 

г) Переяслав; 

д) Кам’янець-Подільський. 

29. Рецептований збірник візантійського права “Номоканон” у 

перекладі на слов’янську звучить: 

а) правові звичаї; 

б) законоправила; 
в) правила поведінки; 

г) церковний устав; 

д) закон судний людям; 

30. Офіційний збірник складений імператором Василем 

Македонським “Прохірон” складався із: 

а)20 статей ; 

б) 30 статей; 
в) 40 статей; 

г) 50 статей; 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12 89 



  
засуджував, а інколи висилав злочинців «до правителів віддалених 

областей». На Русі існував звичай «божого суду» (розв'язання спір-
ної справи поєдинком). Особливо тяжкі злочини каралися смертю. 

Цар русів щорічно об'їжджав країну, збираючи данину з населення. 

У IX ст. посилилася дипломатична й воєнна активність схід-
них слов'ян. На початку століття вони здійснили похід на Сурож у 

Криму, у 813 р. — на острів Егіну в Егейському архіпелазі; у 839 р. 

посольство русів відвідало візантійського імператора у Константи-

нополі й германського імператора в Інгельгеймі. У 860  р. руси з'яви-
лися біля стін Константинополя. На такого роду воєнні та політичні 

акції, як вважають деякі учені, була здатна тільки держава. 

Поряд з утворенням держави «Руська земля» через об'єднання 
південної частини східнослов'янських племен навколо Києва на чолі 

з полянами відбувалося об'єднання північної частини східно-

слов'янських племен навколо Новгорода на чолі зі словенами. 

Процес політичної консолідації східних слов'ян завершився 
наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної Давньорусь-

кої держави — Київської Русі. Під владою Києва об'єдналися два 

величезні слов'янські політичні центри — Київський і Новгород-
ський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 р., традиційно вважа-

ється датою утворення Давньоруської держави. Пізніше київському 

князю підкорилися багато інших земель. 
У межах Давньоруської держави відбувався процес суспільно-

політичного розвитку більш як 20-ти неслов'янських народів 

Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу і Причорномо-

р'я. Першим князем Давньоруської держави став Олег. Виникнення 
Давньоруської держави з центром у Києві — закономірний ре-

зультат внутрішнього соціально-економічного та політичного роз-

витку східних слов'ян. 
Процес політичної консолідації був обумовлений низкою вну-

трішніх і зовнішніх чинників: територіальною, етнічною і культур-

ною спільністю східних слов'ян, їхніми економічними зв'язками, 
прагненням об'єднати сили в боротьбі зі спільним зовнішнім воро-

гом. Інтеграційні політико-економічні процеси призвели до етнічної 

консолідації східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. 

Вони характеризувалися насамперед схожістю мови (зі збе-
реженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (яка в 

основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та ду-

ховної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному 
згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові 

традиції, звичаї, звичаєве право, суд, військовий устрій, спільна 

20. Серед процедур розшуку злочинців вирізняли: 

а) заклич; 
б) віру; 

в) гоніння сліду; 

г) звід; 
д) очна ставка; 

е) загальнодержавний розшук. 

21. Складовими частинами Короткої редакції Руської правди 

були: 
а) Прохірон; 

б) Правда Ярослава; 

в) Закон судний людям; 
г) Правда Ярославовичів; 

д) Покон вірний; 

е) устав Володимира Всеволодовича; 

є) урок мостників. 

22. Найдавніший список Поширеної редакції Руської правди  це: 

а) Академічний; 

б) Археографічний; 
в) Синодальний. 

23. Період феодальної роздробленості КР розпочинається у: 

а) 30-х рр ХІ ст.; 
б) 30-х рр ХІІ ст.; 

в) другій половині ХІІ ст.; 

г) на початку ХІІІ ст.. 

24. КР періоду феодальної роздробленості за формою державного 

устрою була: 

а) імперія; 

б) унітарна держава; 
в) федерація; 

г) конфедереція. 

25. В період монголо-татарського іга на Русі існувало: 
а) 5 ординських повинностей; 

б) 8 ординських повинностей; 

в) 14 ординських повинностей; 

г) 16 ординських повинностей. 

26. Інститут баскачництва на Русі було введено у: 

а) 1240 р; 

б) 1257 р; 
в) 1263; 

г) 1276. 

13 88 



  
боротьба проти зовнішніх ворогів. Очевидно, в цей час виникають 

певні елементи національної самосвідомості, почуття патріотизму.  
Отже, у процесі формування давньоруської державності про-

стежуються чотири етапи: племінні княжіння східних слов'ян; 

утворення первісного ядра давньоруської державності — «Руської 
землі»; формування південного й північного ранньодержавних 

утворень; об'єднання цих утворень у Давньоруську державу з цен -

тром у Києві. 

Історія виникнення державності у східних слов'ян взагалі й 
утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так 

званою норманською теорією, яка вже давно спростована історич-

ною наукою і не заслуговувала б на увагу, якби не її відродження у 
деяких зарубіжних країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники 

цієї тенденційної теорії стверджують, що держава у східних слов'ян 

сформувалася не як закономірний результат їхнього внутрішнього 

самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена 
пришельцями зі Скандинавії — «норманськими» або «варязькими» 

князями. 

Норманська теорія виникла ще у XVIII ст. Головним аргумен-
том на її користь Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шлецер вважали літописну 

легенду про виникнення Давньоруської держави у результаті 

запрошення варягів та про варязьке походження династії руських 
князів. Норманізм у ті часи відповідав політичним інтересам 

Голштинської феодальної династії, яка, починаючи з другої 

половини XVIII ст., правила в Росії під ім'ям Романових. 

На своєму двохсотрічному шляху розвитку норманізм дедалі 
більше перетворювався в антислов'янську політичну доктрину.  

Проти норманізму першим, ще у середині XVIII ст., виступив 

М. В. Ломоносов, який указав на наукову неспроможність теорії і 
ворожий народам Росії її політичний зміст. Боротьбу з норманізмом 

продовжили революціонери-демократи В. Г. Бєлінський, О. І. Гер-

цен, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов. До антинорманістів 
належали І. Є. Забєлін, М. І. Костомаров та інші історики.  

Велика заслуга у боротьбі з норманізмом належить російсько-

му вченому О. О. Шахматову, який виявив порівняно пізніше похо-

дження й штучний характер розповіді «про призов варязьких кня-
зів». Він дійшов висновку, що сюжети «Повісті временних літ», які 

стали основою побудови норманської теорії, насправді є результа-

том творчості літописців пізнішого періоду. Останні виконували со-
ціальне замовлення тих київських князів, котрі родинними або ди -

настичними узами були міцно пов'язані з Північною Європою, а то -

в) народний суд; 

г) общинний суд; 
д) церковний  суд; 

е) суд посадника, тисяцького; 

є) суд присяжних. 

14. Свідками при вирішенні справи у суді виступали  

а) ябетники; 

б) послухи; 

в) видоки; 
г) мечники; 

д) дітські; 

е) отроки. 

15. Найчастіше договір позики у КР охоплював операції із:  

а) грішми; 

б) вином; 

в) медом; 
г) пшеницею; 

д) хутром.; 

16. Відсотки за договором позики у КР називалися: 
а) надсип; 

б) присоп; 

в) настав; 
г) пристав; 

д) рези. 

17. Розмір “головництва” становив: 

а) 20 гривень; 
б) 40 гривень ; 

в) 1,3,12 гривень; 

г) 5 гривень. 

18. Вища міра покарання у КР: 

а) дика віра; 

б) головництво; 
в) потік і розграбування; 

г) смертна кара; 

д) урок. 

19. Суд божий включав у себе: 
а) кровну помсту; 

б) ордалії; 

в) роту; 
г) судовий поєдинок; 

д) особисте зізнання. 

14 87 



  
му й перебільшували роль варягів у долі Русі. До таких князів 

належав, наприклад, Мстислав Володимирович — син Володимира 
Мономаха. Однак повністю заперечувати вплив варягів на Русь було 

б неправильним. Особливо це стосується варязьких дружин. 

Сучасна історична й історико-правова наука також виступили 
проти норманізму. 

У працях відомих учених Б. Д. Грекова, Д. С. Лихачева, В. В. 

Мавродіна, А. М. Насонова, В. Т. Пашуто, М. Д. Приселкова, Б. О. 

Рибакова, М М. Тихомирова, Л. В. Черепніна, І. П. Шаскольського, 
С. В. Юш-кова, П. П. Толочка, М. Ф. Котляра та інших дана 

переконлива критика основних положень норманської теорії, 

показана її невідповідність об'єктивним історичним фактам. 
Доведено, що поява у Східній Європі Давньоруської держави 

пов'язана не з «призовом варягів», а з явищами, характерними для 

розвитку суспільно-економічного ладу самих східних слов'ян. До 

розкладу у них первіснообщинних і виникнення феодальних 
відносин нормани ніякого відношення не мають. Вплив норманів на 

Русь не мав вирішального значення, і передусім тому, що вони 

перебували на тому самому рівні розвитку, що й Давня Русь. 
На сьогодні крайності старої норманської школи (як, до речі, й 

антинорманізму) подолані, однак проблеми залишаються. 

Неонорманісти проголосили варягів однією з історичних сил, котра 
відіграла вирішальну роль в утворенні Київської Русі, заснуванні 

давньоруських міст тощо. 

Процес утворення Давньоруської держави є результатом не 

діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов'ян. Їхній 
суспільно-економічний лад зумовив виникнення такої надбудови, як 

феодальна держава. 

У сучасній історіографії трапляються також спроби пояснити 
історію виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пан -

тюркізму. Згідно з твердженнями прихильників цієї теорії династія 

київських князів була начебто тюркського походження, а Давньо-
руська держава відповідно утворена Хазарським каганатом. Цю по-

літичну доктрину спеціалісти також відкинули як таку, що не має 

нічого спільного з історичною дійсністю. «Заслугою» хазар було 

лише те, що вони змушували східних слов'ян консолідувати сили 
для боротьби за своє існування. Руська земля розвивалася й міцніла 

у боротьбі з хазарською експансією. 

У IX ст. у результаті тривалого внутрішнього розвитку схід-
нослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, 

склалася одна з найбільших держав Європи — Русь. Роль її істо-

б) релігійна; 

в) податкова; 
г) військова; 

д) судова; 

е) земельна. 

8. До напіввільних та невільних категорій населення Київської 

Русі належали: 

а) бояри; 

б) ізгої; 
в) холопи; 

г) смерди; 

д) закупи; 
е) дрібні ремісники; 

є) челядь. 

9. За церковним уставом Ярослава честь дружини і дочок бояр 

захищалася штрафом: 
а) 10 гривень золота; 

б) 3 гривні срібла; 

в) 5 гривень золота; 
г) 40 гривень кун. 

10. За гіпотезою Присєлкова М. першими учителями 

християнства й церковними проповідниками на Русі були: 
а) візантійці; 

б) болгари; 

в) греки; 

г) римляни. 

11. За формою правління держава “Київська Русь” була: 

а) аристократична республіка; 

б) абсолютна монархія; 
в) ранньофеодальна монархія; 

г) демократична республіка. 

12. Із послабленням влади великого київського князя вищим 

органом феодальної влади виступають: 

а) віче; 

б) верв; 

в) снеми; 
г) збройні сили; 

д) боярська дума. 

13. До судових органів Давньоруської держави належали: 
а) суд князя; 

б) вотчиний суд; 

15 86 



  
ричного ядра відіграло Середнє Подніпров'я, де традиції 

політичного життя сягали ще скіфсько-античних часів. У зв'язку з 
тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, 

в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко 

вживаються і такі назви, як «Давньоруська держава», «Київська дер-
жава», «Давня Русь». 

Давньоруська держава після її утворення продовжувала роз-

ширювати свою територію. За князя Олега (882—912) були приєд-

нані древляни, сіверяни, радимичі. Водночас ліквідовувалася залеж-
ність радимичів від хазар. За князя Ігоря (912—945) до Давньорусь-

кої держави були приєднані уличі й тиверці, і знову ж древляни, які 

відокремилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965—
972) і Володимир (978—1015) здійснювали походи у землі в'ятичів. 

Отже, руйнувалися й зникали старі племінні розмежування та 

складалася величезна територія Давньоруської держави. У Х ст. 

вона простягалася вже від південних берегів Ладозького й 
Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході та південному 

заході — до Карпат, Пруту й пониззя Дунаю. 

У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два 
основні етапи. Перший охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь 

була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося 

становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному 
завершувався процес політичного об'єднання Русі, встановлювалися 

державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату 

влади. 

Наприкінці Х — у першій половині XI ст. Київська Русь всту-
пила в період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостеріга -

ється тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої 

третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого 
розвитку — етап феодальної роздробленості. 

До періоду феодальної роздробленості належить початок за-

родження української, а також російської та білоруської держав-
ності. 

Іншої думки дотримувався М. І. Костомаров, концепція якого 

будувалася на протиставленні двох основ: демократичної, федера -

тивної, що втілювалася у південноруській («малоросійській») на-
родності, і «єдинодержавної», яку уособлювала великоруська на -

родність. 

Згодом теорія контрасту двох народностей була розвинута ви-
датним істориком України М. С. Грушевським, який заперечував 

зв'язок Київської Русі з Північно-Східною Руссю, великоруської 

Тест для перевірки  знань 

1. Процес формування слов’ян відбувається у: 
а) ІІ тис. до н.е.; 

б) І тис. до н.е.; 

в) І тис. до н.е 

2. Відомості про слов’ян подають такі іноземні автори, як: 

а) Нестор-літописець; 

б) Пліній старший; 

в) Боплан; 
г) Іордан; 

д) Таціт; 

є) Гомер; 
ж) Птолемей; 

з) Агапій; 

и) Псевдомаврикій. 

3. У джерелах, які дійшли до наших днів, слов’ян називали:  
а) скіфами; 

б) венедами; 

в) антами; 
г) готами; 

д) склавінами; 

е) сарматами. 

4. За свідченням готського історика Іордана найближче 

оточення антського царя Божа становили: 

а) 30 вельмож; 

б) 50 вельмож; 
в) 70 вельмож. 

5. Як стверджує академік Рибаков союз слов’янських племен 

“Руська земля” охоплював території: 
а) 80 тис км

2
; 

б) 120 тис км
2
; 

в) 300 тис км
2
. 

6. Згідно із теорією пантюркізму Давньоруська держава була 

утворена: 

а) готами; 

б) половцями; 
в) Хозарським каганатом; 

г) гунами. 

7. Під час правління Володимира Святославовича були 

проведені такі реформи, як: 

а) адміністративна; 

16 85 



  
народності — з давньоруською. Втім у М. С. Грушевського іноді 

траплялася й інша думка. Так, він писав, що мало місце глибоке 
проникнення в життя Руської держави «юридичних інститутів і 

норм, форм суспільної і політичної організації», вироблених Київ-

ською державою. 
Слід зазначити, що прагненню висунути на перший план від-

мінності в розвитку Київської і Московської держав об'єктивно 

сприяли праці деяких представників дореволюційної російської на -

уки, котрі протиставляли розвиток Київської Русі тому, що робилося 
у Володимиро-Суздальській, а пізніше — у Московській Русі. До 

них належали такі найавторитетніші дослідники російської історії, 

як С. М. Соловйов і В. Й. Ключевський, для яких Північно-Східна 
Русь була колискою цілком нових відносин в економічній, соціаль-

ній та політичній сферах. Погляд на Північно-Східну Русь як на 

щось самобутнє, не схоже на попередню історію, набув досить знач-

ного поширення. Так, в одній із популярних праць кінця XIX ст. 
зазначалося: Русь Дніпровська і Русь Північно-Східна — дві цілком 

різні історичні дійсності; історію тієї й іншої створюють не одинако-

во два різні відділи російської народності. У середовищі дореволю-
ційних російських учених були й такі, хто рішуче заперечував 

спроби відірвати Московську Русь від Київської і підкреслював 

наступність у їхньому розвитку. До таких, наприклад, належав О. Є.  
Пресняков. 

Завершення процесів формування Давньоруської держави 

позитивно позначилося на етнічному розвитку східнослов'янських 

племен, які поступово формувалися в єдину давньоруську народ-
ність. Її основу становили спільна територія, єдина мова й культура, 

відносно міцні економічні зв'язки. 

Упродовж періоду існування Київської Русі давньоруська на-
родність — спільна етнічна основа українців, росіян і білорусів — 

розвивалася шляхом подальшої консолідації. Відомий спеціаліст з 

археології та історії епохи Київської Русі О. П. Моця, зазначає, що 
"говорити про українців, росіян чи білорусів у IX—XIII ст. зарано— 

вони ними себе тоді не усвідомлювали, називалися «русами», 

«русинами», «русичами»". Тому, вважає цей автор, спроби «відда -

ти» давньоруський спадок лише одному з цих сучасних народів, 
котрі в цілому сформувалися і самоусвідомили себе у сучасних 

назвах у пізні часи, є науково некоректним. 

2. Суспільний лад Київської Русі  
Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються 

{насамперед у формуванні та зростанні феодального 

Форми державного життя Русі, які існували у 30-х роках XII 

— 40-х роках XIII ст., спочатку позитивно впливали на її розвиток. 
Про це свідчить поширення вотчинного багатогалузевого орно-

промислового господарства, бурхливе зростання міст, зародження 

внутрішніх торговельних зв'язків між селом і містом, повсюдний 
розквіт культури. Але на початку XIII ст. процес дроблення Русі 

посилився, і на її політичній карті з'явилося вже близько п'ятдесяти 

окремих князівств і земель. Постійним супутником роздробленості 

стали нескінченні міжусобиці, одним із наслідків яких було 
роз'єднання військових сил. У цих умовах нашестя на рубежі ЗО—

40-х років XIII ст. кочових орд Батия і подальше виснажливе 

золотоординське ярмо поставили під сумнів не тільки державну єд-
ність, а й саме існування Русі. 

Руйнування продуктивних сил, консервація натурального гос-

подарства, політика золотоординських феодалів, спрямована на 

підтримання міжкняжих чвар і збереження роз'єднання князівств і 
земель Русі, призвели до подальшого поглиблення феодальної роз-

дробленості. Однак іноземним феодалам не вдалося ліквідувати 

державність Русі. 
Політична залежність земель Русі виявилась у тому, що її 

князі змушені були визнати хана Золотої Орди своїм сюзереном. 

Орда присвоїла собі право збирати данину з населення Русі і вима-
гала від князів служби військовими силами, проте вона не спромог-

лася до глибших змін у внутрішньому державному устрої Русі. У 

межах її окремих князівств і земель діяли усі основні державні ін -

ститути, які сформувалися ще в початковий період феодальної 
роздробленості. 

Збереглася в основних своїх рисах і правова система, яка 

склалася ще в Давньоруській державі, хоча подальший розвиток 
феодальних відносин вимагав посилення регулятивної ролі права. 

Це виявилося, насамперед, у збільшенні кола конкретних об'єктів 

феодального господарства, які захищалися правом, розширенні 
складу різних за своїм правовим становищем соціальних верств на -

селення, зміцненні основ права привілеїв, загального посилення по-

карань за злочини, спрямовані проти економічного й політичного 

панування феодалів. 
Слід зазначити, що у південно-західних князівствах Русі на-

мітився процес їх самобутнього розвитку. Саме у цьому регіоні Дав-

ньої Русі і сформувалася українська народність та виникла Укра-
їнська держава. 

 

17 84 



  
землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною 

основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні  
джерела початку IX ст. та археологічні пам'ятки. Феодальні 

відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, 

де цей процес відбувався швидше (наприклад, Київська, Галицька, 
Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався  

(землі в'ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації 

феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій 

формі виступають відносини панування та перехід землі у 
феодальну власність. Полюддя — процедура об'їзду князями 

підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку 

їм сплачували. 
У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили 

київські князі, місцеві князі, бояри. Формування великокнязівського 

домену і доменів окремих князів посилилося у Х ст. Князівський 

домен являв собою маєток, що належав не державі, а самому князю 
як феодалу. Класичним прикладом князівського землеволодіння 

були села Ольжичі й Будутіно, що належали княгині Ользі. Про 

значні розміри домену Володимира Святославича свідчить літопис, 
В якому йдеться про пожертвування князя Десятинній церкві. 

Князівське землеволодіння, як і всілякі служителі у цих володіннях 

— огнищани, старости та ін., охоронялися правом Київської Русі в 
особливому порядку. Про це говориться, зокрема, у статтях 19—28, 

32—33 Короткої редакції Руської Правди (далі — К.П.). 

Поряд із великокнязівським доменом і володіннями місцевих 

князів з'являється боярське землеволодіння. У літописній розповіді 
про похід Ольги в Іскоростень згадуються древлянські «кращі му-

жі», котрих, на думку деяких дослідників, можна вважати власни-

ками феодальних вотчин. Літопис повідомляє, що у 1096 р. князь 
Мстислав Володимирович припинив воєнні дії і «розпустив дружи-

ну по селах». Усе це свідчить про розвиток боярсько-дружинного 

землеволодіння. Час виникнення на Русі такої форми землеволо-
діння через неповноту джерел поки що істориками остаточно не 

встановлений. Суперечливими е й думки археологів. Проте ст. 34 

К.П., де йдеться про штраф за псування межового знаку, свідчить 

про посилений захист передусім приватного землеволодіння. У По-
ширеній редакції Руської Правди (далі — П. П.), яка належить до 

кінця XI — початку XII ст., але відбила більш ранній період розви-

тку суспільного ладу, йдеться про боярських тіунів, рядовичів і хо-
лопів, а також про боярське успадкування. Феодальні землеволо-

діння збільшувалися за рахунок як князівських пожертвувань, так і 

права Русі. Перетворення в її суспільно-політичному ладі були ви-

кликані переходом від ранньофеодальних форм суспільного життя 
до початкового етапу розвинутого феодалізму і характерної для 

нього феодальної роздробленості. 

Поряд з іншими чинниками, що спричинили зміни в держав-
ному устрої, основний і безпосередній вплив на нього здійснили: 

кількісне збільшення класу феодалів і зміцнення економічного 

значення великих князів-землевласників, боярства, верхівки цер-

ковно-монастирської організації, їх консолідація, яка в умовах роз-
членованої форми земельної власності призвела до ускладнення 

васально-ієрархічних зв'язків і створення в межах кожного князів-

ства чи землі власної піраміди сюзеренітету-васалітету. Швидке 
зростання загальної кількості феодально-залежного населення і 

посилення його експлуатації призводило до загострення класової 

боротьби, в тому числі до значних виступів народних мас у Київсь-

кій, Галицькій, Чернігівській та інших землях. 
Усе це посилювало прагнення місцевих феодалів взяти безпо-

середньо у свої руки і всіляко зміцнити державний механізм та 

правові засоби придушення виступів трудящих мас. 
Ззовні перехід до феодальної роздробленості виявився у відо-

кремленні у складі Давньоруської держави спочатку близько півтора 

десятка великих князівств і земель, у яких, як правило, закріп -
лювалися власні князівські династії, з'являлися власні розгалужені 

системи управління, суду, виросли кількісно і зміцнилися власні 

військові сили. 

Водночас для розвитку державного ладу Русі у період фео-
дальної роздробленості характерною була тенденція збереження 

певних рис її минулої колишньої єдності, чому сприяли передусім 

такі об'єктивні чинники, як спільність етнічної основи давньоруської 
народності, яка на цей час уже сформувалася, необхідність спільної 

боротьби з кочовими ордами. Виразниками цієї тенденції стали 

великі князі, які прагнули до зміцнення своєї влади. Тому за своїм 
державним устроєм Русь на початковому етапі розвинутого 

феодалізму була напівсамостійним державним утворенням з рисами 

відносної єдності. Цьому сприяли й існуюча в початковий період 

роздробленості загальна форма управління у вигляді колективного 
сюзеренітету найсильніших і найавторитетніших князів над Києвом, 

що зберіг номінальне значення столиці Русі, і, отже, над Руссю в 

цілому, а також періодичне встановлення у Києві спів-управління 
двох найсильніших династій (дуумвірату), збереження 

загальноруських князівських з'їздів тощо.  

18 83 



  
захоплення вільних земель і земель общинників. 

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала 
церква. Відбувався процес формування духовенства, верхівку якого 

становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духо-

венство ділилося на чорне (монашеське) й біле (мирське).  
Поступово поширюється практика дарування землі монасти-

рям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. На -

прикінці XI ст. виникло церковне землеволодіння. 

Адміністративним і господарським центром феодальних воло-
дінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі 

— Києві, де розміщувалися органи верховної державної влади. 

Великокнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і прожи-
вали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслугову-

вала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, 

Берестові та інших поселеннях. 

Такі міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, 
являли собою центри окремих місцевих князівств. Дрібні міста були 

центрами боярських вотчин, церковного землеволодіння.  

У Київській Русі феодальне землеволодіння охоронялося за-
конодавством. Руська Правда передбачала накладення великих 

штрафів (12 гривень) за порушення межі феодальної оранки (срібна 

гривня у Давній Русі була платіжною одиницею вагою від 95 до 197  
г срібла). 

Феодали були пов'язані між собою системою васальних відно-

син, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволо-

діння. Система сюзеренітету, васалітету, основу якої становили 
економічні та політичні інтереси класу феодалів, забезпечувала його 

консолідацію, сприяла класовій єдності. Васальні відносини у 

середині феодального класу країни відображені ще у договорі Русі з 
Візантією (911 р.). Великий князь спирався на менших князів і бояр, 

а вони шукали у нього захисту під час воєнних сутичок.  

За феодалами закріплювалися особливі привілеї, зафіксовані у 
правових пам'ятках, передусім у Руській Правді. Так, за вбивство 

княжих мужів стягувався штраф у розмірі 80 гривень, що вдвічі 

перевищувало штраф за вбивство простої вільної людини (статті 19, 

22 К.П.; статті 1, 3 П.П.). 
Честь і гідність членів сімей феодалів захищалися церковним 

статутом великого князя Ярослава. За застосування до огнищанина 

без санкції князя випробування залізом (за «муку») штраф був у 
чотири рази більшим, ніж за «муку» смерда (ст. 38 К.П., ст. 78 П. 

П.). Бояри і дружинники користувалися привілеями при передаванні 

слов'ян — мало велике позитивне значення для їх подальшого дер-

жавно-правового розвитку. В межах Давньоруської держави робили 
перші кроки в суспільно-політичному розвитку і понад 20 несло-

в'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кав-

казу та Причорномор'я. 
За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була фео-

дальною, а за формою — це відносно єдина держава, на чолі якої 

стояв монарх — великий київський князь. Найдавнішою системою 

управління в Київській Русі була десяткова система, що сформува-
лася в міру розвитку військової демократії і виросла  із дружинної 

організації. Зміцнення феодалізму на Русі спричинило появу нової 

системи управління — двірсько-вотчинної. 
Сформований у Київській Русі державний апарат, його цент-

ральні й місцеві органи, військові сили являли собою ефективну 

зброю зміцнення панування феодалів. Придушення опору експлуа-

тованих трудящих мас було важливою внутрішньою функцією цієї 
держави. Одночасно вирішувалися й зовнішньополітичні проблеми.  

Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави 

складалося і розвивалося право Київської Русі. Найважливішою 
законодавчою пам'яткою її є Руська Правда. Водночас вона являла 

собою одну з найважливіших пам'яток середньовічного права в 

цілому. Велике значення мали князівські статути. Право Київської 
Русі створювалося на місцевому, вітчизняному грунті. У ньому 

відображалися відносини, притаманні Русі, закріплювалися порядки, 

обумовлені природою феодального суспільства, що складалося. 

Право Київської Русі було правом привілеїв. У його нормах 
передбачалося привілейоване становище представників панівного 

класу феодалів, безправність пригнічених мас. 

Київська Русь була могутньою державою середньовіччя, що 
здійснила значний вплив на політичне життя країн Західної Європи, 

сусідніх азійських країн, а також країн, що мали велике значення в 

системі торгівлі між Європою та Азією. Вона стала щитом, що 
відгороджував країни Європи від навали кочових орд. Високий 

авторитет Київської Русі в середньовічному світі був закріплений 

численними міжнародними договорами, тісними матримоніальними 

зв'язками великих київських князів з багатьма зарубіжними дворами 
(Візантії, Франції, Англії, Швеції, Угорщини, Норвегії та ін.). 

Київська Русь — ця велика могутня держава IX—XII ст., територія 

якої простягалася від Балтійського до Чорного моря, від Західного 
Бугу до Волги, — посідає відоме місце у всесвітній історії.  

З 30-х років XII ст. почався новий період в історії держави та 

19 82 



  
майна у спадщину (статті 90, 91 П.П.). 

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — 
князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Фео-

дали не платили данини. Вони, очевидно, мали й інші привілеї, які 

не були зафіксовані у правових пам'ятках, але існували у реальному 
житті. Все це вирізняло феодалів серед решти населення. 

Отже, поряд із класовим поділом суспільства відбувався про-

цес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення 

замкнутих груп. 
Крім феодалів, існували вільні селяни-общинники, вільне 

міське населення, феодально залежне населення, раби. 

Вільні общинники. Основну масу сільського й міського насе-
лення становили «люди». У Короткій Правді під цим терміном зна -

чилися переважно селяни-общинники. У такому самому значенні він 

використовувався і в Поширеній Правді. У ст. З П.П. «люди» 

протиставлялися «княжу мужу». Збереження протягом тривалого 
часу терміна «люди» стосовно вільного населення вказує на те, що 

процес феодалізації неоднаково зачіпав окремі сільські общини, об-

щинну власність на землю. 
Вільні селяни-общинники зазнавали державного гноблення, 

сплачуючи данину, що була основною формою експлуатації. Спо-

чатку данина сплачувалася з «диму» (дому).  
Коли феодальний спосіб виробництва став панівним, а фео-

дальна власність на землю — основою експлуатації безпосередніх 

виробників матеріальних благ, термін «люди» набув значення  фео-

дально залежного селянства. Воно експлуатувалося державою 
шляхом збирання данини, розмір якої тепер став залежати від 

кількості і якості землі, що перебувала у селян, або окремими 

феодалами через примус селян до панщини чи збирання оброку. В 
пізніших актах слово «люди», як правило, супроводжувалося вказів-

кою на їхню залежність від тих чи інших феодалів («люди» великого 

князя, монастирські, боярські тощо). 
Феодали здійснювали постійний тиск на селянську общину. 

Вони захоплювали общинні землі, що зумовлювало зменшення 

частки вільних сільських общинників. Стійкість общини підривала -

ся і з боку великокнязівської влади, яка накладала на неї високі 
податки, побори, різного роду повинності. Князі також передавали 

право збирання данини і судових штрафів разом із правом суду 

своїм васалам, що втягувало общину у сферу окремих феодалів, які 
робили членів общини залежними від них. 

Перетворенню вільних общинників у феодально залежних 

застосовувалися до представників експлуатованих мас — селян та 

міських низів. 
Навіть нечисленні дані писемних джерел дають змогу отрима-

ти певні відомості про право українських земель періоду феодальної 

роздробленості, зображене передусім системою норм, які містила 
така універсальна і довгочасна пам'ятка права, як Руська Правда. 

У деяких містах Південно-Західної Русі починає впроваджу-

ватися Магдебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося 

самоврядування. Магдебурзьке право в межах Галицько-
Волинського князівства вперше починає діяти в період правління 

Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитися в 

містах. Одним із перших в Україні Магдебурзьке право здобуло 
місто Санок (1339 р.). У 1356 р. право управління за нормами 

Магдебурзького права дістав Львів, а згодом — й інші міста. 

Проте самоврядування українських міст, засноване за норма-

ми Магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право 
застосовувалося далеко не в повному обсязі. Крім того, основна маса 

православного селянства позбавлялася можливості брати участь у 

діяльності органів міського самоврядування, а також обмежувалася 
в правах займатися ремеслами, торгівлею тощо. Через це вона 

чинила опір введенню Магдебурзького права. 

 

Висновки 

Історія держави і права Київської Русі яскраво і переконливо 

свідчить про їх велике значення у вітчизняній історії. У цей час 

склалася давньоруська народність, яка об'єднала східнослов'янські 
племена в новому, вищому етнічному утворенні. В її основі лежали 

спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні 

внутрішні економічні зв'язки. Упродовж цього періоду Давньорусь-
кої держави етнічна спільність розвивалася шляхом консолідації, 

хоч і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості.  

Князь Володимир над Дніпром, водою якого він охрестив 
Русь, Собор Святої Софії і Києво-Печерська лавра через віки і ви-

пробування нагадують нам про велич, могутність і міжнародний ав-

торитет праматері нашої України. 

Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й 
міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в мате-

ріальній і духовній культурі українців, росіян та білорусів. Три 

східнослов'янські народи є «нащадками народу Київської Русі, а це 
означає, що вона продовжує жити в наших тілах, серцях і душах».  

Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних 

20 81 



  
сприяло і розорення селян унаслідок стихій, неврожаю та ін. Поси-

лення позаекономічного примусу також штовхало селян під покро-
вительство наймогутніших феодалів, які тут же примушували пра-

цювати на себе. Таким чином, установлення феодальної залежності 

було тривалим процесом, у якому виділяються етапи й різні стадії 
залежності. 

Смерди. Як свідчать давньоруські джерела, смерди в XI— XII 

ст. становили значну частину напівселянського феодально за-

лежного населення. За своїм місцем у суспільстві вони займали 
проміжну позицію між нижчим розрядом вільних князівських 

міністеріалів і «людьми» селянської общини. 

Те, що смерд входив у систему князівського домену, випливає 
із включення його в перелік доменіальних осіб у Правді Ярославичів 

(ст. 26 К. П.), а також із того, що особиста недоторканність смерда 

забезпечувалася «княжим словом» (ст. 78 П. П.). Будучи особисто 

вільним, смерд мав право переходити до сильного патрона. Князь 
давав смерду землю («село») за умови, що він буде йому служити. У 

разі смерті смерда, який не мав синів, земля поверталася князеві (ст. 

90 П. П.). За своє право самостійного володіння господарством 
смерди сплачували князеві данину. 

Смерд, який завоював довір'я князя, мав можливість стати 

міністеріалом — ємцем, отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди 
могли піднятися за соціальною градацією досить високо. Але смерд-

боржник міг стати феодально залежним закупом. 

Розвиток феодалізму вів до зменшення ролі смердів у давньо-

руському суспільстві. Зауважимо, що уривчастість і нечіткість 
джерел про смердів зумовили різне розуміння правового становища 

цієї категорії населення Київської Русі.  

Закупи. Для позначення феодально залежного населення у 
Київській Русі поширеним був термін «закуп».  

Основним джерелом для вивчення закупництва є компактна 

група статей Поширеної редакції Руської Правди, названої «Стату-
том про закупи» (статті 56—64, 66). Статут з'явився на початку XII 

ст. унаслідок боротьби народних мас проти сваволі феодалів і 

вимоги чіткішого визначення правового становища закупів. Закуп — 

це людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю 
працею у господарстві позикодавця повернути одержану у нього 

«купу» (позику — борг під проценти). Закуп, який одержав позику 

під проценти, називався наймитом. 
Закуп був зобов'язаний відбувати барщину на пана. Він вико-

нував сільські роботи, мусив працювати на полі («релейний закуп») 

Галицько-волинської Русі в XIII ст. 

Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV 
ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, 

поручництво тощо). Ці документи містять переважно відомості про 

окремі особливо важливі інститути права власності та зобов'язаль-
ного права. Зокрема, значний інтерес викликає грамота Олехно 

Ромашкевича про передачу майна Григорію Тункелю, складена ЗО 

січня 1347 р. У ній ідеться про те, що придбане внаслідок купівлі 

поле Григорій може і «продати», і «отдати» (подарувати), і 
«променити» (обміняти), і використати для своєї мети,  «где будет 

его воля, никому ничем непенно». Безперечно, що для складача 

цього документа здійснення перелічених у ньому операцій із 
земельним володінням в умовах XIV ст. було явищем звичайним, 

зрозумілим. Зміст грамоти свідчить про поширення дарування землі, 

сіл, садиб, млинів. 

Поширеним був і договір купівлі-продажу рухомого майна, 
що свідчить про розвиток товарно-грошових відносин, а також до-

говір обміну. У грамотах згадується і про заставу рухомого майна. 

Часто право власності на майно, придбане за угодою, підтверджу-
валося спеціальною князівською грамотою. Поширеним був договір 

позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав гроші, 

продукти, бо взяте мало повернутися з відсотками. Будь-яких вка-
зівок про правові акти, якими керувалися складачі грамот, у самих 

грамотах немає. Вважаємо, що за основу бралися норми Руської 

Правди, що були чинними в князівствах та землях Південно-

Західної Русі в період феодальної роздробленості.  
Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися 

в літописах. У них можна знайти згадки про міжнародні договори, 

законодавчу діяльність князівств та деякі нові моменти в галузі 
кримінального права. Зокрема, з тексту Іпатіївського літопису ви-

пливає, що в Галицько-волинській землі окремо розглядався такий 

вид злочину, як змова проти князівської влади. У 1245  р. був засу-
джений боярин Володислав як «лихий змовник землі». Поряд з ін-

шими застосовувалися такі покарання, як смертна кара, тюремне 

ув'язнення, вигнання, конфіскація майна. Згідно з літописом князь 

Роман Мстиславич «за невірність» засудив до вигнання бояр 
Кормильчичів. Боярин Жирослав був покараний вигнанням та 

конфіскацією землі. Князь Данило Галицький після суду над 

Доброславом наказав кинути його у в'язницю. І якщо суворі 
покарання застосовувалися до представників панівного класу 

феодалів, то немає сумніву в тому, що вони ще ретельніше 

21 80 



  
(ст. 57 П. П.). У ст. 58 Поширеної Правди вказано, що закуп догля-

дає панську худобу: випасає її на полі, заганяє у двір, запирає у 
хліві. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сіль-

ськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло 

бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою 
закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному 

розмірі, привласнювали значну кількість продуктів їхньої праці.  

Закуп був істотно обмеженим у правах, зокрема у праві зали-

шення пана. За втечу від пана він перетворювався у повного 
(«обільного») холопа (ст. 56 П. П). За крадіжку, вчинену закупом, 

відповідав його пан (ст. 64 П. П.), але у цьому разі, як і на випадок 

втечі, закуп ставав повним холопом. Землевласник мав право 
піддати закупа тілесному покаранню «за діло» і не міг бити закупа 

«без вини» (ст. 62 П. П.). Це застереження у Руській Правді свідчило 

про панську сваволю. Пан не мав права продавати закупа у холопи 

(ст. 61 П. П.). За цей незаконний акт він мусив платити штраф, а 
закуп здобував волю. У незначних справах закуп міг виступати як 

свідок, а також звертатися до суду зі скаргою на свого пана. 

Зростання закупництва було пов'язане з розвитком приватного 
землеволодіння. 

Слід наголосити, що у дослідників немає єдиної точки зору в 

оцінці економічного, соціального і юридичного становища закупа.  
Так, Б. Д. Греков, даючи соціально-юридичну характеристику 

закупництву, бачив його аналогію в селянській служилій кабалі. С.  

В. Юшков вважав, що закуп був не вільним, не рабом, а напіврабом.  

О. О. Зімін зараховував закупів до холопів. Як напівкріпака, 
котрий сидів на панській землі, але не втратив ще цивільних прав, 

характеризував закупа С. О. Покровський. М. Б. Свердлов вважає , 

що у закупів, які потрапили в залежність через «купу», були і свої 
земельні ділянки, і тяглова худоба, що слугувала економічною ос -

новою часткового збереження прав вільної людини. 

Ізгої. Ізгой — це людина «зжита», вибита зі звичної колії, по-
збавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів — вільні й 

залежні. Різне становище ізгоїв пояснювалося середовищем, з якого 

люди потрапили в ізгойство. І серед перших, і серед других могли 

бути як жителі міст, так і селяни. Значний контингент  феодально 
залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на 

волю. Останні, як правило, не поривали зв'язків із паном і 

залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли хо-
лоп, який звільнився, йшов від свого пана. Такі ізгої-вільновідпу-

щеники звичайно потрапляли під патронат церкви. 

позичені з Візантії церковні правила. 

«Кормчі» застосовувалися церковними судами, зокрема, на-
прикінці XII ст. На землях Південно-Західної Русі під час вирішення 

судових справ використовувалися також збірники, що мали назву 

«Мерил праведних», які містили витяги з візантійських правових 
актів, церковних статутів, а також норм Руської Правди. 

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створе-

них у період, що розглядається, для повнішого відображення систе-

ми права важливими є чотири правові пам'ятки Галицько-
Волинської Русі, які збереглися. Хоча вони й різні за часом появи, 

змістом і характером, однак містять цінні відомості про правове 

життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася 
грамота князя Івана Ростиславича (Берладника). Будучи пам'яткою 

історії Дунайсько-Дніпровських земель, яка розкривала економічні 

зв'язки Галицького князівства з болгарськими, чеськими, 

угорськими купцями, ця грамота надзвичайно важлива і як пам'ятка 
права. Вона регламентувала правове становище деяких іноземних 

купців під час приїзду їх на землі Русі. Грамота встановлювала 

пільги для болгарських купців, які звільнялися від сплати мита, коли 
привозили товари «на ізклад». 

«Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича 

(близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості 
права успадкування феодального володіння у Володимиро-

Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права 

експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям. 

Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію 
управління селами й містами Південно-Західної Русі. Володимир 

Василькович залишив заповіт і на ім'я своєї дружини, в якому вка -

зано на право княгині успадкувати «город свои Кобрынь, и с людь-
ми, и с данью», село Городіл «и с мытом» та інші села. У зазначено-

му документі йдеться про куплене землеволодіння: «А село есмь 

купил Березовиче у Юрьевича у Давидовича Федорка».  Із заповіту 
князя Володимира Васильковича випливає, що поряд з успад-

куванням, князівськими даруваннями на Галицько-волинській землі 

у XIII ст. існував і такий спосіб придбання феодальних зем-

леволодінь, як купівля землі. 
У Галицько-волинському літописі збереглася також статутна 

грамота Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича, 

написана навесні 1289 р. Вона дає змогу уявити розміри та форми 
феодальних повинностей з міського населення на користь державної 

влади. Водночас ця грамота відбиває соціально-економічні умови 

22 79 



  
Поряд з ізгоями-вільновідпущениками у Київській Русі були 

ізгої — вихідці з вільних верств давньоруського суспільства: купці, 
які розорилися, неосвічені поповичі, а також князі-сироти, котрі 

втратили «причетність» до руської землі. Ізгоями ставали й селяни, 

які з тих чи інших причин виокремлювалися («ізживалися») зі 
складу общини. Такі ізгої були людьми без певних занять і входили 

до складу давньоруського суспільства як вільні (ст. 1 П. П.). Руська 

Правда охороняла життя ізгоя штрафом у 40 гривень, так само як і 

інших категорій вільного населення Київської Русі, названих у вка -
заній статті. Ізгої залишалися вільними доти, поки самі не потрап -

ляли в услужіння до якого-небудь пана, стаючи закупом або хо-

лопом. 
У Київській Русі феодально залежними верствами населення 

були й вотчинні ремісники, які проживали при дворах феодалів. 

Вотчинного ремісника і ремісницю згадує Руська Правда, оцінюючи 

їхнє життя у 12 гривень (ст. 15 П. П.). Джерела називають феодально 
залежним населенням також відпущеників, задушних людей, 

прощеників. 

Челядь і холопи. У Київській Русі до складу невільного насе-
лення входили й раби. Основним джерелом рабства був полон. У 

X—XII ст. для позначення рабів-полонених вживалися терміни 

«челядь», «холоп». «Холоп» — це член племені, продукт тих 
соціальних процесів, які відбувалися в суспільстві. Руська Правда 

називає і такі джерела холопства, як самопродавання, одруження на 

рабі «без ряду», вступ «без ряду» на посаду тіуна або ключника (ст. 

110 П. П.). У холопа автоматично перетворювався також закуп, який 
утікав або провинився (статті 56, 64 П. П.). У рабство могли продати 

боржника, який збанкрутував (ст. 55 П. П.). 

За Руською Правдою челядин — це раб, який перебуває під 
владою свого пана, тобто зовсім безправна істота. Холоп мав дещо 

інший статус. В окремих випадках він був наділений деякими пра -

вами. Так, будучи боярським тіуном, холоп міг виступати в суді як 
свідок (ст. 66 П. П.); але холоп не міг присягати на суді як послух, 

тому що послух має бути вільним; холоп, який ударив «вільного 

мужа», зазнавав кари (ст. 65 П. П.); за холопа, котрий учинив кра-

діжку, відповідав його хазяїн (ст. 4 П. П.), тоді як вільні люди, винні 
в такому самому діянні, сплачували «продажу» (тобто штраф). За 

вбивство холопа його пану сплачувалася не «віра», а тільки «урок». 

Хазяїн відповідав за угоди, укладені його холопом. Руська Правда 
встановлювала відповідальність вільних людей за допомогу, що на -

давалася збіглому холопові (ст. 112 П. П.); зобов'язувала власті і 

феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ 

права-привілею. Для правової системи цього періоду характерне 
посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в 

князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в ін-

ших державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Європи. 
Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих 

князівствах та землях (наприклад Галицько-волинській), не усували 

їхньої схожості з давньоруським правом та їх наступності. 

Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на 
всіх землях Русі. 

Розглядаючи право українських земель після 

золотоординської навали, слід мати на увазі, що навала полчищ 
кочівників супроводжувалася масовим руйнуванням міст Русі, разом 

з якими загинули найцінніші давньоруські законодавчі й актові 

пам'ятки. Цим пояснюється відсутність актових матеріалів з історії 

Київської, Чернігівської та інших Південно-Східних земель періоду 
феодальної роздробленості. 

Відомості, які дійшли до нас, уривчасті і, як правило, посеред-

ні, дали змогу дослідникам зробити висновок, що в часи феодальної 
роздробленості поряд із застосуванням насамперед законодавчих 

збірників періоду Київської Русі створювалися й нові. До того ж 

зроблено припущення про існування збірника постанов про право-
суддя. 

Дослідники одностайні в тому, що в усіх князівствах і землях 

Русі, як і в перший період феодальної роздробленості, після ордин-

ської навали залишалися чинними норми Руської Правди. Жит-
тєстійкість Руської Правди визначалася тим, що вона була збірни-

ком феодального права, а її норми активно сприяли захисту та 

зміцненню феодального правопорядку, забезпечували правові умови 
для подальшого закабалення селян. Її норми відображені в пам'ятках 

права Галицько-волинської Русі, Новгорода і Пскова, усієї Північно-

Східної Русі, а також Великого князівства Литовського. В 
подальшому норми Руської Правди стали одним із джерел Судеб -

ника 1497 р. 

В усіх князівствах Південно-Західної Русі в період феодальної 

роздробленості чинними були норми церковних статутів князів 
Володимира та Ярослава. Але й вони зазнали деяких змін. З'явилися, 

наприклад, такі редакції церковного статуту князя Ярослава, які 

посилювали санкції, встановлені на основі принципів феодального 
права-привілею. Інтереси панівного класу захищалися в таких 

збірниках права, як «Кормча» і «Номоканон», які включали за-

23 78 



  
приватних осіб сприяти його спійманню (ст. 114 П. П.). 

Холопи використовувалися переважно у домашньому госпо-
дарстві феодалів, а посаджені на землю перетворювалися у фео-

дально залежних селян. 

Міське населення. Соціальний склад міського населення Ки-
ївської Русі був вельми різноманітним, що є характерною рисою 

суспільства середніх віків. Міське населення поділялося на дві ос-

новні групи: міські низи й міську аристократію.  

До міської аристократії належали князі, бояри, вище духовен-
ство, купці. Руська Правда з повагою називала  «градинів», «купчин» 

та лихварів. Купці, які займалися зовнішньою торгівлею, іме-

нувалися «гостями». 
Руська Правда надавала пільги купцям, які укладали угоди, на 

випадок їхньої неспроможності, банкрутства (статті 48, 49, 54 П. П.). 

Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) 

становили найчисленнішу категорію міського населення. Основна 
маса громадян була вільною. Частина ремісників залежала від своїх 

хазяїв — бояр, купців тощо. Вільні ремісники (ковалі, гончарі, 

ювеліри, зброярі, чоботарі та ін.) і дрібні торговці у містах оподат-
ковувалися і платили натурою або ж відробляли, беручи участь у 

будівництві та ремонті міських укріплень, нагляді за їхнім станом. 

Руська Правда визначала плату (хлібом, пшоном, солодом, грішми) 
представникам державної влади, які відали будівництвом міст і 

мостів, із коштів городян (ст. 43 К.П; ст. 96, 97 П. П.). На кошти тих 

самих городян будувалися церкви, утримувалася церковна парафія. 

Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм 
складом. Із загальної маси ремісників виділялися заможні майстри, 

які мали підмайстрів та учнів. 

Соціально-економічна та правова нерівність призводила до 
загострення класових суперечностей і розвитку класової боротьби.  

3. Державний лад Київської Русі 
Давньоруська держава формувалася як ранньофеодальна 

монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі 

сюзеренітету-васалітету держава. Її очолював великий київський 

князь, якому були підпорядковані місцеві правителі — його васали. 

Сформувалася й система посадництва. Діяльність великого князя 
спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для 

розв'язання найважливіших питань скликалися феодальні з'їзди. 

Великий київський князь. Функції перших великих князів 
були порівняно нескладними і полягали передусім в організації 

дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклу-

Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також 

військо. 
Характерною рисою взаємовідносин центральної влади Вели-

кого князівства Литовського та удільних князівств було прагнення 

великого князя до цілковитого підкорення цих князівств Великому 
князівству Литовському. Це виявилося, зокрема, у здійсненні по-

літики, спрямованої на підрив давньоруської князівської династії, 

позбавлення місцевих князів наділів та заміни їх намісниками ве-

ликого князя. Складався також слухняний великокнязівський владі 
військовослужилий стан — місцеве дворянство. 

14