1 ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО ФАКУЛЬТЕТ МИСТЕЦТВ І ХУДОЖНЬО-ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ОБРАЗОТВОРЧОГО ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА, ТЕХНОЛОГІЙ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЛЬНОСТІ В.С. Гаркушевський, С.Д. Цвілик, І.В. Шимкова Вимоги до обробки поверхонь (допуски й посадки, шорсткість поверхні) на робочих креслениках деталей Навчально-методичний посібник Вінниця 2023 2 УДК 378: 053.3:5 Гаркушевський В.С., Цвілик С.Д., Шимкова І.В. Вимоги до обробки поверхонь (допуски й посадки, шорсткість поверхні) на робочих креслениках деталей: навчально-методичний посібник. Вінниця: ПП Балюк, 2023. 98 с. Рецензенти: Іванчук Анатолій Васильович – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри образотворчого, декоративного мистецтва, технологій та безпеки життєдіяльності; Марущак Оксана Василівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри образотворчого, декоративного мистецтва, технологій та безпеки життєдіяльності. Рекомендовано до видання вченою радою факультету мистецтв і художньо- освітніх технологій Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол №9 від 29 червня 2023 р.). Навчально-методичний посібник містить теоретичні й нормативні матеріали для виконання практичних задач з призначення допусків і посадок гладких з’єднань, з установлення точності форми, розташування та шорсткості елементів деталей, допусків кутів, конічних деталей та з’єднань, з призначення невказаних граничних відхилень і допусків та відповідні практичні завдання. Наведено приклади розрахунків та вибору допусків і посадок. Подано загальні відомості про вимоги до обробки поверхонь, вимоги стандартів та правила виконання робочих креслеників, комплекс індивідуальних графічних завдань та певні методичні поради щодо їхнього виконання. Призначений для студентів спеціальності 014.10 Середня освіта (Трудове навчання та технології) денної та заочної форм навчання, а також буде корисним для викладачів дисциплін, зміст яких пов'язаний з правилами виконання і читання різних видів і типів креслеників. @ В.С.Гаркушевський, 2023, @ C.Д. Цвілик, 2023, @ І.В. Шимкова, 2023. 3 ЗМІСТ Вступ ............................................................................... .........................................................4 РОЗДІЛ 1. Допуски і посадки гладких з’єднань .................................................5 1.1. Основні терміни та визначення ..........................................................................5 1.2. Нормальні лінійні розміри…………………………………………………..…..9 1.3. Єдина система допусків і посадок…………………………………………..….9 1.4. Позначення полів допусків і посадок на креслениках…………………….….19 1.5. Розрахунок характеристик посадок………………………………………..…..20 1.6. Контрольні запитання…………………………………………………………..26 1.7. Контрольні завдання…………………………………………………………....27 РОЗДІЛ 2. Допуски форми та розташування поверхонь……………..………28 2.1. Основні терміни та визначення………………………………………………...28 2.2. Відхилення та допуски форми поверхонь……………………………………..29 2.3. Відхилення та допуски розташування поверхонь…………………………….34 2.4. Сумарні відхилення та допуски форми та розташування поверхонь………38 2.5. Залежні та незалежні допуски…………………………………………………..41 2.6. Нормування допусків форми та розташування поверхонь……………………43 2.7. Позначення допусків форми та розташування на кресленнях………………..46 2.8. Невказані граничні відхилення лінійних та кутових розмірів……………......51 2.9. Допуски форми та розташування поверхонь, що не вказані індивідуально…53 2.10. Контрольні запитання……………………………………………………….....57 2.11.Контрольні завдання…………………………………………………………...58 РОЗДІЛ 3. Шорсткість поверхонь………………………………………………..62 3.1. Основні терміни та визначення………………………………………………....62 3.2. Позначення шорсткості………………………………………………………….64 3.3. Нормування шорсткості………………………………………………………....65 3.4. Контрольні запитання…………………………………………………………...68 3.5.Контрольні завдання……………………………………………………..............69 Додатки……………………………………………………………………………….70 Список використаної літератури……………………………………………………96 Список використаних нормативних документів…………………………………...98 4 ВСТУП Під час проєктно-конструкторської та технологічної підготовки виробництва, під час виконання курсових та дипломних проектів, пов’язаних з проєктуванням машинобудівної продукції, виникає необхідність призначення на кресленнях посадок та вимог до параметрів геометричної точності деталей. Обґрунтований, раціональний вибір посадок та допусків геометричних параметрів визначає правильне функціонування вузла, його надійність, довговічність, ремонтопридатність. Призначення занадто точних допусків розмірів, форми, розташування та шорсткості поверхонь призводить до невиправданого підвищення вартості виготовлення та контролю деталей, а відповідно і зниження конкурентоспроможності виробу. З іншого боку, призначення широких допусків може призвести до зниження якості виробу та погіршення його експлуатаційних характеристик. Перед конструктором стоїть завдання, враховуючи особливості конструкції вузла та технічні вимоги щодо його функціонування, призначити необхідні і достатні, економічно обґрунтовані допуски геометричних параметрів деталей. У посібнику наведені теоретичні положення основних норм взаємозамінності, розглянуті основні критерії і методи вибору посадок для циліндричних і конічних з’єднань, допусків форми, розташування та шорсткості поверхонь, розглянуто методи розрахунку розмірних ланцюгів, наведені практичні рекомендації і приклади розрахунку характеристик типових з’єднань. Велика увага приділяється нанесенню на кресленнях деталей машин допусків розмірів, форми і розташування поверхонь, вимог до шорсткості відповідно до чинних стандартів. Для закріплення матеріалу дисципліни в посібнику запропоновані контрольні питання та варіанти завдань для самостійного виконання. У додатках до кожного розділу наведені необхідні довідкові матеріали. Під час підготовки посібника автори використовували чинні стандарти та прийняту на підприємствах термінологію. Проте виникла низка питань пов’язаних з термінологією, оскільки в чинних в Україні різних стандартах одночасно використовуються різні терміни, наприклад, «відхилення» - «відхил», «креслення» - «кресленик», «різьба» - «нарізь», «підшипник» - «вальниця» тощо. Очевидно, що з часом сформуються загальноприйняті варіанти застосування термінів в науковому, навчальному та виробничому середовищах. 5 РОЗДІЛ 1. ДОПУСКИ І ПОСАДКИ ГЛАДКИХ З’ЄДНАНЬ 1.1. Основні терміни та визначення Терміни та визначення допусків і посадок для гладких елементів деталей встановлені у ДСТУ ISO 286-1-2002 та ДСТУ 2500-94. На цих термінах базуються поняття про допуски та посадки не лише гладких елементів (циліндричних і обмежених паралельними площинами), але й будь-яких інших (конічних, різьбових тощо). Основні терміни та визначення з’єднань та їх елементів наведено за ДСТУ 2500-94. Вал – термін, що умовно застосовується для позначення зовнішніх елементів деталей, включаючи і нециліндричні елементи. Отвір – термін, що умовно застосовується для позначення внутрішніх елементів деталей, включаючи і нециліндричні елементи. Умовні позначення, які застосовуються для валів записуються малими ла- тинськими літерами, а для отворів - великими. Розмір – числове значення лінійної величини (діаметра, довжини тощо) у вибраних одиницях вимірювання. В машинобудуванні розміри деталей задаються у міліметрах. Дійсний розмір – розмір елемента, встановлений вимірюванням з допустимою похибкою. Граничні розміри – два гранично допустимі розміри елемента, між якими повинен знаходитись (або яким може дорівнювати) дійсний розмір. Найбільший граничний розмір Dmax , dmax – найбільший допустимий розмір елемента. Найменший граничний розмір Dmin , dmin – найменший допустимий розмір елемента. Номінальний розмір D, d – розмір, відносно якого визначаються відхилення. Відхилення – алгебраїчна різниця між розміром (дійсним або граничним) і відповідним номінальним розміром. Дійсне відхилення Eд, ед – алгебраїчна різниця між дійсним і відповідним номінальним розмірами. Граничне відхилення – алгебраїчна різниця між граничним і відповідним номінальним розмірами. Розрізняють верхнє та нижнє граничні відхилення. Верхнє відхилення ES, es – алгебраїчна різниця між найбільшим граничним і відповідним номінальним розмірами: для отвору: ES  Dmax  D ; (1.1) для вала: es  dmax  d . (1.2) Нижнє відхилення EI, ei – алгебраїчна різниця між найменшим граничним 6 і відповідним номінальним розмірами: для отвору: EI  Dmin  D ; (1.3) для вала: ei  dmin  d . (1.4) Середнє відхилення Ес , ec – середнє арифметичне верхнього та нижнього відхилень. Допуск T – різниця між найбільшим і найменшим граничними розмірами або алгебраїчна різниця між верхнім і нижнім відхиленнями: для отвору: TD  Dmax  Dmin (1.5) для вала: TD  ES  EI ; (1.6) або: для отвору: Td  dmax  dmin (1.7) для вала: Td  es ei (1.8) Стандартний допуск – будь-який з допусків, що встановлюється системою допусків та посадок. Стандартний допуск, встановлений системою допусків і посадок для гладких з’єднань позначають IT. Зазвичай, в системі допусків та посадок під термі- ном «допуск» розуміють «стандартний допуск». Поле допуску – поле, обмежене найбільшим і найменшим граничними розмірами, яке визначається величиною допуску і його положенням відносно номінального розміру. За умов графічного зображення поле допуску розташоване між двома лініями, що відповідають верхньому та нижньому відхиленням відносно нульової лінії (рис. 1.1). Нульова лінія – лінія, що відповідає номінальному розміру, від якої відкладаються відхилення розмірів в разі графічного зображення полів допусків та посадок. Якщо нульова лінія розташована горизонтально, то додатні відхилення відкладаються вгору від неї, а від’ємні – вниз (рис. 1.1). Основне відхилення – одне з двох граничних відхилень (верхнє або нижнє), що визначає положення поля допуску відносно нульової лінії. В Єдиній системі допусків і посадок - це відхилення, найближче до нульової лінії. Посадка – характер з’єднання двох деталей, визначений різницею їх розмірів до складання. Номінальний розмір посадки – номінальний розмір, спільний для отвору і вала, що складають з’єднання. Допуск посадки – сума допусків отвору і вала, що складають з’єднання. Зазор S – різниця між розмірами отвору і вала, якщо розмір отвору більший за розмір вала (рис. 1.2, а). 7 Рис. 1.1 - Основні елементи поля допуску Рис. 1.2 - Ескізи та схеми полів допусків посадок: із зазором (а, в), з натягом (б, г), перехідних (д) Натяг N – різниця між розмірами вала та отвору до складання, якщо розмір вала більший за розмір отвору (рис. 1.2, б). Посадка з зазором – посадка, за якою завжди у з’єднанні утворюється зазор, тобто найменший граничний розмір отвору більший за найбільший граничний розмір вала або дорівнює йому. В разі графічного зображення схеми посадки із зазором поле допуску отвору розташовується над полем допуску вала (рис. 1.2, в). Посадка з натягом – посадка, за якою завжди у з’єднанні утворюється натяг, тобто найбільший граничний розмір отвору менший за найменший граничний розмір вала або дорівнює йому. 8 За умов графічного зображення схеми посадки з натягом поле допуску отвору розташовується під полем допуску вала (рис. 1.2, г). Перехідна посадка – посадка, за якою можливе отримання як зазору, так і натягу в з’єднанні, в залежності від дійсних розмірів отвору і вала. В разі графічного зображення схеми перехідної посадки поля допусків отвору і вала перекриваються повністю або частково (рис. 1.2, д). Найбільший зазор Smax – різниця між найбільшим граничним розміром отвору і найменшим граничним розміром вала в посадці із зазором або перехідній посадці: Smax = Dmax  dmin (1.9) або Smax=  ES  ei . (1.10) Найменший зазор Smin – різниця між найменшим граничним розміром отвору і найбільшим граничним розміром вала в посадці із зазором: Smin = Dmin dmax (1.11) або Smin  EI  es . (1.12) Середній зазор Sс – середнє арифметичне найбільшого та найменшого зазорів: Sc  (Smax  Smin ) / 2 . (1.13) Допуск посадки із зазором TS визначається, як: TS  Smax  Smin (1.14) або TS  TD  Td . (1.15) Найбільший натяг Nmax – різниця між найбільшим граничним розміром вала і найменшим граничним розміром отвору до складання в посадці з натягом або перехідній посадці: Nmax  dmax  Dmin (1.16) або Nmax es  EI . (1.17) Найменший натяг Nmin – різниця між найменшим граничним розміром вала і найбільшим граничним розміром отвору до складання в посадці з натягом: Nmin dmin  Dmax (1.18) Або Nmin ei  ES . (1.19) Середній натяг Nс – середнє арифметичне найбільшого та найменшого натягів: 9 Nc  (Nmax  Nmin ) / 2 . (1.20) Допуск посадки з натягом TN визначається, як: TN  Nmax  Nmin (1.21) або TN  TD  Td . (1.22) Допуск перехідної посадки TSN визначається, як: TSN  Smax  Nmax (1.23) або TSN TD  Td . (1.24) 1.2. Нормальні лінійні розміри Номінальні розміри деталей слід призначати з рядів нормальних лінійних розмірів за ГОСТ 6636-69. Нормальні лінійні розміри встановлені у чотирьох основних рядах: Ra 5, Ra 10, Ra 20, і Ra 40 (табл. А.1). Під час вибору розмірів перевагу слід надавати ряду з більш крупною градацією розмірів, тобто в пер- шу чергу використовують ряд Ra 5 і в останню – Ra 40. 1.3. Єдина система допусків і посадок Єдина система допусків і посадок (ЄСДП) відповідає міжнародній системі допусків і посадок - ISO і поширюється на гладкі циліндричні з’єднання, а та- кож на не спряжені елементи з гладкими циліндричними або з плоскими пара- лельними поверхнями, без обмежень за матеріалами деталей та способами об- робки. Основними перевагами використання Єдиної системи допусків і посадок є можливість розширення зовнішньої торгівлі, міжнародної наукової та техніко- економічної співпраці; більший діапазон і більш рівномірна градація числових значень допусків, посадок, зазорів і натягів, а також можливість її використання і для інших видів з’єднань деталей (шпонкових, шліцьових тощо). В ЄСДП встановлено: - інтервали номінальних розмірів; - квалітети; - формули для визначення допусків та основних відхилень; - числові значення допусків та основних відхилень; - поля допусків загального призначення та їхні граничні відхилення; - посадки в системі отвору і посадки в системі вала; - рекомендації з утворення посадок. Допуски та посадки, встановлені системою, відносяться до деталей, розміри яких визначені за нормальної температури, яка становить 20 °С. Інтервали номінальних розмірів. Єдина система допусків і посадок поширюється на діапазон розмірів гладких циліндричних або плоских поверхонь до 40000 мм. Усі розміри розбиті на інтервали: основні і проміжні (табл. 1.1). 10 Таблиця 1.1 Інтервали номінальних розмірів, мм (за ДСТУ 2500-94, фрагмент) Основні інтервали Проміжні інтервали Понад 0 до 3 включно - « 3 « 6 « - « 6 « 10 « - « 10 « 18 « Понад 10 до 14 включно « 14 « 18 « « 18 « 30 « « 18 « 24 « « 24 « 30 « « 30 « 50 « « 30 « 40 « « 40 « 50 « « 50 « 80 « « 50 « 65 « « 65 « 80 « « 80 « 120 « « 80 « 100 « « 100 « 120 « « 120 « 140 « « 120 « 180 « « 140 « 160 « « 160 « 180 « « 180 « 200 « « 180 « 250 « « 200 « 225 « « 225 « 250 « « 250 « 315 « « 250 « 280 « « 280 « 315 « « 315 « 400 « « 315 « 355 « « 355 « 400 « « 400 « 500 « « 400 « 450 « « 450 « 500 « « 500 « 630 « « 500 « 560 « « 560 « 630 « Інтервали побудовані таким чином, що перша цифра інтервалу не входить в цей інтервал, а остання входить. Наприклад, номінальний розмір 30 мм вхо- дить в інтервал «понад 18 до 30 мм». Квалітети. Квалітет (міра точності) – сукупність допусків, що розгля- даються, як відповідні одному рівню точності для всіх номінальних розмірів. В ЄСДП передбачено 20 квалітетів: 01; 1; 2; ...;16; 17; 18. Найточніший з них – 01-й, а найгрубіший - 18-й. Допуск у квалітеті однаковий, як для валів, так і для отворів одного номі- нального розміру. Найточніші квалітети (01, 1, 2, 3, 4), як правило, застосовуються для виго- товлення зразкових мір та калібрів. Квалітети з 5-го по 12-й, як правило, застосовуються для спряжених еле- ментів деталей. Квалітети з 12-го по 18-й застосовуються для не спряжених елементів де- талей. Формули допусків. Формули для розрахунку допусків за квалітетами наве- дено в таблиці 1.2. Починаючи з 2-го квалітету допуск визначається за форму- лою: 11 3 IT  k  i , (1.25) де k – число одиниць допуску, встановлене для кожного квалітету; і – одиниця допуску. Для розмірів більше 500 мм одиниця допуску позначається І. Одиниця допуску і (І) – множник у формулах допусків, що є функцією номінального розміру та який служить для визначення числового значення до- пуску. Таблиця 1.2 Формули розрахунку допусків (за ДСТУ 2500-94, фрагмент) Квалітети 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 Число одиниць допуску k 2,7 3,7 5 7 10 16 25 40 64 100 160 250 400 640 1000 1600 2500 Значення допусків для номі- нальних розмірів, мкм до 500мм включно k  i , де i  0,45  3 D  0,001  D понад 500 до 3150мм включно k  i , де i  0,004  D  2,1 Примітки: 1. D – середнє геометричне із крайніх значень кожного інтервалу номінальних розмірів в мм. Для інтервалу до 3 мм приймається D  . 2. Значення k, починаючи з 5-го квалітету, приблизно відповідають геометричній прогресії з кое- фіцієнтом 1,6. 3. Значення допусків для квалітетів 2, 3 і 4 приблизно є членами геометричної прогресії, першим та останнім членами якої є значення допусків квалітетів 1-го та 5-го. 4. Починаючи з 6-го квалітету, значення допусків помножують на 10 в разі переходу з цього квалі- тету на п’ять квалітетів грубіше (за винятком значення 7,5, яке округляють до 8 для 6-го квалітету в інтервалі розмірів від 3 до 6 мм). Це правило є дійсним і для допусків грубіших 16-го квалітету. Відповідно до формул, наведених в табл. 1.2, одиниця допуску і (І) є вели- чиною постійною для усіх розмірів, що входять в певний інтервал. Тому і чис- лові значення допусків однакові для кожного з номінальних розмірів, що зна- ходяться в межах певного інтервалу (табл. A.2). В межах одного квалітету числові значення допусків зростають із збіль- шенням крайніх значень інтервалу, а в межах одного інтервалу розмірів допус- ки зростають із збільшенням номера квалітету (табл. A.2). Основні відхилення. В ЄСДП основні відхилення позначають літерами ла- тинського алфавіту: отворів – великими, а валів – малими. В діапазоні розмірів до 500 мм передбачено 28 основних відхилень отво- рів: A, B, C, CD, D, E, EF, F, FG, G, H, JS, J, K, M, N, P, R, S, T, U, V, X, Y, Z, ZA, ZB, ZC і стільки ж – для валів: a, b, c, cd, d, е, ef, f, fg, g, h, js, j, k, m, n, p, r, s, t, u, v, x, y, z, za, zb, та zc. Схему розташування основних відхилень отворів та валів відносно нульо- вої лінії показано на рис. 1.3. 12 Рис. 1.3 - Схема розташування полів допусків отворів (а) та валів (б) відносно нульової лінії Числові значення основних відхилень отворів наведено в табл. А.3, а валів – в табл. А.4. Для отворів з основними відхиленнями від А до Н, поля допусків яких зна- ходяться вище нульової лінії (рис. 1.3, а), встановлено числові значення нижніх відхилень ЕІ, а для отворів з основними відхиленнями від J до ZC, поля допус- ків яких знаходяться нижче нульової лінії, встановлено числові значення верх- ніх відхилень ES (табл. А.3). Для валів з основними відхиленнями від a до h, чиї поля допусків знахо- дяться під нульовою лінією (рис. 1.3, б), встановлено числові значення верхніх відхилень es. Для валів з основними відхиленнями від j до zc, поля допусків яких знаходяться над нульовою лінією, встановлено числові значення нижніх відхилень еі (табл. А.4). Основні відхилення отвору і вала, позначені однаковими літерами, розта- шованими симетрично відносно нульової лінії: для отворів від А до Н EI = – es; від J до ZC , відповідно, ES = – ei. Наприклад, значення основного відхилення А для розміру 30 мм становить (табл. А.3): EI = + 300 мкм, а основного відхилення а для цього розміру становить (табл. А.4): es = – 300 мкм. Це правило дійсне для усіх основних відхилень отворів, за винятком основних відхилень J, K, M, N до 8-го квалітету включно, та основних відхилень від P до ZC до 7-го квалітету включно. Для цих основних відхилень діє спеціальне правило, за яким: 13 ES = – ei + , де  - поправка, що дорівнює різниці між допусками даного квалітету і найближчого більш точного (вибирається за квалітетом з додаткових граф табл. А.3). Це правило дозволяє отримувати ідентичні зазори і натяги в двох аналогічних посадках в системі отвору та в системі вала, в яких вал виготовляється на один квалітет точніше за отвір, наприклад, H7/p6 та P7/h6. Для основних відхилень JS, js граничні відхилення залежать від допуску (квалітету): ES (es)= + IT/2; EI (ei)= – IT/2. Від квалітету залежать також значення основних відхилень валів j та k (табл. А.4). Таким чином, в ЄСДП для будь-якого поля допуску наведено значення тільки одного з граничних відхилень – основного, тобто найближчого до ну- льової лінії. Друге граничне відхилення, неосновне, визначається за однією із формул: для отвору: ITD ES  EI ; (1.26) для вала ITd es  ei . (1.27). Умовне позначення поля допуску складається з умовного позначення основного відхилення літерою латинського алфавіту та квалітету. Наприклад: поля допусків валів – k6, f7; поля допусків отворів – H7, U8. Умовне позначення посадки складається з умовних позначень отвору та валу записаних у вигляді дробу з горизонтальною або нахиленою рискою: H 7/ k6, U8 / h7. Системи посадок. Однакові зазори та натяги в ЄСДП можна отримати в посадках в системі отвору або в системі вала. Посадка в системі отвору – це посадка, в якій необхідні зазори і натяги утворюються сполученням різних полів допусків валів з полем допуску основного отвору (рис. 1.4, а). Основний отвір – це отвір, нижнє відхилення якого дорівнює нулю. Йому відповідає основне відхилення H. Поєднуючи вали з основними відхиленнями від а до zc з основними отворами Н, отримують посадки в системі отвору. Посадки з зазором забезпечують- ся поєднанням основного отвору Н з валами a, b, c, cd, d, e, ef, f, fg, g, h; перехі- дні посадки – з валами js, j, k, m, n, а посадки з натягом – з валами p, r, s, t, u, v, x, y, z, za, zb, zc. Посадка в системі вала – це посадка, в якій необхідні зазори і натяги утворюються сполученням різних полів допусків отворів з полем допуску основного вала (рис. 1.4, б). 14 Рис. 1.4 - Схеми полів допусків посадок в системі отвору (а) та в системі вала (б) Основний вал – це вал, верхнє відхилення якого дорівнює нулю. Йому відповідає основне відхилення h. Поєднуючи отвори з основними відхиленнями від A до ZC з основними валами h, отримують посадки в системі вала. Посадки з зазором забезпечуються поєднанням основного вала h з отворами A, B, C, CD, D, E, EF, F, FG, G, H; пе- рехідні посадки – з отворами JS, J, K, M, N, а посадки з натягом – з отворами P, R, S, T, U, V, X, Y, Z, ZA, ZB, ZC. Поля допусків для отворів та валів встановлено ДСТУ ISO 286-2-2002 та ГОСТ 25347-82. Рекомендовані, переважні та додаткові поля допусків для валів та отворів за ГОСТ 25347-82 наведені в табл. 1.3 та 1.4, а поля допусків за ДСТУ ISO 286-2-2002 у табл. 1.5 та 1.6. Таблиця 1.3 Рекомендовані, переважні та додаткові поля допусків валів для номі- нальних розмірів від 1 до 500 мм. (за ГОСТ 25347-82) Примітка. Поля допусків, що позначені *, як правило, не призначені для посадок. n4 p4 js5 j5 k5 s5 t5 u5 d6 ef6 f6 d7 e7 js7 j7 k7 v6 x6 z6 x7 ef8 f8 g7 g8 9 a9 c9 cd9 d9 z8 za8 zb8 zc8 x9 z9 c11 b12 c12 d12 13 a13 b13 js18* h18* 18 js17* h17* 17 js16* h16* 16 js15* h15* 15 js14* h14* 14 js13* h13* js12* h12 12 js11* h11 d11 b11 a11 11 js10* h10 d10 10 js9* h9 f9 e9 b9 x8 u8 s8 js8* h8 e8 d8 c8 8 z7 v7 u7 r7 s7 t7 p7 n7 m7 h7 f7 ef7 7 u6 t6 s6 r6 p6 n6 m6 k6 j6 js6 h6 g6 fg6 e6 6 r5 p5 n5 m5 h5 e5 ef5 f5 fg5 g5 5 m4 k4 js4 h4 g4 f4 fg4 4 js3* h3* 3 js2* h2* 2 js1* h1* 1 js0* h0* 0 js01* h01* 01 zc zb za z y x v u t s r p n m k j js h g fg f ef e d cd c b a Основні відхилення Ква- літет 15 Таблиця 1.4 Рекомендовані, переважні та додаткові поля допусків отворів для номінальних розмірів від 1 до 500 мм. (за ГОСТ 25347-82) Примітка. Поля допусків, що позначені *, як правило, не призначені для посадок. Таблиця 1.5 Поля допусків валів для номінальних розмірів до 500 мм. (за ДСТУ ISO 286-2-2002) Ква- літет Основні відхилення a b c cd d e ef f fg g h js j k m n p r s t u v x y z za zb zc 1 h1 js1 2 h2 js2 3 ef3 f3 fg3 g3 h3 js3 k3 m3 n3 p3 r3 s3 4 ef4 f4 fg4 g4 h4 js4 k4 m4 n4 p4 r4 s4 5 cd5 d5 e5 ef5 f5 fg5 g5 h5 js5 j5 k5 m5 n5 p5 r5 s5 t5 u5 v5 x5 6 cd6 d6 e6 ef6 f6 fg6 g6 h6 js6 j6 k6 m6 n6 p6 r6 s6 t6 u6 v6 x6 y6 z6 za6 7 cd7 d7 e7 ef7 f7 fg7 g7 h7 js7 j7 k7 m7 n7 p7 r7 s7 t7 u7 v7 x7 y7 z7 za7 zb7 zc7 8 c8 cd8 d8 e8 ef8 f8 fg8 g8 h8 js8 j8 k8 m8 n8 p8 r8 s8 t8 u8 v8 x8 y8 z8 za8 zb8 zc8 9 а9 b9 c9 cd9 d9 e9 ef9 f9 fg9 g9 h9 js9 k9 m9 n9 p9 r9 s9 u9 x9 y9 z9 za9 zb9 zc9 10 а10 b10 c10 cd10 d10 e10 ef10 f10 fg10 g10 h10 js10 k10 p10 r10 s10 x10 y10 z10 za10 zb10 zc10 11 а11 b11 c11 d11 h11 js11 k11 z11 za11 zb11 zc11 12 а12 b12 c12 d12 h12 js12 k12 13 а13 b13 d13 h13 js13 k13 14 h14 js14 15 h15 js15 16 h16 js16 17 h17 js17 18 h18 js18 E5 EF5 F5 FG5 G5 D6 E6 EF6 F6 FG6 G6 D7 E7 EF7 F7 C8 E8 EF8 F8 JS6 J6 K6 J7 JS8 J8 K8 N5 P5 P6 R6 S6 T6 R7 S7 T7 U7 R8 P9 N10 Z8 9 A9 B9 C9 CD9 D9 D10 E10 D11 F9 F10 B12 C12 D12 13 A13 B13 C13 JS18* H18* 18 JS17* H17* 17 JS16* H16* 16 JS15* H15* 15 JS14* H14* 14 JS13* H13* JS12* H12 12 JS11* H11 C11 B11 A11 11 JS10* H10 10 N9 JS9* H9 E9 U8 N8 P8 M8 H8 D8 8 P7 N7 M7 K7 JS7 H7 G7 7 N6 M6 H6 6 M5 K5 JS5 H5 5 JS4* H4* 4 JS3* H3* 3 JS2* H2* 2 JS1* H1* 1 JS0* H0* 0 JS01* H01* 01 Z Y X V U T S R P N M K J JS H G FG F EF E D CD C B A Основні відхилення Квалі- тет 16 Таблиця 1.6 Поля допусків отворів для номінальних розмірів до 500 мм. (за ДСТУ ISO 286-2-2002) Ква- літет Основні відхилення A B C CD D E EF F FG G H JS J K M N P R S T U V X Y Z ZA ZB ZC 1 H1 JS1 2 H2 JS2 3 EF3 F3 FG3 G3 H3 JS3 K3 M3 N3 P3 R3 S3 4 EF4 F4 FG4 G4 H4 JS4 K4 M4 N4 P4 R4 S4 5 E5 EF5 F5 FG5 G5 H5 JS5 K5 M5 N5 P5 R5 S5 T5 U5 V5 X5 6 CD6 D6 E6 EF6 F6 FG6 G6 H6 JS6 J6 K6 M6 N6 P6 R6 S6 T6 U6 V6 X6 Y6 Z6 ZA6 7 CD7 D7 E7 EF7 F7 FG7 G7 H7 JS7 J7 K7 M7 N7 P7 R7 S7 T7 U7 V7 X7 Y7 Z7 ZA7 ZB7 ZC7 8 B8 C8 CD8 D8 E8 EF8 F8 FG8 G8 H8 JS8 J8 K8 M8 N8 P8 R8 S8 T8 U8 V8 X8 Y8 Z8 ZA8 ZB8 ZC8 9 А9 B9 C9 CD9 D9 E9 EF9 F9 FG9 G9 H9 JS9 K9 M9 N9 P9 R9 S9 U9 X9 Y9 Z9 ZA9 ZB9 ZC9 10 А10 B10 C10 CD10 D10 E10 EF10 F10 FG10 G10 H10 JS10 K10 M10 N10 P10 R10 S10 U10 X10 Y10 Z10 ZA10 ZB10 ZC10 11 А11 B11 C11 D11 H11 JS11 N11 Z11 ZA11 ZB11 ZC11 12 А12 B12 C12 D12 H12 JS12 13 А13 B13 C13 D13 H13 JS13 14 H14 JS14 15 H15 JS15 16 H16 JS16 17 H17 JS17 18 H18 JS18 Переважні і рекомендовані посадки для діапазону розмірів 1…500 мм в системі отвору та в системі валу наведено в табл. 1.7 та 1.8. Посадки можуть бути призначені або в системі отвору або в системі вала. Система отвору є переважною, як більш економічна. Застосування посадок в системі отвору зменшує номенклатуру необхідних для виготовлення деталей різальних та вимірювальних інструментів, а значить і витрати на їх виготовлення або придбання. Систему вала слід застосовувати тільки у конструктивно або економічно обґрунтованих випадках, наприклад, коли вали виготовляють із точних заготовок і вони не потребують додаткової обробки; коли вал є стандартyою деталлю; коли вал постійного розміру з'єднується з декількома отворами за різними посадками. Під час призначення полів допусків та посадок перевагу слід надавати рекомендованим полям допусків та посадкам, причому в першу чергу – переважним. Також, в технічно обґрунтованих випадках, можуть використовуватись позасистемні посадки, які ще називають комбінованими. Це посадки, які не можна віднести ні до системи отвору, ні до системи вала. Утворюються ці посадки сполученням стандартних полів допусків отвору та вала. Приклади умовного позначення посадок: в системі отвору: Н6 / s5; H7 / g6 ; в системі вала: E9 / h8; P7 / h6; комбінованих: E9 / k6; D11 / n6. 17 Таблиця 1.7 Рекомендовані та переважні посадки с системі отвору для номінальних розмірів від 1 до 500 мм (за ГОСТ 25347-82) Основні відхилення валів Поле допуску основного отвору H5 H6 H7 H8 H9 H10 H11 H12 Посадки a H11 a11 b H11 b11 H12 b12 c H7 c8 H8 c8 H11 c11 d H7 d8 H8 ; H8 d8 d9 H9 d9 H10 d10 H11 d11 e H7 ; H7 e7 e8 H8 ; H8 e8 e9 H9 ; H9 e8 e9 f H6 f6 H7 f7 H8 ; H8 ; H8 f7 f8 f9 H9 ; H9 f8 f9 g H5 g4 H6 g5 H7 g6 h H5 h4 H6 h5 H7 h6 H8 ; H8 ; H8 h7 h8 h 9 H9 ; H9 h8 h 9 H10 ; H10 h9 h10 H11 h11 H12 h12 js H5 js4 H6 js5 H7 js6 H8 js7 k H5 k4 H6 k5 H7 k6 H8 k7 m H5 m4 H6 m5 H7 m6 H8 m7 n H5 n4 H6 n5 H7 n6 H8 n7 p H6 p5 H7 p6 r H6 r5 H7 r6 s H6 s5 H7 ; H7 s6 s7 H8 s7 t H7 t6 u H7 u7 H8 u8 x H8 x8 z H8 z8 Примітка: В рамках виділено переважні посадки 18 Таблиця 1.8 Рекомендовані та переважні посадки в системі вала для номінальних розмірів від 1 до 500мм (за ГОСТ 25347-82) Основні відхилення отворів Поле допуску основного валу h4 h5 h6 h7 h8 h9 h10 h11 h12 Посадки A A11 h11 B B11 h11 B12 h12 C C11 h11 D D8 h6 D8 h 7 D8 ; D 9 h 8 h 8 D 9 ; D10 h 9 h9 D10 h10 D11 h11 E E8 h6 E8 h7 E8 ; E9 h8 h8 E9 h9 F F7 h5 F7 ; h6 F8 h6 F8 h7 F8 ; F9 h8 h8 F9 h9 G G5 h4 G6 h5 G7 h6 H H5 h4 H6 h5 H7 h6 H8 h7 H8 ; h8 H9 h8 H8 ; H9 ; h9 h9 H10 h9 H10 h10 H11 h11 H12 h12 JS JS5 h4 JS6 h5 JS7 h6 JS8 h7 K K5 h4 K6 h5 K6 h6 K8 h7 M M5 h4 M6 h5 M7 h6 M8 h7 N N5 h4 N6 h5 N7 h6 N8 h7 P P6 h5 P7 h6 R R7 h6 S S7 h6 T T7 h6 U U8 h7 Примітка: В рамках виділено переважні посадки. 19 1.4. Позначення полів допусків і посадок на креслениках Поля допусків і посадки на кресленнях позначають за одним із способів, показаних на рис. 1.5, а саме: 1) умовне позначення полів допусків для валів, отворів та з’єднань (рис. 1.5, а, б, в); 2) позначення з числовими значеннями граничних відхилень для валів, отворів та з’єднань (рис. 1.5, г, д, е); 3) умовне позначення полів допусків з вказаними числовими значеннями граничних відхилень для валів, отворів та з’єднань (рис. 1.5, ж, и, к). Рис. 1.5 - Позначення полів допусків та посадок на кресленнях Умовне позначення полів допусків є переважним. Позначення полів допусків з вказаними числовими значеннями граничних відхилень є обов'язковим у випадках: - за призначення граничних відхилень розмірів, які не включені в ряди нормальних лінійних розмірів за ГОСТ 6636-69; - за призначення граничних відхилень, умовне позначення яких не передбачено ГОСТ 25347-82; - за призначення граничних відхилень розмірів уступів з несиметричним полем допуску; - граничні відхилення кутових розмірів призначають тільки числовими значеннями. 20 1.5. Розрахунок характеристик посадок Алгоритм розрахунку характеристик посадок наведено на рис. 1.6. В першому блоці визначаються номінальний розмір посадки, поле допуску отвору та поле допуску вала, система посадки. В другому блоці визначаються граничні розміри отвору (п.2.1) та вала (п.2.2). Залежно від умовного позначення основного відхилення та інтервалу розмірів, в який входить номінальний розмір посадки, визначають для отвору та вала основні відхилення (верхнє – ES, es або нижнє – EI, ei) та їхні числові значення (табл. А.3 та А.4 відповідно). За табл. А.2, залежно від квалітету (цифра в умовному позначенні поля допуску) та інтервалу розмірів, в який входить номінальний розмір посадки, визначають числове значення допуску: для отвору - ITD , для вала - ITd . Визначають друге (неосновне) відхилення: - для отвору за формулою ITD = ES – EI; - для вала за формулою ITd = es – ei. Граничні розміри отвору та вала визначають за формулами: Dmax = D + ES; Dmin = D + EI; dmax = d + es; dmin = d + ei. В третьому блоці будується схема посадки. За наведеним в алгоритмі прикладом із дотриманням положення відносно нульової лінії будуються поле до- пуску отвору та поле допуску вала. На схемі посадки вказуються числові значення D (d), ES, es, EI, ei, Dmax , Dmin , dmax , dmin . В четвертому блоці визначається характер посадки. Залежно від того, якій, з наведених в алгоритмі, схемі (4.1, 4.2 або 4.3) відповідає розташування полів допусків отвору та вала на схемі заданої посадки, визначається характер посадки. Якщо поле допуску отвору на схемі розташовано над полем допуску вала - посадка із зазором (схема 4.1); якщо поля допусків отвору і вала перекриваються (повністю або частково) - перехідна посадка (схема 4.2); якщо поле допуску вала на схемі розташовано над полем допуску отвору – посадка з натягом (схема 4.3). В п'ятому блоці розраховуються характеристики посадки. Залежно від характеру посадки, встановленого в блоці 4, визначаються характеристики посадки. Для посадки із зазором: граничні зазори, середній зазор та допуск посадки із зазором за формулами блоку 5.1. Для перехідної посадки: найбільший граничний зазор, найбільший граничний натяг та допуск перехідної посадки за формулами блоку 5.2. Для посадки з натягом: граничні натяги, середній натяг та допуск посадки з натягом за формулами блоку 5.3. Числові значення граничних зазорів та натягів показують на схемі посадки. 21 Рис. 1.6 - Алгоритм розрахунку характеристик посадок 22 Приклад 1.1. Розрахувати характеристики посадки  30H8/d9 та побудувати схему полів допусків. Розрахунок: 1. Позначення посадки -  30H8/d9: - номінальний розмір посадки D (d) = 30 мм; - поле допуску отвору  30H8; - поле допуску вала  30d9; - посадка в системі отвору. 2. Визначення граничних розмірів. 2.1 Визначення граничних розмірів отвору  30H8: - позначення основного відхилення отвору – Н. Основним є нижнє відхилення (табл. А.3): EI = 0; - квалітет - 8-й. За табл. А.2 для інтервалу 18  30 мм допуск становить: ІТD = 33 мкм. Верхнє відхилення визначається, як ЕS = EI + ІТD = 0 + 33 = + 33 мкм. Граничні розміри отвору: Dmax = D + ES = 30 + 0,033 = 30,033 мм; Dmin = D + EI = 30 + 0 = 30 мм. 2.2 Визначення граничних розмірів вала  30d9: - позначення основного відхилення валу – d. За табл. А.4 для інтервалу – 18  30 мм основним є верхнє відхилення: es = – 65 мкм; - квалітет - 9-й. За табл. А.2 для інтервалу 18  30 мм допуск становить: ІТd = 52 мкм. Нижнє відхилення визначається, як еi= es – ІТd = – 65 – 52 = – 117 мкм. Граничні розміри вала: dmax = d + es = 30 + ( – 0,065) = 29,935 мм; dmin = d + ei = 30 + ( – 0,117) = 29,883 мм. 3. Побудова схеми посадки  30H8/d9. Горизонтально проводиться нульова лінія, вгору від неї відкладаються (в довільному масштабі) додатні відхилення, вниз - від'ємні. Оскільки нижнє відхилення отвору EI = 0, а верхнє відхилення ЕS = + 33 мкм, поле допуску отвору розташовано вище нульової лінії (рис. 1.7). Так як граничні відхилення вала від'ємні : es = – 65 мкм та ei = – 117 мкм, поле допуску вала розташовано нижче нульової лінії (рис. 1.7). Позначаються на схемі D = d = Dmin = 30 мм; ES = + 33 мкм; EI = 0; Dmax = 30,033 мм; es = – 65 мкм; ei = – 117 мкм; dmax = 29,935 мм; dmin = 29,883 мм. 4. Схема посадки  30H8/d9 відповідає схемі 4.1 алгоритму: поле допуску отвору розташоване над полем допуску вала, що відповідає посадці із зазором. 5. Розрахунок характеристик посадки. Характеристики посадки із 23 зазором розраховуються за формулами блоку 5.1 алгоритму рис. 1.6: Рис. 1.7 - Схема посадки  30H8/d9 найбільший граничний зазор Smax = Dmax – dmin = 30,033 – 29,883 = 0,150 мм; найменший граничний зазор Smin = Dmin – dmax = 30 – 29,935 = 0,065 мм; середній зазор Sс = ( Smax + Smin )  2 = ( 0,150 + 0,065 )  2 = 0,1075 мм; допуск посадки TS = Smax – Smin = 0,150 – 0,065 = 0,085 мм; TS = ITD + ITd.= 0,033 + 0,052 = 0,085 мм. Граничні зазори (Smax, Smin) позначаються на схемі посадки (рис. 1.7). Приклад 1.2. Розрахувати характеристики посадки  110H7/s6 та побудувати схему полів допусків. Розрахунок: 1. Позначення посадки -  110H7/s6: - номінальний розмір посадки D(d) = 110 мм; - поле допуску отвору:  110H7; - поле допуску вала:  110s6; - посадка в системі отвору. 2. Визначення граничних розмірів. 2.1 Визначення граничних розмірів отвору  110H7: - позначення основного відхилення отвору – Н. Основним є нижнє відхилення (табл. А.3): EI = 0; - квалітет – 7-й. За табл. А.2 для інтервалу 80  120 мм допуск становить: ІТD = 35 мкм. Верхнє відхилення визначається, як ЕS = EI + ІТD = 0 + 35 = + 35 мкм. Граничні розміри отвору: 24 Dmax = D + ES = 110 + 0,035 = 110,035 мм; Dmin = D + EI = 110 + 0 = 110 мм. 2.2 Визначення граничних розмірів вала  110s6: -позначення основного відхилення вала – s. За табл. А.4 для інтервалу 100-120 мм основним є нижнє відхилення: еі = + 79 мкм; - квалітет – 6-й. За табл. А.2 для інтервалу 80  120 мм допуск становить: ІТd = 22 мкм. Верхнє відхилення визначається, як es = еi + ІТd = +79 + 22= +101 мкм. Граничні розміри вала: dmax = d + es = 110 + 0,101 = 110,101 мм; dmin = d + ei = 110 + 0,079 = 110,079 мм. 3. Побудова схеми посадки  110H7/s6. Горизонтально проводиться нульова лінія, вгору від неї відкладаються (в довільному масштабі) додатні відхилення, вниз - від'ємні. Оскільки нижнє відхилення отвору EI = 0, а верхнє відхилення ЕS = + 33 мкм, поле допуску отвору розташовано вище нульової лінії (рис. 1.8). Рис. 1.8 - Схема посадки  110H7/s6 Так як граничні відхилення валу додатні : еі = + 79 мкм, es = + 101 мкм, поле допуску вала розташовано вище нульової лінії (рис. 1.8). На схемі позначаються D = d = Dmin = 110 мм; ES = + 35 мкм; EI = 0; Dmax = 110,035 мм; es = + 101 мкм; ei = + 79 мкм; dmax = 110,101 мм; dmin = 110,079 мм. 4. Схема посадки  110H7/s6 відповідає схемі 4.3 алгоритму, поле допуску вала розташовано над полем допуску отвору, що відповідає посадці з натягом. 5. Розрахунок характеристик посадки. Характеристики посадки з натягом розраховуються за формулами блоку 5.3 алгоритму рис. 1.6: найбільший граничний натяг Nmax = dmax – Dmin = 110,101 – 110,000 = 0,101 мм; найменший граничний натяг 25 Nmin = dmin – Dmax = 110,079 – 110,035 = 0,044 мм; середній натяг Nс = ( Nmax+ Nmin )  2 = ( 0,101 + 0,044 )  2 = 0,0725 мм; допуск посадки TN = Nmax – Nmin = 0,101 – 0,044 = 0,057 мм; TN = ITD + ITd.= 0,033 + 0,052 = 0,085 мм. Граничні натяги (Nmax, Nmin) позначаються на схемі посадки (рис. 1.8). Приклад 1.3. Розрахувати характеристики посадки  50N7/h6 та побудувати схему полів допусків. Розрахунок: 1. Позначення посадки -  50N7/h6: - номінальний розмір посадки D (d) = 50 мм; - поле допуску отвору:  50N7; - поле допуску вала:  50h6; - посадка в системі вала. 2. Визначення граничних розмірів. 2.1 Визначення граничних розмірів отвору  50N7: - позначення основного відхилення отвору – N, квалітет - 7-й; основним є верх- нє відхилення (табл. А.3), для інтервалу розмірів 40  50 мм: ES = – 17 + ; - для даного інтервалу розмірів за 7-м квалітетом (табл. А.3):  = 9 мкм. - верхнє відхилення буде: ES = – 17 + 9 = – 8 мкм. - за табл. А.2 для інтервалу 30  50 мм допуск становить: ІТD = 25 мкм. Нижнє відхилення визначається, як ЕI = ES - ІТD = – 8 – 25 = – 33 мкм. Граничні розміри отвору: Dmax = D + ES = 50 – 0,008 = 49,992 мм; Dmin = D + EI = 50 – 0,033 = 49,967 мм. 2.2 Визначення граничних розмірів вала  50h6: - позначення основного відхилення вала – h. За табл. А.4 для інтервалу 30  50 мм основним є верхнє відхилення: es = 0; - квалітет - 6-й. За табл. А.2 для інтервалу 30  50 мм допуск становить: ІТd = 16 мкм. Нижнє відхилення визначається, як еi = es – ІТd = 0 – 16 = – 16 мкм. Граничні розміри вала: dmax = d + es = 50 + 0 = 50,000мм; dmin = d + ei = 50 – 0,016 = 49,984мм. 3. Побудова схеми посадки. Горизонтально проводиться нульова лінія, вго- ру від неї відкладаються (в довільному масштабі) додатні відхилення, вниз - ві- д'ємні. Граничні відхилення отвору  50N7 від'ємні (ES = – 8 мкм, ЕI = – 33 мкм), тому поле допуску отвору розташовано нижче нульової лінії (рис. 1.9). Верхнє відхилення валу es = 0, а нижнє відхилення ei = – 16 мкм, поле до- 26 пуску вала розташовано нижче нульової лінії (рис.1.9). На схемі позначають: D = d = dmax = 50 мм; ES = – 8 мкм; EI = – 33 мкм; Dmax = 49,992 мм; Dmin = 49,967 мм; es = 0 мкм; ei = – 16 мкм; dmax = 50 мм; dmin = 49,984 мм. 4. Схема посадки  50N7/h6 відповідає одній із схем блоку 4.2 алгоритму – поля допусків отвору та вала частково перекриваються, що відповідає перехід- ній посадці. 5. Розрахунок характеристик посадки. Характеристики перехідної посад- ки розраховуються за формулами блоку 5.2 алгоритму рис. 1.6: найбільший граничний зазор Smax = Dmax – dmin = 49,992 – 49,984 = 0,008 мм; найбільший граничний натяг Nmax = dmax – Dmin = 50,000 – 49,967 = 0,033 мм; допуск посадки TSN = Smax + Nmax = 0,008 – 0,033 = 0,041 мм; TSN = ITD + ITd.= 0,025 + 0,016 = 0,041 мм. Найбільші зазор та натяг (Smax, Nmax) позначаються на схемі посадки (рис. 1.9). Рис. 1.9 - Схема посадки  50N7/h6 1.6. Контрольні запитання 1. Що називають розміром? В чому полягає відмінність між номінальним, граничними та дійсним розмірами? 2. Що називають відхиленням? Як визначаються відхилення граничні, се- редні, дійсні? 3. В чому полягає відмінність між поняттями допуск та поле допуску; по- садка та допуск посадки? 4. Як встановити відповідність деталі заданому полю допуску? 5. Що називають зазором та які види зазорів бувають? 6. Що називають натягом та які види натягів бувають? 7. Якими параметрами характеризується посадка з зазором? 27 8. Якими параметрами характеризується посадка з натягом? 9. Якими параметрами характеризується перехідна посадка? 10. Одиниця допуску. Призначення та формули визначення. 11. Квалітет. Які квалітети передбачені системою допусків та посадок, об- ласть застосування? 12. Як визначаються допуски за квалітетом? Як змінюється величина допу- ску залежно від номінального розміру та квалітету? 13. Чи можна, порівнюючи тільки значення допусків для двох різних розмі- рів, визначити, у якого з цих розмірів більш точний допуск? Обґрунтуй- те. 14. Основне відхилення. Які основні відхилення отворів та валів передбаче- ні в ЄСДП? 15. Посадки в системі отвору. Які вони мають переваги? 16. Посадки в системі вала. Коли вони застосовуються? 17. Способи позначення розмірів та відхилень на кресленнях. 1.7. Контрольні завдання Завдання 1.1. Для заданої посадки (табл. 1.9) розрахувати характеристики посадки та побудувати схему полів допусків. Таблиця 1.9 Варіанти контрольних завдань 1.1 В ар іа н т Позначення посадки В ар іа н т Позначення посадки В ар іа н т Позначення посадки В ар іа н т Позначення посадки В ар іа н т Позначення посадки 1  40H8/s7 11  25H8/x8 21  25H8/x8 31  20M8/h7 41  12H8/k7 2  50H8/u7 12  85H8/s7 22  85H8/s7 32  25K8/h7 42  18H8/js7 3  60H8/n7 13  45H8/z8 23  45H8/z8 33  30JS8/h7 43  25H8/e8 4  30H8/m7 14  53H8/js7 24  53H8/js7 34  100D8/h8 44  18H8/d8 5  20H8/k7 15  12H8/e8 25  12H8/e8 35  40F8/h8 45  60H8/s7 6  25H8/js7 16  63M8/h7 26  100H8/u8 36  50U8/h8 46  95H8/c8 7  45H7/h7 17  70K8/h7 27  110H8/n7 37  67H8/s7 47  60H8/d8 8  50H8/e8 18  75H8/d8 28  75H8/m7 38  19H8/c8 48  67H8/js7 9  36H8/c8 19  80H8/h8 29  40H8/k7 39  20H8/f8 49  53H8/s7 10  65H8/u7 20  85H8/f8 30  15N8/h7 40  75H8/u8 50  25H8/s7 28 РОЗДІЛ 2. ДОПУСКИ ФОРМИ ТА РОЗТАШУВАННЯ ПОВЕРХОНЬ 2.1. Основні терміни та визначення Терміни, визначення, правила позначення на креслениках допусків форми, розташування, сумарних допусків форми та розташування встановлено ДСТУ ISO 1101:2009 та ДСТУ 2498-94. Основні терміни, які використовують під час аналізу точності форми і розташування поверхонь деталей та нормування відхилень форми і розташування поверхонь наведено за ДСТУ 2498-94. Номінальна поверхня – ідеальна поверхня, розміри і форма якої відповідають заданим номінальним розмірам та номінальній формі. Реальна поверхня – поверхня, що обмежує деталь та відділяє її від навколишнього середовища. Профіль - лінія перетину поверхні з площиною або із заданою поверхнею. Поняття реальний та номінальний профілі аналогічні поняттям реальної та номінальної поверхні. Нормована ділянка L – ділянка поверхні або лінії, до якої відноситься допуск форми, допуск розташування, сумарний допуск форми та розташування або відповідне відхилення. Якщо розміри нормованої ділянки не задані, то допуск або відхилення відноситься до усієї розглядуваної поверхні або довжини розглядуваного елемента. Якщо положення нормованої ділянки не задано, то вона може займати будь-яке положення в межах усього елемента. Відхилення форми та розташування поверхонь оцінюють від прилеглих поверхонь або профілів. Прилегла поверхня (профіль) – поверхня (профіль), яка стикається з реальною поверхнею (профілем) і розташована поза матеріалу деталі так, щоб відхилення від неї найбільш віддаленої точки реальної поверхні (профілю), в межах нормованої ділянки, мало мінімальне значення. Прилегла пряма (площина) – пряма (площина), яка стикається з реальним профілем (поверхнею) і розташована поза матеріалу деталі так, щоб відхилення від неї найбільш віддаленої точки реального профілю (поверхні), в межах нормованої ділянки, було мінімальним (рис. 2.1). Наприклад, з трьох прямих, дотичних до профілю (рис. 2.1), прилеглою буде та, відстань (Е) від якої до найбільш віддаленої точки реальної кривої буде мінімальною: Е Е1 Е2. Прилегле коло – коло мінімального діаметра, описане навколо реального профілю зовнішньої поверхні обертання (рис. 2.2, а), або коло максимального діаметра, вписане в реальний профіль внутрішньої поверхні обертання (рис. 2.2, б). Прилеглий циліндр – циліндр мінімального діаметра, описаний навколо реальної зовнішньої поверхні або циліндр максимального діаметра, вписаний в реальну внутрішню поверхню. Прилеглий профіль поздовжнього перерізу – дві паралельні прямі, що 29 стикаються з реальним профілем осьового (поздовжнього перерізу) циліндричної поверхні і розташовані поза матеріалу деталі так, щоб найбільше відхилення точок реального профілю від відповідної сторони прилеглого профілю поздовжнього перерізу, в межах нормованої ділянки, мало мінімальне значення (рис. 2.3) Рис. 2.1 - Прилегла пряма Рис. 2.2 - Прилегле коло: а – зовнішньої поверхні обертання; б – внутрішньої поверхні обертання Рис. 2.3 - Прилеглий профіль поздовжнього перерізу. Замість прилеглого елемента для оцінки відхилень форми допускається застосовувати середній елемент. Середній елемент – поверхня (профіль), що має номінальну форму і такі розміри і (чи) розташування, щоб сума квадратів відстаней між реальним і середнім елементами в межах нормованої ділянки мала мінімальне значення. Номінальне розташування – розташування елемента (поверхні чи профілю), яке визначається номінальними лінійними та кутовими розмірами між ним і базами або між розглядуваними елементами, якщо бази не задані. Реальне розташування – розташування елемента (поверхні чи профілю), яке визначається дійсними лінійними та кутовими розмірами між ним і базами або між розглядуваними елементами, якщо бази не задані. База – елемент деталі або сполучення елементів, що виконує ту ж функцію, по відношенню до якого задається допуск розташування чи сумарний допуск форми та розташування, а також визначається відповідне відхилення розглядуваного елемента. 30 2.2. Відхилення та допуски форми поверхонь Відхилення форми EF – відхилення форми реального елемента від номінальної форми, оцінюване найбільшою відстанню від точок реального елемента по нормалі до прилеглого елемента. Нерівності, що відносяться до шорсткості поверхні, у відхилення форми не включаються. Відхилення форми нормуються допусками форми. Допуск форми TF – найбільше допустиме значення відхилення форми. Поле допуску форми – зона в просторі чи на площині, всередині якої мають міститися усі точки реального розглядуваного елемента в межах нормованої ділянки, ширина або діаметр, якої визначається значенням допуску, а розташування відносно реального елемента – прилеглим елементом. Відхилення форми можуть бути комплексними або окремими. Комплексні відхилення форми складаються із декількох окремих відхилень. На кресленнях числові значення допусків комплексних відхилень задаються умовним позначенням, а числові значення допусків окремих відхилень задаються записом в технічних вимогах. Наприклад: «Опуклість поверхні А не більше 0,006 мм». Види відхилень та допусків форми Види відхилень і допусків форми та знаки, за допомогою яких ці допуски задаються на кресленнях, наведено в табл. 2.1. Таблиця 2.1 Знаки для позначення допусків форми на кресленнях (за ДСТУ ГОСТ 2.308:2013) № пп Вид відхилення та допуску форми Знак позначення до- пуску форми 1 Відхилення та допуск прямолінійності TFL 2 Відхилення та допуск циліндричності TFZ 3 Відхилення та допуск круглості TFK 4 Відхилення та допуск профілю поздовжнього перерізу TFP 5 Відхилення та допуск площинності TFЕ Відхилення від прямолінійності в площині EFL – найбільша відстань від точок реального профілю до прилеглої прямої в межах нормованої ділянки (рис. 2.4). Рис. 2.4 - Відхилення (EFL) та допуск (TFL) прямолінійності в площині 31 Відхилення від прямолінійності осі в просторі EFL – найменше значен- ня діаметра циліндра, всередині якого розташована реальна вісь поверхні обер- тання в межах нормованої ділянки (рис. 2.5). Комплексним відхиленням форми циліндричних поверхонь у поперечному перерізі є відхилення від круглості. Відхилення від круглості EFK – найбільша відстань від точок реального профілю до прилеглого кола (рис. 2.6, а). Рис. 2.5 - Відхилення (EFL) та допуск (TFL) прямолінійності осі в просторі Поле допуску круглості – зона на площині перпендикулярній до осі пове- рхні обертання або такій, що проходить через центр сфери, обмежена двома концентричними колами, віддаленими одне від одного на відстань, що дорів- нює допуску круглості ТFK (рис. 2.6, а). Окремими видами відхилення від круглості є овальність та огранювання. Овальність – це відхилення від круглості, за якого реальний профіль ци- ліндричної поверхні у поперечному перерізі є овалоподібною фігурою, найбі- льший і найменший діаметри якої мають взаємоперпендикулярні напрямки (рис. 2.6, б). Огранювання - це відхилення від круглості, за якого реальний профіль ци- ліндричної поверхні у поперечному перерізі є багатогранною фігурою (рис. 2.6, в). Кількісно овальність та огранювання визначаються так, як і відхилення від круглості. а) б) в) Рис. 2.6 - Відхилення форми циліндричних поверхонь у поперечному перерізі: а – відхилення (EFK) та допуск (TFK) від круглості; б – овальність; в – огранювання Комплексним відхиленням форми циліндричних поверхонь у 32 поздовжньому перерізі є відхилення профілю поздовжнього перерізу. Відхилення профілю поздовжнього перерізу EFP – найбільша відстань від точок твірних реальної поверхні, що лежать в площині, яка проходить через її вісь, до відповідної сторони прилеглого профілю в межах нормованої ділянки (рис. 2.7, а). Поле допуску профілю поздовжнього перерізу – зона на площині, що проходить через вісь циліндричної поверхні, обмежена двома парами паралель- них прямих, що мають спільну вісь симетрії і віддалені одна від одної на від- стань, що дорівнює допуску профілю поздовжнього перерізу ТFР (рис. 2.7, а). а) б) в) г) Рис. 2.7 - Відхилення форми циліндричних поверхонь у поздовжньому перерізі: а – відхилення (EFP) та допуск (TFP) профілю поздовжнього перерізу; б – конусоподібність; в – бочкоподібність; г – сідлоподібність Окремими видами відхилення профілю поздовжнього перерізу є конусоподібність, бочкоподібність та сідлоподібність. Конусоподібність - це відхилення профілю поздовжнього перерізу, за яко- го твірні прямолінійні, але непаралельні (рис. 2.7, б). Бочкоподібність - це відхилення профілю поздовжнього перерізу, за якого твірні непрямолінійні і діаметри збільшуються від країв до середини поздовж- нього перерізу (рис. 2.7, в). Сідлоподібність - це відхилення профілю поздовжнього перерізу, за якого твірні непрямолінійні і діаметри зменшуються від країв до середини поздовж- нього перерізу (рис. 2.7, г). Кількісно конусоподібність, бочкоподібність та сідлоподібність визнача- ються так, як і відхилення профілю поздовжнього перерізу. Комплексним відхиленням форми циліндричних поверхонь є відхилення від циліндричності. 33 Відхилення від циліндричності EFZ – найбільша відстань від точок реа- льної поверхні до прилеглого циліндра в межах нормованої ділянки (рис. 2.8). Поле допуску циліндричності – зона в просторі, обмежена двома співвіс- ними циліндрами, віддаленими один від одного на відстань, що дорівнює допу- ску циліндричності TFZ (рис. 2.8). Окремими видами відхилення від циліндричності є відхилення від кругло- сті та відхилення профілю поздовжнього перерізу. Під час визначення відхилень форми циліндричних поверхонь за величину комплексного відхилення приймається найбільше із окремих. Наприклад, якщо за результатами вимірювання отримали: овальність ста- новить 5 мкм, огранювання 8 мкм. Відповідно, за величину відхилення від кру- глості береться більше з цих значень, тобто 8 мкм. Рис. 2.8 - Відхилення (EFZ) та допуск (TFZ ) циліндричності Комплексним відхиленням форми плоских поверхонь є відхилення від площинності. Відхилення від площинності EFЕ – найбільша відстань від точок реальної поверхні до прилеглої площини в межах нормованої ділянки (рис. 2.9). а) б) в) Рис. 2.9 - Відхилення форми плоских поверхонь: а – відхилення (EFЕ) та допуск (TFЕ ) площинності ; б – опуклість; в –вігнутість 34 Окремими видами відхилення від площинності є опуклість (рис. 2.9, б) та вігнутість (рис. 2.9, в). 2.3. Відхилення та допуски розташування поверхонь Відхилення розташування EP – відхилення реального розташування розглядуваного елемента від його номінального розташування. Допуск розташування TP – найбільше допустиме значення відхилення розташування. Поле допуску розташування – зона в просторі чи заданій площині, усередині якої повинен міститися прилеглий елемент або вісь, центр, площина симетрії в межах нормованої ділянки ширина або діаметр якої визначається значенням допуску, а розташування відносно баз – номінальним розташуванням розглядуваного елемента. Під час оцінювання відхилень розташування відхилення форми розглядуваних елементів і баз виключаються. Реальні поверхні і профілі замінюються прилеглими, а за осі, площини симетрії та центри реальних поверхонь чи профілів приймаються осі, площини симетрії та центри прилеглих елементів. Види відхилень та допусків розташування поверхонь Види відхилень і допусків розташування та знаки, за допомогою яких ці допуски задаються на кресленнях, наведено в табл. 2.2. Таблиця 2.2 Знаки для позначення допусків розташування на кресленнях (за ДСТУ ГОСТ 2.308:2013) № пп Вид відхилення та допуску розташування Знаки для позначен- ня допусків розташування 1 Відхилення та допуск паралельності TPA 2 Відхилення та допуск перпендикулярності TPR 3 Відхилення та допуск нахилу TPN 4 Відхилення та допуск співвісності TPC 5 Відхилення та допуск симетричності TPS 6 Позиційне відхилення та позиційний допуск TPP 7 Відхилення та допуск перетину осей TPX Відхилення від паралельності площин ЕРА – це різниця найбільшої і найменшої відстані між площинами в межах нормованої ділянки (рис. 2.10, а): EPA Amax – Amin 35 а) б) Рис. 2.10 - Відхилення від паралельності (ЕРА): а – площин; б – осей (прямих) в просторі Відхилення від паралельності осей (прямих) в просторі ЕРА – геомет- рична сума відхилень від паралельності проекцій осей (прямих) у двох взаємо- перпендикулярних площинах, одна з яких є спільною площиною осей (рис. 2.10, б): EPA  . Відхилення від паралельності осей (прямих) у спільній площині ЕРАх – відхилення від паралельності проекцій осей (прямих) на їхню спільну площи- ну (рис. 2.10, б): EPAx  Amax – Amin Перекіс осей ЕРАy - відхилення від паралельності проекцій осей (прямих) на площину, перпендикулярну до спільної площини осей і яка проходить через одну з осей (базову) (рис. 2.10, б). Відхилення від перпендикулярності площин EPR – відхилення кута між площинами від прямого кута (90°), виражене в лінійних одиницях на довжині нормованої ділянки (рис. 2.11, а). а) б) Рис. 2.11 - Відхилення від перпендикулярності (EРR) площин (а) та відхилення нахилу площин (EРN) відносно площини чи осі (прямої)(б). 36 Відхилення нахилу площини відносно площини чи осі (прямої) EPN – відхилення кута між площиною та базовою площиною чи базовою віссю (пря- мою) від номінального кута, виражене в лінійних одиницях на довжині нормо- ваної ділянки (рис. 2.11, б). Відхилення від співвісності EPC – найбільша відстань між віссю розгля- дуваної поверхні обертання і базою (віссю базової поверхні) (рис. 2.12, а) або спільною віссю двох чи декількох поверхонь на довжині нормованої ділянки (рис. 2.12, б). а) б) Рис. 2.12 - Відхилення від співвісності(EРС): а – база - вісь базової поверхні; б - база - спільна вісь двох поверхонь. Допуск співвісності ТРС може задаватись в діаметральному або радіус- ному вираженні (, R): а) допуск в діаметральному вираженні – подвоєне найбільше допустиме значення відхилення від співвісності; б) допуск в радіусному вираженні – найбільше допустиме значення відхи- лення від співвісності. Поле допуску співвісності - зона в просторі, обмежена циліндром, діаметр якого дорівнює допуску співвісності в діаметральному вираженні ТРС або по- двоєному допуску співвісності в радіусному вираженні ТРС/2, а вісь співпадає з базовою віссю. а) б) Рис. 2.13 - Відхилення від симетричності (EРS): а – база – площина симетрії базового елемента (1); б - база - спільна площина симетрії двох елементів (2). 37 Відхилення від симетричності EPS - найбільша відстань між площиною симетрії (віссю) розглядуваного елемента (або елементів) і базою (площиною симетрії базового елемента (рис. 2.13, а) або спільною площиною симетрії двох елементів (рис. 2.13, б) в межах нормованої ділянки. Допуск симетричності TPS може задаватись в діаметральному або радіусному вираженні (T, T/2): а) допуск в діаметральному вираженні - подвоєне найбільше допустиме значення відхилення від симетричності; б) допуск в радіусному вираженні - найбільше допустиме значення відхилення від симетричності; Поле допуску симетричності - зона в просторі, симетрична відносно базової площини симетрії чи базової осі та обмежена двома паралельними площинами, віддаленими одна від одної на відстань, що дорівнює допуску симетричності в діаметральному вираженні TRS або подвоєному допуску симетричності в радіусному вираженні TRS/2. Позиційне відхилення ЕРР - найбільша відстань між реальним розташуванням елемента (його центра, осі або площини симетрії) та його номінальним розташуванням в межах нормованої ділянки (рис. 2.14). Позиційний допуск ТРР може задаватись в діаметральному або радіусно- му вираженні (, R): а) допуск в діаметральному вираженні - подвоєне найбільше допустиме значення позиційного відхилення елемента; б) допуск в радіусному вираженні - найбільше допустиме значення пози- ційного відхилення елемента. Поле позиційного допуску осі (прямої) в площині – зона на площині, симетрична відносно номінального розташування розглядуваної осі (прямої) і обмежена двома паралельними прямими, віддаленими одна від одної на від стань, що дорівнює позиційному допуску в діаметральному вираженні TPP або подвоєному позиційному допуску в радіальному вираженні ТРР/2. Поле позиційного допуску осі (прямої) в просторі - а) зона в просторі, обмежена циліндром, діаметр якого дорівнює позиційному допуску в діаметральному вираженні ТРР або подвоєному позиційному допуску в радіусному вираженні ТРР/2, а вісь співпадає з номінальним розта- шуванням розглядуваної осі (прямої); б) зона в просторі, обмежена прямокутним паралелепіпедом, сторони пе- рерізу якого дорівнюють позиційним допускам TPP1 і TPP2 в діаметральному вираженні або подвоєному позиційному допуску в радіальному вираженні ТРР1/2 і ТРР2/2 в двох взаємно перпендикулярних напрямках, а бічні грані відповідно є перпендикулярними до площин заданих напрямків. Поле позиційного допуску площини симетрії чи осі (прямої) в заданому напрямку - зона в просторі, обмежена двома паралельними площинами, віддаленими одна від одної на відстань, що дорівнює позиційному допуску в діаметральному вираженні TPP або подвоєному позиційному допуску в радіаль ному вираженні ТРР/2, і симетричними відносно номінального розташування розглядуваної площини симетрії чи осі; для позиційних допусків осі в заданому 38 напрямку площини, що обмежують поле допуску, є перпендикулярними до за- даного напрямку. Відхилення від перетину осей ЕРХ - найменша відстань між осями, що номінально перетинаються (рис. 2.15). Рис. 2.14 - Позиційне відхилення (EРР) Рис. 2.15 - Відхилення від перетину осей (EРХ) Допуск перетину осей ТРХ може задаватись в діаметральному або радіусному вираженні (T, T/2): а) допуск в діаметральному вираженні – подвоєне найбільше допустиме значення відхилення від перетину осей; б) допуск в радіусному вираженні – найбільше допустиме значення відхилення від перетину осей. 2.4. Сумарні відхилення та допуски форми та розташування поверхонь Сумарним відхиленням форми та розташування називається відхилення, що є результатом спільного проявлення відхилень форми та відхилень розташування розглядуваного елемента (поверхні або профілю) відносно заданих баз. Сумарні відхилення форми та розташування поверхонь нормуються сумарними допусками форми та розташування поверхонь. Сумарний допуск форми та розташування – це границя, що обмежує значення сумарного відхилення форми та розташування. Поле сумарного допуску форми та розташування – зона в просторі або на заданій поверхні, усередині якої повинні міститися всі точки реальної поверхні (профілю) в межах нормованої ділянки, ширина якої визначається значенням допуску, а розташування відносно баз – номінальним розташуванням розглядуваного елемента. Види сумарних відхилень і допусків форми та розташування поверхонь Види сумарних відхилень і допусків форми та розташування та знаки, за 39 допомогою яких ці допуски задаються на кресленнях, наведено в табл. 2.3. Таблиця 2.3 Знаки для позначення сумарних допусків форми та розташування на кресленнях (за ДСТУ ГОСТ 2.308:2013) № пп Вид сумарного відхилення та допуску розташування Знаки для позначення су- марних допусків форми та розташування 1 Радіальне биття ЕCR 2 Торцьове биття ECA 3 Биття в заданому напрямку ECD 4 Повне радіальне биття ECTR 5 Повне торцьове биття ECTA 6 Відхилення форми заданого профілю ECL 7 Відхилення форми заданої поверхні ECЕ Сумарні допуски форми та розташування поверхонь, для яких не встанов- лені окремі графічні знаки позначають знаками складових допусків в наступній послідовності: знак допуску розташування, потім знак допуску форми. Напри- клад: - знак сумарного допуску паралельності та площинності; - знак сумарного допуску перпендикулярності та площинності; - знак сумарного допуску нахилу та площинності. Радіальне биття ЕCR – різниця найбільшої та найменшої відстаней від точок реального профілю поверхні обертання до базової осі в перерізі площи- ною, перпендикулярної до базової осі (рис. 2.16). Торцьове биття ECA – різниця найбільшої та найменшої відстаней від точок реального профілю торцьової поверхні до площини, перпендикулярної до базової осі. Торцьове биття визначається в перерізі торцьової поверхні циліндром заданого діаметра d, співвісним з базовою віссю, а якщо діаметр не задано, то в перерізі будь-якого (в тому числі і найбільшого) діаметра торцьової поверхні (рис. 2.17). Рис. 2.16 - Радіальне биття (ECR) Рис. 2.17 - Торцьове биття (ECА) 40 Биття в заданому напрямку ECD – різниця найбільшої та найменшої відстаней від точок реального профілю розглядуваної поверхні обертання в перерізі її конусом, вісь якого співпадає з базовою віссю, а твірна має заданий на- прямок до вершини цього конуса (рис. 2.18). Допуск биття в заданому напрямку TCD – найбільше допустиме значення биття в заданому напрямку. Повне радіальне биття ECTR – різниця найбільшої та найменшої відстаней від усіх точок реальної поверхні, в межах нормованої ділянки до базової осі (рис. 2.19): ECTR  R max  R min . Повне торцьове биття ECTA – різниця найбільшої та найменшої відстаней від точок всієї торцьової поверхні до площини, перпендикулярної до базо- вої осі (рис. 2.20). Відхилення форми заданого профілю ECL – найбільше відхилення точок реального профілю від номінального профілю, яке визначається по нормалі до номінального профілю в межах нормованої ділянки (рис. 2.21). Допуск форми заданого профілю TCL може задаватись в діаметральному або радіусному вираженні: а) допуск в діаметральному вираженні – подвоєне найбільше допустиме значення відхилення форми заданого профілю; б) допуск в радіусному вираженні - найбільше допустиме значення відхилення форми заданого профілю. Рис. 2.18 - Биття в заданому напрямку (ECD) Рис. 2.19 - Повне радіальне биття (ECТR) Рис. 2.20 - Повне торцьове биття (ECТА)/ 41 Відхилення форми заданої поверхні ECЕ – найбільше відхилення точок реальної поверхні від номінальної поверхні, яке визначається по нормалі до номінальної поверхні в межах нормованої ділянки (рис. 2.22). Рис. 2.21 - Відхилення форми заданого профілю (ECL) Рис. 2.22 - Відхилення форми заданої поверхні (ECЕ) Допуск форми заданої поверхні TCЕ може задаватись в діаметральному або радіусному вираженні: а) допуск в діаметральному вираженні – подвоєне найбільше допустиме значення відхилення форми заданої поверхні; б) допуск в радіусному вираженні - найбільше допустиме значення відхилення форми заданої поверхні. 2.5. Залежні та незалежні допуски Незалежний допуск – це допуск, числове значення, якого постійне для усіх деталей, що виготовляються за даним кресленням і який не залежить від дійсних розмірів нормованого або базового елементів. Залежний допуск – це допуск, числове значення, якого змінне для усіх деталей, що виготовляються за даним кресленням і який залежить від дійсних розмірів нормованого і (або) базового елементів. Залежними можуть призначатись наступні допуски форми:  допуск прямолінійності осі циліндричної поверхні;  допуск площинності поверхні симетрії плоских елементів. Залежними можуть призначатись наступні допуски розташування:  допуск перпендикулярності осі (або площини симетрії) відносно площини або осі;  допуск нахилу осі (або площини симетрії) відносно площини або осі; 42  допуск співвісності;  допуск симетричності;  допуск перетину осей;  позиційний допуск осі або площини симетрії. Залежні допуски призначають тільки для елементів (їхніх осей або площин симетрії), які є отворами або валами. Як правило, вони призначаються, коли необхідно забезпечити складання деталей із зазором між спряженими елементами. На кресленнях залежний допуск задається своїм мінімальним значенням (ТМmin) – числовим значенням залежного допуску, коли розглядуваний (нормо ваний) елемент і (або) база мають розміри, що дорівнюють границі максимуму матеріалу (найменшого граничного розміру отвору Dmin або найбільшого граничного розміру вала dmax). Це значення допускається перевищувати на величину, яка залежить від відхилення дійсного розміру розглядуваного елемента і (або) бази від відповідної границі максимуму матеріалу. Таким чином, дійсне значення залежного допуску (ТМд) форми або розташування своє у кожної конкретної деталі. Залежно до вимог, які ставляться до деталі та способу позначення залежного допуску на кресленні, умова залежного допуску може поширюватись:  на розглядуваний елемент і базу одночасно, коли розширення допуску розташування можливе, як за рахунок відхилень розміру розглядуваного елемента, так і за рахунок відхилень розміру бази;  тільки на розглядуваний елемент, коли розширення допуску розташування можливе, тільки за рахунок відхилень розміру розглядуваного елемента;  тільки на базу, коли розширення допуску розташування можливе, тільки за рахунок відхилень розміру бази. Дійсне значення залежного допуску розташування (ТРМд), заданого в діаметральному виразі, коли умова залежного допуску поширюється тільки на розглядуваний елемент, для конкретної деталі визначається: для отвору, як TPMд  TM min + ( Dд  Dmin ) (2.1). для вала, як TPMд = TM min + ( d max  dд ) , (2.2) де ТМmin – мінімальне значення залежного допуску, задане на кресленні (постійна складова для усіх деталей, що виготовляються за даним кресленням); Dmin, dmax – границя розміру розглядуваного елемента (отвору та вала); Dд, dд – дійсні розміри розглядуваного елемента (отвору та вала). Максимальне значення залежного допуску розташування (ТРМmax) для цього випадку визначається (для отвору та вала відповідно), як 43 TPM max =  TM min TD , (2.3) TPM max =  TM min Td , (2.4) де TD, Td – допуск розміру розглядуваного елемента (отвору та вала). Дійсне значення залежного допуску розташування (ТРМд), заданого в радіусному вираженні, коли умова залежного допуску поширюється тільки на розглядуваний елемент, для конкретної деталі визначається: для отвору, як TPMд TM min 0,5  ( Dд Dmin ) , (2.5) для вала, як TPMд TM min 0,5  ( d max dд ) . (2.6) Максимальне значення залежного допуску розташування (ТРМmax) для цього випадку визначається для отвору, як TPM max  TM min  0,5 TD , (2.7) для вала, як TPM max  TM min  0,5 Td . (2.8) Значення залежного допуску розташування, коли умова залежного допуску поширюється тільки на базу, визначаються за аналогічними формулами, в які замість дійсних розмірів та допусків розглядуваних елементів підставляються дійсні розміри та допуски базових елементів. Якщо на кресленні задано, що умова залежного допуску поширюється на розглядуваний елемент і базу одночасно, то в цьому випадку, друга складова залежного допуску визначається, як сума додаткових значень і для розглядуваного, і для базового елементів. Якщо залежні допуски призначено на взаємне розташування двох або декількох розглядуваних елементів, то величини, визначені за формулами 2.1- 2.8, розраховуються для кожного розглядуваного елемента окремо за розміром та допуском відповідного елемента. 2.6. Нормування допусків форми та розташування поверхонь Числові значення допусків форми та розташування поверхонь встановлює ГОСТ 24643-81. Для усіх видів відхилень форми та розташування поверхонь передбачено 16 ступенів точності (ступені точності позначають в порядку спадання точності 1, 2, …). Допуски для одного інтервалу розмірів від одного ступеня точ- ності до наступного зростають в 1,6 рази, а в межах одного ступеня точності від одного інтервалу розмірів до наступного зростають в 1,2 рази (табл. Б.1 – Б.5). На креслениках деталей допуски форми та розташування призначаються для поверхонь основного функціонального призначення. Це поверхні, відхилення 44 форми та розташування яких, впливають на роботу підшипників кочення та ковзання, на якість зубчастих та черв'ячних передач, на биття шківів та зірочок, на якість ущільнень, муфт тощо. Невказані допуски форми та розташування (допуски так званих інших або «грубих» поверхонь) опосередковано обмежуються допусками розмірів і повинні відповідати ГОСТ 25069-81, ДСТУ ISO 2768-2-2001. Вибір допусків форми залежить від конструктивних та технологічних вимог до виробу та залежить від величини допуску розміру. Допуски форми (циліндричності, круглості, профілю поздовжнього перерізу, площинності, прямолінійності), а також допуск паралельності призначаються тільки у випадках, коли вони повинні бути меншими за допуск розміру. Відхилення розташування такі, як відхилення від перпендикулярності, від симетричності, від співвісності, від перетину осей, радіальне та торцьове биття не є частиною допуску розміру. Для полегшення вибору числових значень допусків рекомендуються рівні відносної геометричної точності, які характеризуються співвідношеннями між допуском розміру та допуском форми або розташування. Співвідношення та приклади застосування відповідних рівнів наведено в табл. 2.4 та 2.5 4. Таблиця 2.4 Рівні відносної геометричної точності (ГОСТ 24643-81) Рівень відносної геометричної точності Співвідношення між допуском розміру та допуском форми або розташування А – нормальна відносна геометрична точ- ність Допуск форми або розташування становить при- близно 60 від допуску розміру В - підвищена відносна геометрична точ- ність Допуск форми або розташування становить при- близно 40 від допуску розміру С - висока відносна геометрична точність Допуск форми або розташування становить при- близно 25 від допуску розміру Для циліндричних поверхонь А – нормальна відносна геометрична точ- ність Допуск форми або розташування становить при- близно 30 від допуску розміру В - підвищена відносна геометрична точ- ність Допуск форми або розташування становить при- близно 20 від допуску розміру С - висока відносна геометрична точність Допуск форми або розташування становить при- близно 12 від допуску розміру  - для циліндричних поверхонь для усіх рівнів відносної геометричної точності допуск форми зме- ншений вдвічі, так як допуск форми обмежує відхилення радіуса, а допуск розміру обмежує відхи- лення діаметра. Допуски циліндричності, круглості, профілю поздовжнього перерізу, які відповідають рівням А, В та С відносної геометричної точності залежно від квалітету допуску розміру наведено в табл. Б.6, а допуски площинності, прямо- лінійності і паралельності - в табл. Б.7. Допуски розташування призначають за двома методами: 1) розрахунковим – за розрахунками розмірних ланцюгів, можливих змін функціонування, зношування тощо; 2) табличним – за рекомендаціями довідників та технічної літератури, 45 розробленими для різних способів оброблення поверхонь з урахуванням досліджень та виробничого досвіду. Під час призначення допусків розташування елементів деталей насамперед визначаються бази, по відношенню до яких ці допуски будуть задаватись. Як правило, за бази приймаються конструкторські бази – поверхні або елементи деталей, які визначають положення деталі в механізмі. Наприклад, для валів, які встановлені в підшипниках, базою є вісь, що проходить через середини посадкових поверхонь підшипників; тобто спільна вісь двох заплечиків вала. Таблиця 2.5 Приклади застосування рівнів відносної геометричної точності Рівень відносної геометричної точності Приклади застосування А - нормальна відносна геомет- рична точність Поверхні в рухомих з'єднаннях з невеликими швидкостями відносного переміщення та навантаженнями, якщо не вису- ваються особливі вимоги до плавності ходу або до мінімаль- ного тертя. Поверхні у з'єднаннях з натягом або з перехідни- ми посадками за необхідності розбирання та повторного складання, підвищених вимогах до точності центрування та стабільності натягу. Вимірювальні поверхні калібрів. В - підвищена відносна геомет- рична точність Поверхні в рухомих з'єднаннях із середніми швидкостями та навантаженнями, за підвищених вимог до плавності ходу та герметичності ущільнень. Поверхні у з'єднаннях з натягом та з перехідними посадками за підвищених вимог до точності та міцності в умовах великих швидкостей та навантажень, уда- рів та вібрацій. С - висока відносна геометрична точність Поверхні в рухомих з'єднаннях з великими швидкостями та навантаженнями, за високих вимог до плавності ходу, зни- ження тертя, герметичності ущільнень. Поверхні у з'єднаннях з натягом та з перехідними посадками за високих вимог до точності та міцності в умовах дії великих швидкостей та на- вантажень, ударів та вібрацій. Під час призначення допуску паралельності за базу приймається більший за довжиною з двох розглядуваних елементів. Якщо два елементи мають однакову довжину, то за базу може бути прийнятий будь-який з них. Під час призначення допуску перпендикулярності за базу приймається елемент, який утворює більшу сторону розглядуваного прямого кута. Якщо сторони кута мають однакову номінальну довжину, то за базу може бути прийнята будь-яка з них. Під час призначення допусків симетричності та перетину осей за базу слід прийняти елемент з більшою довжиною. Якщо розглядувані елементи мають однакову довжину, то за базу може бути прийнятий будь-який з них. Під час призначення допусків співвісності, радіального та торцьового биття, а також биття в заданому напрямку за базу приймаються підшипникові (опорні) поверхні, якщо вони однозначно можуть бути визначені. В інших випадках за базу для загального допуску радіального биття приймається з двох співвісних елементів елемент з більшою довжиною. Якщо елементи мають однакову довжину, то за базу може бути прийнятий будь-який з них. 46 2.7. Позначення допусків форми та розташування на креслениках Правила позначення допусків форми та розташування поверхонь встановлено в ДСТУ ГОСТ 2.308:2013. Допуски форми та розташування поверхонь задають на кресленнях умовними позначеннями. Якщо відповідне умовне позначення відсутнє, тоді допуски задаються записом в технічних вимогах. За умовного позначення допуски форми та розташування поверхонь задають в прямокутних рамках, поділених на декілька частин (рис. 2.23, а). В першій частині - знак допуску; у другій – числове значення допуску та, за необхідності, через дріб – розміри нормованої ділянки; в третій – літерне позначення баз. Рамку розташовують у горизонтальному положенні. Перетинати рамку будь- якими лініями не допускається. Рамку з'єднують з контурною або винос- ною лінією елемента, форму або розташування, якого обмежує даний допуск. На кінці з'єднувальна лінія повинна закінчуватись стрілкою, напрямок якої по- винен відповідати напрямку вимірювання відповідного відхилення (як правило, перпендикулярно до нормованої поверхні або профілю) (рис. 2.23, б, в, г). Якщо допуск відноситься до осі або площини симетрії, то з'єднувальна лінія повинна бути продовженням розмірної лінії (рис. 2.23, б). Якщо допуск або база відно- сяться до поверхні, то з'єднувальна лінія не повинна збігатися з розмірною лінією (рис. 2.23, в). Бази позначають зачорненим трикутником, який з'єднують за допомогою з'єднувальної лінії з рамкою з літерним позначенням бази (рис. 2.23, д) або з рамкою допуску (рис. 2.23, ж). Якщо жодна з поверхонь не виділяється як база, то трикутник замінюється стрілкою (рис. 2.23, г). Якщо для одного елемента необхідно задати різні види допусків, то рамки допусків можна об'єднувати і розташовувати як на рис. 2.23, е. Лінійні і кутові розміри, які визначають номінальне положення елементів, що обмежується допуском розташування, на кресленнях позначають в прямо- кутних рамках (рис. 2.23, з). Якщо допуск задається у діаметральному вираженні, то перед числовим значенням допуску ставиться знак  (якщо поле допуску циліндричне або кру- гове), або знак Т (якщо поле допуску обмежено площинами чи прямими) (рис. 2.23, і). Якщо допуск задається у радіусному вираженні, то перед числовим значенням допуску ставиться знак R (якщо поле допуску циліндричне або кругове), або знак Т2 (якщо поле допуску обмежено площинами чи прямими) (рис. 2.23, к). 47 Рис. 2.23 - Умовне позначення допусків форми та розташування поверхонь Залежний допуск позначається знаком , який ставиться:  біля числового значення допуску, якщо залежний допуск пов'язаний з дійсними розмірами нормованого елемента (рис. 2.24, а);  біля бази, якщо залежний допуск пов'язаний з дійсними розмірами базового елемента (рис. 2.24, б, в);  біля числового значення допуску та біля бази, якщо залежний допуск пов'я- заний з дійсними розмірами нормованого та базового елементів (рис. 2.24, г, д). Рис. 2.24 - Умовне позначення залежного допуску Приклади умовного позначення допусків форми та розташування наве- дено в табл. 2.6. Таблиця 2.6 Приклади умовного позначення допусків форми та розташування 48 Допуск круглості Допуск профілю поздовжнього перерізу Допуск круглості циліндричної поверхні на довжи- ні 20 мм - 0.006 мм. Допуск профілю поздовжнього перерізу циліндрич- ної поверхні 0.010 мм. Допуск циліндричності Допуск циліндричності поверхні 0.010 мм. Допуск циліндричності поверхні 0,006 мм на дов- жині 100 мм. Допуск площинності Допуск площинності поверхні 0,1 мм. Допуск площинності поверхні 0,1 мм на ділянці площею 100х100 мм. Допуск прямолінійності Допуск прямолінійності твірної конуса 0,01 мм. Допуск прямолінійності осі отво- ру (допуск залежний)  0,08 мм. Допуск прямолінійності поверхні 0,25 мм на всій довжині і 0,1 на довжині 100 мм. Продовження таблиці 2.6 Допуск паралельності 49 Допуск паралельності площини відносно площини А 0,02 мм. Допуск паралельності осі отвору відносно площини основи 0,05 мм. Допуск паралельності осі отвору відносно осі отво- ру А  0,2 мм. Допуск паралельності осей отворів у спільній пло- щині 0,1 мм. Допуск перекосу осей отворів 0,2 мм. База – вісь отвору А. Допуск перпендикулярності Допуск перпендикулярності площини до площини А 0,02 мм. Допуск перпендикулярності осі отвору відносно осі отвору А 0,06 мм. Допуск перпендикулярності осі виступу відносно поверхні А  0,02 мм. Допуск перпендикулярності осі отвору відносно поверхні (допуск залежний)  0,1 мм. Продовження таблиці 2.6 50 Допуск нахилу Допуск нахилу поверхні відносно поверхні А 0,08 мм. Допуск нахилу осі отвору відносно поверхні А 0,08 мм. Допуск симетричності Допуск співвісності Допуск симетричності паза відносно площини си- метрії поверхні А Т 0,05 мм. Допуск співвісності осей отворів відносно їхньої спільної осі А  0,01 мм (допуск залежний). Позиційний допуск Допуск перетину осей Позиційний допуск осі отвору  0,06 мм Допуск перетину осей отворів Т 0,06 мм. Радіальне биття Допуск радіального биття циліндричної поверхні відносно осі конуса 0,01 мм. Допуск радіального биття циліндричної поверхні відносно спільної осі поверхонь А і Б 0,1 мм. Продовження таблиці 2.6 Повне радіальне биття Торцьове биття 51 Допуск повного радіального биття циліндричної поверхні відносно спільної осі двох поверхонь А і Б 0,01 мм. Допуск торцьового биття торця циліндричної повер- хні на діаметрі 20 мм відносно осі поверхні А 0,01 мм. Повне торцьове биття Биття в заданому напрямку Допуск повного торцьового биття торця циліндри- чної поверхні відносно осі поверхні 0,012 мм. Допуск биття конічної поверхні відносно осі поверх- ні А 0,01 мм. Допуск форми заданого профілю Допуск форми заданої поверхні Допуск форми заданого профілю Т 0,04 мм. Допуск форми заданої поверхні відносно поверхонь А, Б, В становить Т 0,1 мм. 2.8. Невказані граничні відхилення лінійних та кутових розмірів Для поверхонь, що не з’єднуються з іншими поверхнями, зазвичай застосовують допуски низької точності. Граничні відхилення на такі розміри не вказують безпосередньо після номінальних розмірів, а в технічних вимогах крес- лення роблять загальний запис. Граничні відхилення лінійних та кутових розмірів з невказаними допусками встановлені ДСТУ ISO 2768-1-2001 та ГОСТ 25670-83. Призначатись ці відхилення (з відповідними умовними позначеннями) можуть за одним із цих стандартів. Стандарт ДСТУ ISO 2768-1-2001 «Основні допуски. Частина 1. Допуски на 52 лінійні та кутові розміри без спеціального позначення допусків» встановлює спрощені позначення на кресленнях і основні (загальні) допуски для лінійних та кутових розмірів без індивідуального позначення допусків і застосовується для таких розмірів: - лінійних розмірів (зовнішніх, внутрішніх, уступів, діаметрів, радіусів, від- станей, зовнішніх радіусів і розмірів фасок скошених країв); - кутових розмірів, в тому числі на прямі кути та кути багатокутників (якщо вони не нормуються окремо); - лінійних та кутових розмірів, отриманих під час механічного оброблення деталей в зборі. Загальні допуски не застосовують для таких розмірів: - лінійних та кутових розмірів, на які наведені посилання на інші стандарти (розміри підшипників, шпонок, шліцьових валів та отворів тощо); - додаткових розмірів, вказаних в дужках; - розмірів для довідок; - теоретично точних розмірів, що вказані в прямокутних рамках. Основні допуски для лінійних розмірів умовно розділені на чотири класи точності: «точний» - f, «середній» - m, «грубий» - с, «дуже грубий» - v. Числові значення допусків наведені у табл. Е.1 та Е.2. Граничні відхилення для кутових розмірів наведені у табл. Е.3. Під час вибору класу точності слід враховувати точність, звичайну для виробника. Якщо є необхідність застосування менших допусків або допустиме застосування більших допусків, які економічно доцільніші для якого-небудь окремого елементу, то такі допуски належить наводити індивідуально поруч з відповідними номінальними розмірами. Основні допуски, вказані в кутових одиницях, обмежують тільки загальну орієнтацію ліній або лінійних елементів поверхні, але не відхилення від їх фор- ми. Приклад позначення на кресленні основних допусків лінійних та кутових розмірів за ДСТУ ISO 2768-1-2001: ISO 2768-m. Згідно з ГОСТ 25670-83 невказані граничні відхилення лінійних розмірів, крім радіусів закруглення та фасок призначають: - за квалітетами (за ГОСТ 25346-89, ГОСТ 25348-82); - за класами точності які умовно називають «точний» - t1, «середній» - t2, «грубий» - t3, «дуже грубий» - t4. Поєднання в одному запису невказаних граничних відхилень для розмірів різних елементів повинні відповідати наведеним у табл. Е.4. Залежно від прийнятого класу точності розмірів можуть бути прийняті поєднання допусків згідно з табл. Е.5. Числові значення симетричних граничних відхилень за класами точності повинні відповідати наведеним у таблиці Е.6, а числові значення односторонніх граничних відхилень за класами точності – наведеним у таблиці Е.7. На кресленнях у технічних вимогах згідно з ГОСТ 25670-83 можливі чо- тири варіанти запису, наприклад, для класу точності «середній»: 1. H14, h14, ± t2/2 або H14, h14, ± IT14/2; 53 2. +t2, -t2, ±t2/2 (таке застосування не рекомендується); 3. ± t2/2 або ± IT14/2; 4.  H14,  h14, ± t2/2 або  H14,  h14, ± IT14/2 (для круглих отво- рів та валів). Якщо на кресленні є лише один пункт технічних вимог, то його форму- люють так: «Невказані граничні відхилення розмірів: H14, h14, ± t2/2», а якщо пунктів декілька, то в одному з них без пояснювальних слів вказують: «H14, h14, ±t2/2», хоча і в цьому випадку допускається писати пояснювальні слова. Невказані граничні відхилення кутів (крім 90°) та радіусів закруглення встановлюють залежно від квалітету чи класу точності невказаних лінійних розмірів. Числові значення невказаних граничних відхилень кутів та радіусів закруглення повинні відповідати наведеним у табл. Е.8 та Е.9. Застосування основних допусків за ДСТУ ISO 2768-1-2001 має ряд переваг порівняно з ГОСТ 25670-83, зокрема:  креслення легко читати;  конструктор економить час, уникаючи детального розрахунку допус- ків, бо досить знати, чи допустимий функціонально більший або дорівнює ос- новному допуску;  креслення наочно показується, який елемент можна виготовити в ре- зультаті нормального процесу, що також сприяє якості виготовлення у разі зме- ншення рівня контролю;  решта розмірів із індивідуально позначеними допусками будуть, зде- більшого тими елементами, що підлягають контролю;  замовники і постачальники з кооперації можуть легше укладати замо- влення, знаючи «звичайну точність виробника» до розміщення контракту. Ці переваги виявляють у повній мірі тільки тоді, коли є достатня впевне- ність у тому, що основні допуски не будуть перевищені, тобто, коли звичайна точність виробника дорівнює або вища, ніж основні допуски, що зазначені в кресленні. Допуск функціонально призначений, часто більший, ніж основний до- пуск. Отже, коли основний допуск виявився (випадково) перевищеним для будь-якого елемента виробу, то функціонування деталі не завжди погіршується. Перевищення основного допуску призводить до відбракування виробу тільки, якщо порушено його функціонування. 2.9. Допуски форми та розташування поверхонь, що не вказані індивідуально Загальний допуск форми та розташування – це допуск, який вказують на кресленні чи в інших технічних документах загальним записом і застосовується в тих випадках, коли допуск форми чи розташування не вказаний індивідуально для відповідного елемента. Невказані допуски форми та розташування, їхні числові значення та по- значення на кресленнях встановлено ДСТУ ISO 2768-1-2001 та ГОСТ 25069-81. Призначатись ці допуски (з відповідними умовними позначеннями) можуть за 54 одним із цих стандартів. За ДСТУ ISO 2768-2-2001 основні допуски форми та розташування вста- новлені у трьох класах точності – H, K, L. Основні допуски форми. Основні допуски прямолінійності та площин- ності для елементів з невказаними граничними відхилами наведені в табл. Е.10. Основний допуск круглості в числовому значенні дорівнює допуску на діаметр, але він не повинен перевищувати величину основного допуску раді- ального биття поверхні. Основні допуски розташування та биття. Основний допуск паралель- ності дорівнює допуску розміру між елементами, що розглядаються. За базу слід вибирати довший з двох елементів. Якщо елементи мають однакову номі- нальну довжину, то будь-який з них може бути базою. Основний допуск перпендикулярності вибирають за табл. Е.11. Основні допуски симетричності наведені в табл. Е.12. Їх застосовують, коли принаймні один з двох елементів має медіанну площину або коли осі двох елементів є взаємно-перпендикулярні. Основні допуски радіального і торцевого биття, а також биття у задано- му напрямку (перпендикулярно до твірної поверхні) мають відповідати значен- ням, наведеним в табл. Е.13. Основні допуски циліндричності, профілю поздовжнього перерізу, нахи- лу, перекосу осей, позиційні, повного радіального та повного торцевого биття, форми заданого профілю і форми заданої поверхні не встановлюються. Відхили цих видів опосередковано обмежують допусками на лінійні та кутові розміри чи іншими видами допусків форми та розташування, у тому числі і основними. Якщо такого обмеження недостатньо, то тоді допуски вказують окремо. На кресленні в технічних вимогах можуть бути вказані або основні допуски форми та розташування, наприклад, ISO 2768-К; або одночасно нормуються основні допуски на лінійні та кутові розміри та основні допуски форми та роз- ташування, наприклад, ISO 2768-mH; де m – клас точності «середній» основних допусків лінійних та кутових розмірів за ДСТУ ISO 2768-1-2001; Н – клас точ- ності основних допусків форми та розташування за ДСТУ ISO 2768-2-2001. Під час вибору класу точності варто враховувати звичайну точність від- повідного виробництва. Якщо допуски форми та розташування елементів дета- лей відрізняються від основних допусків, то їх треба вказувати окремо. У деяких випадках допуск, що відповідає функціональним вимогам, може перевищувати основний допуск. Випадкове перевищення основного допуску будь- якого елемента не завжди призводить до порушення функції деталі. Вихід відхилення форми та розташування елемента за межі основного допуску не по- винен вести до автоматичного бракування деталі, якщо не порушена здатність деталі до її функціонування. ГОСТ 25069-81 встановлює невказані допуски форми та розташування елементів деталей. Допуски форми. Якщо допуски форми не вказані індивідуально, то допус- каються будь які відхилення форми в межах поля допуску розміру елемента. Проте з цього загального правила є виняток, а саме: для елементів, для яких вказані 55 допуски паралельності, перпендикулярності, нахилу або торцевого бит- тя, невказаний допуск прямолінійності або площинності дорівнює вказаному допуску розташування чи торцевого биття. Допуски розташування. Невказані допуски розташування або биття вста- новлені залежно від квалітета або класу точності, якому відповідає допуск роз- міру розглядуваного елемента або розміру між елементами. Якщо допуски па- ралельності не вказані, то допускаються будь які відхилення в межах поля до- пуску розміру між поверхнями та осями, що розглядаються. Числові значення невказаних допусків перпендикулярності наведені в табл. Е.14, співвісності, перетину осей та радіального биття – в табл. Е.15. Числові значення невказаних допусків симетричності наведені в табл. Е.16, а допусків торцевого биття – в табл. Е.17. Невказані допуски не встановлюють на такі види допусків: допуск нахи- лу, позиційний допуск, допуск биття в заданому напрямку, допуск повного ра- діального биття, допуск повного торцевого биття, допуски форми заданого профілю, допуск заданої поверхні. Приклади розрахунків залежних допусків. Приклад 2.1 Пояснити умовне позначення (рис. 2.25) та визначити: 1) максимальне значення залежного допуску; 2) дійсне значення залежного допуску для деталі, у якої дійсний розмір зовнішньої циліндричної поверхні становить dд = 49,990 мм. Відповідь. Задано залежний допуск співвісності осі зовнішньої циліндричної поверхні  50-0,016 відносно осі отвору  30+0,021, допуск заданий в діаметральному вираженні. Умова залежного допуску поширюється тільки на розглядуваний елемент – зовнішню циліндричну поверхню  50-0,016. Рис. 2.25 –Завдання до прикладу 2.1 Деталь має задовольняти наступним вимогам: діаметри зовнішньої циліндричної поверхні повинні знаходитись в межах від dmin = 49,984 мм до dmax = 50 мм (допуск вала Td = 0,016 мм), діаметри отвору повинні знаходитись в межах від Dmin = 30 мм до Dmax = 30,021 мм. 56 Якщо діаметр зовнішньої циліндричної поверхні буде dmax = 50 мм, то до- пуск співвісності становитиме ТМmin = 0,1 мм (мінімальне значення залежного допуску). 1. Максимальне значення залежного допуску буде визначатись за формулою 2.4: TPM max TM min + Td  0,1  0,016  0,116 мм. 2. Дійсне значення залежного допуску для деталі, у якої дійсний розмір зо- внішньої циліндричної поверхні становить dд = 49,990 мм буде визначатись за формулою 2.2: TPMд  TM min + ( d max dд ) = 0,1 + (50 – 49,990)  0,110 мм. Приклад 2.2 Пояснити умовне позначення (рис. 2.26) та визначити: 1) мак- симальне значення залежного допуску; 2) дійсне значення залежного допуску для деталі, у якої дійсні розміри отворів становлять Dд1 = 16 мм, Dд2 = 15,995 мм. Відповідь. Задано залежний позиційний допуск осей двох отворів 0.002  0.009 мм в діаметральному вираженні. Умова залежного допуску поширюється на розглядувані елементи – два отвори. Деталь має задовольняти наступним вимогам: діаметри отворів повинні знаходитись в межах від Dmin = 15,991 мм до Dmax = 16,002 мм (допуск отво- ру TD = 0,011 мм). Якщо діаметри обох отворів будуть Dmin = 15,991 мм, то позиційний допуск для кожного отвору становитиме ТМmin = 0,05 мм (мінімальне значення залежного допуску). Рис. 2.26 –Завдання до прикладу 2.2. 1. Максимальне значення залежного допуску для кожного отвору визна- читься