DSpace 8
DSpace is the world leading open source repository platform that enables organisations to:
- easily ingest documents, audio, video, datasets and their corresponding Dublin Core metadata
- open up this content to local and global audiences, thanks to the OAI-PMH interface and Google Scholar optimizations
- issue permanent urls and trustworthy identifiers, including optional integrations with handle.net and DataCite DOI
Join an international community of leading institutions using DSpace.
The test user accounts below have their password set to the name of this software in lowercase.
- Demo Site Administrator = dspacedemo+admin@gmail.com
- Demo Community Administrator = dspacedemo+commadmin@gmail.com
- Demo Collection Administrator = dspacedemo+colladmin@gmail.com
- Demo Submitter = dspacedemo+submit@gmail.com
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Organisational learning at the National Army Academy of the Ukrainian Armed Forces (1991 – 2024): practices, transformations, and lessons
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Pashchuk, Y.
The article aims to examine the development of organisational learning at the National Army Academy of the Armed Forces of Ukraine (Academy) and its critical role and impact on the institution’s educational process over the period 1991 – 2024. It highlights the Academy’s limited progress in lessons learned analysis and implementation achieved during peacetime (1991 – 2014) and the subsequent adaptation, modernisation, and transformation of learning practices during the Russo- Ukrainian War (2014 – 2024). The study analyses the lessons learned processes in the Academy as a case study in the evolution of organisational learning within the Armed Forces of Ukraine. Particular attention is given to transitioning from the Soviet-inherited System of Lessons Analysis and Dissemination to a NATO-compatible Lessons Learned System, demonstrating the progression and remodelling of learning practices in Ukrainian military educational institutions. The research methodology integrates general scientific approaches (analysis, synthesis, generalisation) with a historical-systemic method for studying military reforms. The scientific novelty of the work lies in a comprehensive study of the Academy’s Lessons Learned Capability with particular emphasis on its five core components: organisational structure, process, tools, training, and information sharing. For the first time in Ukrainian academic discourse, the effectiveness of organisational learning within a military educational institution is evaluated through the lens of “absorptive capacity”, a conceptual framework widely adopted in Western military scholarship. Conclusions. The article’s findings demonstrate how the convergence of inherited Soviet models and progressive NATO lessons learned practices has influenced the institutionalisation of learning within the Academy, focusing on key structural and procedural dimensions. The integration of advanced learning methodology and mechanisms has improved the Academy’s capacity in officer training, which contributed to the operational adaptability and strategic resilience of the Armed Forces of Ukraine in the context of full- scale Russian aggression. These results have practical relevance to enhance the Lessons Learned System of the Armed Forces of Ukraine and its ongoing alignment with NATO standards and procedures.
The unusual beginnings of a pastor’s life. In memory of Bishop Lajos Gulбcsy, born 100 years ago
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Szamborovszky-Nagy, I.; Lanyi, G.
The purpose of this research is to present, in chronological order, the early life and formative years of Lajos Gulбcsy, former bishop of the Reformed Church District of Transcarpathia, specifically focusing on the period preceding his formal pastoral ministry. Chronologically, this encompasses the time from his initial involvement in missionary work up to the commencement of his service as an ordained pastor. The research methodology is based on a combination of general scientific and specialized historical methods. Given the under-researched nature of the topic and the formulated objectives, a comprehensive search for primary sources was conducted. This included not only archival documents but also the bishop’s own recollections, an interview with his wife, and contemporary publications. The scientific novelty of the study lies in its detailed reconstruction of the first half of Bishop Gulбcsy’s life based on the uncovered sources – an era that proved decisive in shaping the motivations behind his episcopal activity following the political transition. From this perspective, no prior study has examined the life path of the most prominent figure in the revitalization period of the Transcarpathian Reformed Church. In conclusions it can be stated that Lajos Gulбcsy followed a truly unconventional life path before he was able to don the clerical robe. From a historical perspective, his life clearly reflects how the trajectory of Lajos Gulбcsy’s life was shaped and redirected by the events of the Second World War. Initially, Gulбcsy planned to pursue a technical career, for which he obtained formal qualifications. Later he began working at a factory that, at the time, was considered highly prestigious and could have offered him opportunities for advancement. His memoirs and the events of the time vividly illustrate the chaotic circumstances of the postwar transition and the personal responses they elicited (he was unable to continue his technical career and eventually chose the pastoral vocation). It is also evident how the redrawing of state borders under the new regime affected his private life – he was unable to pursue institutional theological training and had to settle for spiritual instruction available locally. Furthermore, the anti-religious and dictatorial nature of Soviet rule also left a profound mark on his life, as he spent seven years in various forced labor camps in Kazakhstan.
Православний єпископат України в умовах хрущовської антирелігійної кампанії
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Оліцький В.
Метою дослідження є з’ясування особливостей функціонування та реакції православного єпископату Українського екзархату на виклики хрущовської антирелігійної кампанії, аналіз його стратегій адаптації, спротиву чи співпраці з радянською владою, а також визначення впливу цих процесів на становище Церкви. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності, системності та міждисциплінарного підходу. Автор дотримується концепції мікроісторії та персоналізованої історії, акцентуючи увагу на конкретних діях та реакціях представників єпископату в умовах радянської антирелігійної політики. Основними методами дослідження стали: історико- порівняльний, хронологічний, біографічний, джерелознавчого аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що вперше православний єпископат Українського екзархату періоду хрущовської антирелігійної кампанії став об’єктом окремого наукового дослідження. Висновки. Православний єпископат України у період хрущовської антирелігійної кампанії перебував у надзвичайно складному становищі, балансуючи між офіційною лояльністю до режиму та спробами зберегти церковне життя, духовну традицію і внутрішню єдність Церкви. Хоча державна політика радикально впливала на діяльність, архієреї продовжували виконувати свої пастирські обов’язки, намагаючись адаптуватися до нових умов. Єпископат був неоднорідним у своїх діях і підходах до протистояння або співпраці з владою. Зміни в церковному управлінні, запроваджені у 1961 р., формально послабили канонічну владу єпископів над парафіями. Втім, духовне керівництво, пастирська місія та неформальна підтримка парафій залишалися сферою активного служіння українських архієреїв. Значну роль на становище єпископів Українського екзархату відігравало активне втручання КДБ у кадрову політику РПЦ. Однак не всі агенти спецслужб поводилися як виконавці зовнішньої волі – окремі з них, прагнули використати своє становище для захисту Церкви та розвитку духовного життя.
Фабрикація справ періоду «великого терору»: архівно-слідча справа Петра Дрозденка
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Караджієв, М.
Метою статті є дослідження та висвітлення механізмів діяльності органів Народних комісаріатів внутрішньої безпеки (НКВС) Радянського Союзу під час сталінського «великого терору» 1937–1938 рр., зокрема процес фальсифікації архівно-слідчих справ проти, навіть, лояльних до режиму громадян. Основна увага приділена аналізу архівно-документальних джерел, які демонструють всю цинічність, беззаконність та антигуманність радянської репресивної машини. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному аналізі архівних матеріалів. Використано міждисциплінарний підхід, що включає історичний аналіз, узагальнення, методи джерелознавства, а також елементи контент- аналізу офіційних документів. Дотримано принципи історизму, системності, науковості. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні кореляції звинувачень періоду «великого терору» та політичних тенденцій у Радянській державі в цей історичний проміжок; вказано деталі слідчих допитів заарештованих, що вказують на їх неприродність, побічно доводять застосування тортур. Висновки. Фальсифікація архівно-слідчих справ у період «великого терору» була не епізодичним явищем, а системним механізмом державної репресивної політики. Органи НКВС застосовували стандартні схеми створення неправдивих обвинувачень, включаючи примусові зізнання, фабрикацію доказів та відсутність об'єктивного судового розгляду. Ідеологічна вірність, класове походження та високі особисті якості жодним чином не могли врятувати від загрози репресій. Архівно-слідча справа П. Дрозденка є одним з безлічі прикладів того, як параноїдальний сталінський режим бачив «ворогів» серед усіх верств населення Радянського Союзу, чим, одночасно, користувалися оперативники НКВС, знищуючи людей заради нагород та фінансового збагачення. Висновки роботи мають особливу актуальність в умовах сучасної російсько-української війни, коли історичні методи репресій знову стають інструментом боротьби російського авторитарного режиму з національною ідентичністю українців.
Культурна дипломатія як інструмент формування позитивного іміджу України у світі
(Вінниця.; ВДПУ, 2025) Долинна, А.; Опря, І.
У статті аналізовано культурну дипломатію як важливий інструмент формування позитивного іміджу України на міжнародній арені. Автор розглядає роль культурних програм, ініціатив та установ у просуванні української культури за кордоном, підкреслюючи важливість інтеграції культурної дипломатії з іншими аспектами зовнішньої політики. Окрема увага приділяється використанню культурних заходів для зміцнення взаєморозуміння, формування толерантності та розвитку міжкультурного діалогу. Визначено, що культурна дипломатія сприяє не тільки популяризації української культури, а й створенні сприятливого міжнародного іміджу України, що в свою чергу забезпечує стабільні та конструктивні відносини між країнами