DSpace 8
DSpace is the world leading open source repository platform that enables organisations to:
- easily ingest documents, audio, video, datasets and their corresponding Dublin Core metadata
- open up this content to local and global audiences, thanks to the OAI-PMH interface and Google Scholar optimizations
- issue permanent urls and trustworthy identifiers, including optional integrations with handle.net and DataCite DOI
Join an international community of leading institutions using DSpace.
The test user accounts below have their password set to the name of this software in lowercase.
- Demo Site Administrator = dspacedemo+admin@gmail.com
- Demo Community Administrator = dspacedemo+commadmin@gmail.com
- Demo Collection Administrator = dspacedemo+colladmin@gmail.com
- Demo Submitter = dspacedemo+submit@gmail.com
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Становлення художньої освіти на Вінниччині (друга половина XX – перша чверть XXI століття)
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Лазаренко, Н.; Зузяк, Т.
Мета. На основі аналізу спеціальної літератури, історичних матеріалів, періодики, архівних джерел та їх узагальнення висвітлити становлення художньої освіти Вінниччини другої половини XX – першої чверті XXI ст. Методологія. У процесі дослідження використано наступні науково-дослідницькі методи: емпіричні – для пошуку та обробки першоджерел; контент-аналізу – для вивчення змісту художньої освіти; загальнонаукові − для вивчення організаційних складників становлення художньої освіти Вінниччини другої половини ХХ – першої чверті ХХI ст.; спеціальні: порівняльний – для співставлення історичних фактів соціокультурного життя досліджуваного періоду; проблемно-генетичний – для ретроспективного аналізу підготовки митців Вінниччини; логіко-системний – для розкриття ключових концептуальних засад розвитку художньої освіти в історичній ретроспективі; історико-типологічний метод – для типологізації закладів художньої освіти та відтворенні характерних рис освітнього процесу. Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснено цілісний і системний аналіз становлення художньої освіти Вінниччини другої половини ХХ – першої чверті ХХI ст. в: Вінницькій дитячій художній школі, Вищому художньому професійно-технічному училищі №5 м. Вінниці, Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського; створенні чіткої системи фахових дисциплін, які готували випускника до якісної професійної діяльності. Висновки. Доведено, що художня освіта на Вінниччині має історичні традиції та є важливою для вивчення. Аналіз архівних джерел і періодичних видань досліджуваного періоду дозволяє констатувати, що лише з другої половини XX ст. на Поділлі, зокрема в м. Вінниця, з’явилася перша дитяча художня школа. Дослідження історії практичної підготовки показали, що рисунок, живопис, композиція, скульптура, історія мистецтв були ключовими для вивчення. Доведено, що основні програмні завдання, що ставили педагоги художніх училищ включали грунтовне опанування основам декоративного мистецтва. Доведено, що в основу навчання в Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського покладено систему послідовного розвитку художньої освіти, а саме, закладено фундамент для спадкоємної передачі майбутнім поколінням українських традицій. Перспективою подальших досліджень вважаємо аналіз становлення й розвитку професійної художньої освіти на Поділлі в цілому.
Між реформами й ідеологією: підготовка педагогічних кадрів на Хмельниччині у середині 1950-х – першій половині 1960-х рр.
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Долинна, А.; Опря, І.
Метою статті є висвітлення особливостей підготовки педагогічних кадрів на Хмельниччині у середині 1950-х – першій половині 1960-х рр. в умовах освітніх реформ і партійно-ідеологічного контролю. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціальних історичних методів (хронологічного, порівняльного), що дало змогу комплексно проаналізувати зміни у сфері педагогічної освіти в умовах лібералізації суспільно-політичного життя. Наукова новизна полягає у зосередженні на регіональному вимірі підготовки педагогічних кадрів та вперше здійсненій систематизації інформації про діяльність педагогічних вишів Хмельниччини в означений період. Висновки. У середині 1950-х – першій половині 1960-х років педагогічна освіта в Хмельницькій області розвивалася в умовах суперечливого поєднання освітньої модернізації та збереження ідеологічного тиску. З одного боку, політична лібералізація сприяла кількісному зростанню закладів, поліпшенню матеріально-технічної бази, розширенню факультетів, зростанню кваліфікаційного рівня викладачів і посиленню науково- дослідної роботи. З іншого – домінування партійно-державної ідеології суттєво обмежувало академічну свободу, впливало на зміст освіти та контролювало студентське середовище. Педагогічна та виробнича практика залишалася важливим елементом підготовки, сприяючи формуванню практичних навичок. Водночас проблеми із забезпеченням гуртожитками, фінансуванням і кадровою стабільністю зберігалися. Профорієнтаційна діяльність дозволяла долати регіональні диспропорції у наборі студентів. Загалом підготовка педагогічних кадрів у цей період була складним процесом, що відбувався на перетині освітніх реформ, соціально- економічних трансформацій і політичного контролю.
Репресивна політика сталінського режиму на Вінниччині (на прикладі «указників» 1948 року): антропологічний вимір
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Кравченко, П.; Жмуд, Н.
Метою статті є висвітлення крізь призму антропологічного підходу наслідків репресивної політики сталінського Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя» (від 21 лютого 1948 р.) на території Вінниччини. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та історичних методів, зокрема, проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного та контент-аналізу. Саме антропологічна оптика в роботі з різними типами джерел (протоколи допитів, автобіографії/біографії, листи-прохання, характеристики, доповідні записки, доноси тощо) дозволила увиразнити на прикладі тисячних доль «указників» (спецпоселенців) такі важливі контексти для глибшого осмислення цієї теми як об’єкт-суб’єкт репресивної політики, колективна та індивідуальна відповідальність, активна і пасивна участь у репресіях, дегуманізація виконавців і жертв тощо. Наукова новизна полягає в тому, що на основі вперше введених в обіг архівних матеріалів зроблено спробу через висвітлення репресивних форм і методів показати наслідки реалізації «Указу» для українського селянства крізь антропологічний вимір. Висновки. Трагічні долі «указників» виразно засвідчили, що більшовицький режим свідомо знищував український етнос та українську культуру. Адже в післявоєнний період практично було повністю зруйновано традиційну селянську сім’ю та громаду як найчисельнішу соціальну верству українців. Наслідки «Указу» вкотре продемонстрували, що в основі сталінської тоталітарної політики було покладено безкомпромісну біполярну систему «свого – чужого» та знецінення людини як такої.
Кадрове забезпечення діяльності органів радянської прокуратури на Поділлі в 1922-1928 рр.
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Пащенко, І.; Мельничук, О.
Метою статті є на основі аналізу архівних та опублікованих джерел розкрити кадровий і персональний склад підрозділів радянської прокуратури Подільського регіону в 1922 – 1928 рр. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (статистичному, пошуку, аналізу, синтезу, опису) та спеціально-історичних (порівняльно- історичного, проблемно-хронологічного, історико-системного) методів з принципами історизму, об’єктивності, науковості, системності та комплексності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що використовуючи значну кількість архівних документів, автори розкрили кадрове забезпечення органів подільської прокуратури в 1922 – 1928 рр. та встановили домінування таких критеріїв кадрового відбору як: ідеологічна та політична відданість більшовицькій доктрині, приналежність до соціального стану (робітничий клас або незаможне селянство) перед професійними та особистісними якостями претендентів на посаду. Висновки. Формування кадрового забезпечення органів радянської прокуратури на Поділлі (1922-1928 рр.) було глибоко ідеологізованим та здійснювалося відповідно до політики більшовицької партії. При призначенні працівників прокуратури пріоритетну роль відігравали такі критерії, як політична лояльність, партійна приналежність, соціальне походження та класова орієнтація кандидатів. Освітній рівень прокурорських працівників часто поступався місцем партійному стажу та досвіду в революційних органах юстиції. Підвищення професійної підготовки забезпечувалося шляхом створення короткотермінових юридичних курсів. Процес атестації був формальним, висновки атестаційних комісій були типовими та мали узагальнюючий характер. Першочерговими критеріями оцінки працівників окружних прокуратур слугували: партійна приналежність; освіта та рівень знань радянського законодавства. У досліджуваний період в органи прокуратури почали призначати жінок, з врахуванням їх моральних якостей і партійної приналежності, хоча їх відсоток був незначний. Українізація органів прокуратури проводилася повільно та здебільшого формально, внаслідок чого рівень володіння українською мовою залишався низьким, особливо серед прокурорських кадрів. Їх соціальний склад не відповідав задекларованим радянським ідеалам, оскільки більшість працівників були службовцями, а не вихідцями з робітничого класу і селянства. Відсоток українців в органах прокуратури був незначний, тут переважали представники національних меншин.
Vocational schooling in the Volyn voivodeship in the interwar period
(Вінниця : ВДПУ, 2025) Mazurok, R.
The purpose of the study is to analyse the main features of the functioning of vocational schools in the Volyn Voivodeship in the interwar period. The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity, objectivity and systematicity. The study used both general scientific and special methods: historical and systematic, statistical, analysis, synthesis, and generalisation. The scientific novelty lies in the comprehensive study and analysis of the work of vocational schools, the use of statistical information that allows to reveal the regional specifics of the activities of vocational schools and courses, an attempt to prove how the development of vocational education depended on the socio-economic conditions of the region. Conclusions. The organisation and functioning of vocational education in the Volyn Voivodeship can be observed to have a number of peculiarities that were determined by the historical past of the region. The most popular in Volyn were agricultural, commercial, and craft institutions, vocational supplementary schools and courses of professional improvement. The interwar period saw an increase in women's vocational schools, which was due to various public organisations. However, there were many problems: a lack of school premises, a perception that gymnasium education was more prestigious, and the difficult socio- economic situation in the region.